Справа № 453/1015/16-ц
№ провадження 2/453/25/18
18.09.2018 року Сколівський районний суд Львівської області в складі: головуючого-судді Ясінського Ю.Є.
при секретарі Гринюк Л.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сколе Львівської області в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання права спільної сумісної власності на земельну ділянку та визнання недійсним договору іпотеки,-
Позивач ОСОБА_1 в особі представника - адвоката ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, уточненим в ході розгляду справи, про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання права спільної сумісної власності на земельну ділянку та визнання недійсним договору іпотеки. Свої вимоги мотивує тим, що 16.07.1997 року було зареєстровано шлюбі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1. За час шлюбу відповідач ОСОБА_2, на підставі договору дарування від 30.04.2009 року, придбав земельну ділянку площею 0,03 га, яка розташована в м. Сколе по вул. Б. Хмельницького, 15, цільове призначенням для обслуговування житлового будинку. Дана земельна ділянка є предметом договору іпотеки укладеного 25.10.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, яким забезпечує вимоги Іпотекодержателя за договором позики від 25.10.2012 року. У лютому 2016 року позивач дізналась від чоловіка, що під час укладення договору дарування із своїм двоюрідним братом ОСОБА_5 30.04.2009 року чоловік передав дарувальнику кошти в сумі 50 000 гривень за придбання частини земельної ділянки, вчинивши насправді договір купівлі-продажу. При цьому відповідач ОСОБА_2 повідомив їй що договір дарування був укладений умисно з метою приховування договору купівлі-продажу для уникнення від сплати дарувальником податку з доходу фізичних осіб та для перешкоджання у здійсненні позивакою права спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку. Вважає, що земельна ділянка набута чоловіком позивачки за приховуваним договором купівлі-продажу є об»єктом спільної сумісної власності подружжя, тому у ОСОБА_2 були відсутні повноваження на укладення договору іпотеки, тому наявні підстави для визнання його недійсним.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1- адвокат ОСОБА_4 уточнений позов підтримала, дала пояснення аналогічні наведеним, просила такий задоволити.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з»явилась її представником адвокатом ОСОБА_4 надано суду заяву згідно якої ОСОБА_1 просить справу розглядати без її участі. В заяві зазначає, що позов підтримує, просить задоволити та вказала, що дійсно чоловік повідомив їй, що земельна ділянка не була подарована, а таку він купив у двоюрідного брата ОСОБА_5
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_6 до часу завершення повноважень згідно довіреності просив задоволити позов, та стверджував, що земельну ділянку площею 0,03 га в м. Сколе по вул. Б. Хмельницького, 15, Львівської області його довіритель купив у двоюрідного брата ОСОБА_5
Відповідачем ОСОБА_2 надіслано заяву, в якій він просить справу розглядати без його участі, в заяві стверджує, що земельну ділянку він купив у двоюрідного брата ОСОБА_7 і ділянка не була йому подарована. Договір дарування було укладено з метою приховування від дружини, та уникнення дарувальником обов»язку сплати податку.
Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 в судовому засіданні просив відмовити у позові. Вважає, що даний позов подано позивачкою з метою уникнення відповідачем ОСОБА_2 від сплати боргу згідно договору позики укладеного 25.10.2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки спірна земельна ділянка є предметом договору іпотеки.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 16.07.1997 року укладено шлюб між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
13.04.2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_2 прийняв у дар земельну ділянку площею 0,0300 га, що в м. Сколе по вул. Б. Хмельницького, 15. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Сколівського районного нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстровано в реєстрі за №696.
18.05.2009 року ОСОБА_2 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0300 га, розташовану в м. Сколе по вул. Б. Хмельницького, 15, серія ЯЕ №562833.
Згідно ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";
Позовна вимога ОСОБА_1 про визнання договору дарування земельної ділянки удаваним правочином, та ствердження, що між ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено не договір дарування, а договір купівлі-продажу, не знаходить свого підтвердження матеріалами справи.
Відповідно до ст. ст.. 76, 77 ч.2 ст.78, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно із ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.
