Справа №463/1833/18
Провадження №2/463/1269/18
судового засідання
26 вересня 2018 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Леньо С. І.
з участю секретаря Станько Р.О.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в м. Львові клопотання представника відповідача про зупинення провадження у цивільній справі за позовом Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_3, третя особа Львівська міська рада про виселення із самовільно зайнятої квартири -
Позивач ЛРА ЛМР звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про виселення останнього із самовільно зайнятої квартири № 1 в будинку № 1а на вул. Вузькій у м. Львові.
Під час підготовчого провадження представник відповідача подав до суду клопотання про зупинення провадження у згаданій справі до набрання законної сили рішенням суду у цивільній справі № 463/4652/18 за позовом ОСОБА_3 до Львівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності Львівської міської ради, усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, визнання найму житлового приміщення - квартири укладеним. Мотивує тим, що у справі яка розглядається позивачі як на підставу позову про виселення вказують на вселення відповідача у квартиру без правових підстав, тоді як в справі № 463/4652/18 вирішується питання про право відповідача на проживання у спірній квартирі, від чого залежить питання про виселення.
Повноважний представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні проти обґрунтованості даного клопотання заперечила. В межах розгляду справи № 463/4652/18 інший суб'єктний склад, де ЛРА ЛМР не є учасником. Крім того, будинок є аварійний і тому, така квартира не може бути передана відповідачу. Тому, в задоволенні клопотання просить відмовити.
Розглянувши клопотання, заслухавши думку учасників справи, дослідивши матеріали, суд приходить до висновку, що клопотання підлягає до задоволення.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Згідно із ст. 253 ЦПК України у вказаному випадку провадження у справі зупиняється до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
Пленум Верховного Суду України в п. 33 Постанови від 12.06.2009р. № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснив, що така підстава для зупинення провадження у справі застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чим умов, від яких залежить можливість її розгляду.
Відповідно до частини третьої статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою. Житло має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, особливої ваги надається процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс в результаті застосування виселення (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41 та § 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Як вбачається з матеріалів справи, яка розглядається, підставою позову про виселення є те, що відповідач самоправно зайняв житлове приміщення без будь-яких правових підстав. Натомість, у справі № 463/4652/18 вирішується питання про право відповідача на проживання у спірній квартирі.
На думку суду вирішення питання про виселення до вирішення питання про наявність у відповідача права на проживання в спірній квартирі є неможливе, оскільки становитиме непропорційне втручання у право відповідача на повагу до його житла та позбавить відповідача процесуальних гарантій, які надані йому в процесі прийняття рішення.
Тому, клопотання представника відповідача підлягає до задоволення, а провадження у справі - зупиненню.
Що ж стосується доводів представника позивача про самовільне зайняття житлового приміщення, яке в розумінні ст. 116 ЖК УРСР є самостійною підставою для виселення, то суд не вважає таку обставину підставою для відмови в задоволенні клопотання про зупинення, оскільки відповідно до позиції, якої дотримується ЄСПЛ, під поняттям житло розуміється місце (помешкання), де особа постійно проживає, незалежно від форми чи підстави такого проживання, утримує і облаштовує його, навіть якщо це здійснено з порушенням національного законодавства (справа «Барклі проти Сполученого Королівства» 1996 року).
Саме такі обставини належить встановити у справі № 463/4652/18, після встановлення яких можливим є вирішення питання про виселення.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 251, 253, 260 ЦПК України, суд -
Клопотання задовольнити.
Провадження у справі за позовом Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_3, третя особа Львівська міська рада про виселення із самовільно зайнятої квартири зупинити до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Львівської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, визнання договору найму житлового приміщення укладеним.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст.ст. 354, 355, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.
Повний текст ухвали суду складено 01.10.2018 року.
Суддя: Леньо С. І.