Згідно ч. 1 ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Відповідно до ч. 1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Вважаючи договір дарування земельної ділянки удаваним правочином, позивач посилається на те, що насправді сторони мали на меті укласти договір купівлі-продажу.
Позивач не була стороною вказаного договору, допустимих доказів на підтвердження наміру відповідача та дарувальника укласти саме договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки та доказів, які б свідчили про досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов такого договору, а також того, що умовою оспорюваного договору була сплата відповідних коштів, ні позивач, ні її представник не надали.
У поданому позові позивач зазначає, що про факти щодо отримання у власність земельної ділянки знає тільки зі слів самого відповідача ОСОБА_2, тому суд критично оцінює такі твердження.
Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Згідно ч.1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін.
Із змісту договору дарування земельної ділянки від 13.04.2009 року, посвідченого у нотаріальному порядку, вбачається, що сторони договору підтверджують дійсність намірів при його укладенні. Нотаріусом з'ясовано та перевірено вільну волю дарувальника, яка погодилася зі всіма істотними умовами договору, укладений договір дарування земельної ділянки був добровільно підписаний сторонами, що свідчить про їхнє вільне волевиявлення на укладення договору дарування, їм було роз'яснено усі наслідки підписання такого договору, а також, що він не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених у ньому.
Обов'язків обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру договір не передбачав.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі у контрагентів та визначенні умов договору тощо (ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
За змістом цієї норми закону ніхто не може бути примушений до укладення договору, що не відповідає його волі.
У відповідності до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Дане найшло підтвердження у п. 8 постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року №9.
Згідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Згідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом також прийнята до уваги та обставина, що сторонами в ході судового розгляду справи не були заявлені клопотання про допит у якості свідка приватного нотаріуса Сколівського районного нотаріального округу, який завіряв договір дарування та на якого законом покладено обов'язок встановлювати взаємовідносини між заінтересованими особами та мету, яку вони переслідують, вчиняючи нотаріальну дію; роз'яснювати учасникам нотаріального провадження їхніх прав та обов'язків, що випливають із вчинюваної дії, їхнє право на вільне волевиявлення під час вчинення нотаріальної дії, право відмовитися від її вчинення, поки вони ще не підписали документа. Зазначене також позбавляє суд дійти до повного висновку щодо справжнього волевиявлення сторін під час укладення договору дарування.
Крім того, в матеріалах справи наявний договір позики від 25.10.2012 року укладений між відповідачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2, згідно якого ОСОБА_3 надав у власність, а ОСОБА_2 прийняв грошові кошти в сумі 242 000 грн., що станом на момент посвідчення договору становило 30 276, 49 доларів США, строком до 25.04.2013 року.
В забезпечення виконання даного зобов»язання було укладено договір іпотеки від 25.10.2012 року предметом якого є земельна ділянка площею 0,0300 га, що в м. Сколе, вул. Б. Хмельницького, 15.
В судовому засіданні встановлено і даного факту не заперечували сторони, що відповідачем ОСОБА_2 на даний час не повернуто кошти згідно договору позики від 25.10.2012 року.
З врахуванням наведеного, суд також критично оцінює твердження і самого відповідача ОСОБА_2 згідно надісланої ним письмової заяви, в якій він зазначає про удаваність оспорюваного правочину та сплату коштів дарувальнику ОСОБА_5 за земельну ділянку під час укладення договору дарування.
Згідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч 1-3,5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
У ході судового розгляду справи, ні позивачем, ні її представником не були надані допустимі докази того, що договір дарування земельної ділянки площею 0,03 га, що в м. Сколе по вул. Б. Хмельницького, 15, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 13.04.2012 року, реєстровий номер 696, посвідчений приватним нотаріусом Сколівського районного нотаріального округу ОСОБА_9, умисно приховував договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме, передачу майна (товару) у власність другій стороні (покупцеві) за певну грошову суму.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 259, 263, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання права спільної сумісної власності на земельну ділянку та визнання недійсним договору іпотеки, відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Сколівського районного
суду Львівської області ОСОБА_10
Повний текст рішення складено 27.09.2018 року.