Якимівський районний суд Запорізької області
іменем України
Справа № 330/1818/18
2/330/606/2018
"01" жовтня 2018 р. Якимівський районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді - Нестеренко Т.В.
при секретарі - Корнієнко М.М.
за участю представника позивача - адвоката ОСОБА_1,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду смт. Якимівка цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради у Запорізькій області щодо надання судом дозволу на неодноразові, тимчасові виїзди за межі державного кордону України неповнолітньому громадянину України у супроводі матері без дозволу його батька, терміном на 4 роки від дати ухвалення рішення суду,-
Позивач ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього сина, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради у Запорізькій області щодо надання судом дозволу на неодноразові, тимчасові виїзди за межі державного кордону України неповнолітньому громадянину України у супроводі матері без дозволу його батька, терміном на 4 роки від дати ухвалення рішення суду, мотивуючи тим, що 01 листопада 2002 року, позивач - ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з відповідачем - ОСОБА_3, що підтверджується їх свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 виданого відділом реєстрації актів громадського стану Мелітопольського міського управління юстиції в Запорізькій області за номером актового запису - №1015 від 01.11.2002 року - його копія додається до дійсного позову. Від даного шлюбу сторони у справі мають неповнолітнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, даний факт підтверджується його свідоцтвом про народження НОМЕР_2 виданого відділом РАЦС по місту Мелітополю Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області за номером актового запису - №285 від 26.02.2009 року - додається його копія. За час шлюбного життя вказаного подружжя у останніх почали виникати причини різних характерів та різних поглядів на сімейне життя й виховання дитини. Вже 12 жовтня 2012 року Мелітопольським міськрайонним судом в Запорізькій області у цивільній справі №815/14037/2012 було прийнято рішення про розірвання шлюбу між: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, саме ця обставина знаходить своє підтвердження у доданому до цього позову копії рішення суду. 07 жовтня 2014 року суддею Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Урупа І.В. у цивільній справі за №320/9767/14-ц було прийнято рішення про стягнення з відповідача на користь позивача, аліментів для утримання їх неповнолітнього сина, що підтверджується даним рішенням суду - його копія додається. Начебто на вказаних обставинах повинно було все скінчитися між колишнім подружжям, але нажаль цього не сталося, так, як ОСОБА_2 вимушена була звернутися у 2016 році до суду для визначення місця проживання своєї дитини. Про цю обставину свідчить рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 28.11.2016 року у цивільній справі №330/1732/16-ц, №2/330/643/2016, яким позовні вимоги ОСОБА_2, були задоволені - копія додається. Далі, вже 19 травня 2017 року, також Якимівським районним судом в Запорізькій області у цивільній справі №330/27/17, №2/330/102/2017 було прийнято рішення про встановлення способу участі у вихованні дитини - його копія додається. Усі чотири рішення вказаних судів вказують на те, що відповідач - ОСОБА_3 у впродовж часу з 2012 року до, щонайменше 2017 року та й наразі, зловживає своїми правами по відношенню до свого рідного сина - ОСОБА_5. Тобто, його поведінка та не зрозуміла принциповість, постійно вимушує ОСОБА_6 звертатися за розв'язанням того, чи іншого предмету спору - до суду. Крім того, на початку 2018 року, позивачка - ОСОБА_2, замовили для свого сина паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що знаходить своє підтвердження у доданої до цієї заяви - копії вказаного паспорту, який видано органом №2318 від 01.06.2018 року. Даний паспорт позивачка оформила для того, щоб можливо було тимчасово та неодноразово виїжджати за межі державного кордону України, разом з дитиною. ОСОБА_2, як мати, яка піклується за свого сина - ОСОБА_5, бажає, час від часу подорожувати разом з ним за межами території України. Сплановані подорожі, насамперед необхідні для фізичного здоров'я дитини, її розвитку, а також для морального та освітнього характеру. Але на превеликий жаль для позивачки, вищевказані подорожі разом з неповнолітнім сином, не можливі у зв'язку з тим, що відповідач не надає спеціального дозволу на це, як потребує цього Закон.
Більш того, на її думку він зловживає своїм правом, наполягаючи на тому, щоб ОСОБА_2 відмовилася від отримання аліментів, тобто ще й «торгується». 20 липня 2018 року ОСОБА_2 зареєструвала новий шлюб з ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про їх шлюб НОМЕР_3 виданого Мелітопольським міським відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області за номером актового запису - №462 від 20.07.2018 року. Наразі новий чоловік позивачки, майже постійно працює у державі Іспанія та з цього приводу є деякі труднощі у їх спілкуванні, один з одним та з її сином, якого ОСОБА_7, вже встиг прийняти за свого. Він піклується за ОСОБА_4, як за рідним сином: забезпечує його всім необхідним, турбується за нього, спілкується з ним та займається його освітою й фізичним, духовним розвитком у суспільстві. Так, на підставі викладеного, позивачка - ОСОБА_2 позбавлена відповідачем - ОСОБА_3 у повній мірі реалізувати своє, не тільки право, й ще свій обов'язок, щодо виховання та піклування їх сумісного сина. Тому вона вимушена звернутися з дійсною позовною заявою до суду для отримання дозволу на неодноразові, тимчасові виїзди за межі державного кордону України її неповнолітнім сином - ОСОБА_4 у своєму супроводі, без дозволу і супроводу його батька - відповідача у справі, строком на чотири роки з дати ухвалення рішення суду. Нормативно-документальне обґрунтування позовних вимог відповідно до норм, як матеріального, так й норм процесуального права України. Згідно до абз.2 ч.3 ст.313 Цивільного кодексу (надалі за текстом ЦК України) України: «Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків на в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними». Згідно до п.2 ч.2 ст.4 Закону України: «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»: «За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду». Згідно до п.2 ст.4 «Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року за №57»: «Передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, здійснюється у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків». Згідно до ст.141 Сімейного кодексу (далі за текстом - СК України) України: «Мати, батько мають рівні права та обов'язки, щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою». Згідно до ст.150 СК України: «Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя». Згідно до ч. І, ч.2 ст.155 СК України: «Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини». Згідно до ст.8 Закону України: «Про охорону дитинства»: «Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку». Згідно до ч.3 ст.11 ЗУ «Про охорону дитинства»: «Батько й мати, мають рівні права та обов'язки, щодо своїх дітей. Предметом основного піклування та основного обов'язку батьків -є забезпечення інтересів своєї дитини». Згідно до ч.І ст.4 Цивільного процесуального кодексу (надалі за текстом - ЦПК України) України: «Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів». Згідно до ч.І ст.27 ЦПК України: «Позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом». Згідно до ч.І, ч.2 ст.175 ЦПК України: «У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмету спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду у письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи». Згідно до п.10 ч.3 ст.175 ЦПК України, я - адвокат ОСОБА_1, як представник позивача - ОСОБА_2, дійсною позовною заявою підтверджую про те, що позивачем - ОСОБА_2 наразі не подано іншого позову (позовів) до відповідача - ОСОБА_3 з тим самим предметом спору та з тих самих підстав. Таким чином позивач просить прийняти до свого провадження дійну позовну заяву та задовольнити її у повному обсязі. Дозволити неодноразовий, тимчасовий виїзд за межі державного кордону України, неповнолітньому громадянину України, а саме - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю міста Мелітополь, Запорізької області у супроводі його матері, позивачки - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженки міста Мелітополь, Запорізької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1, без дозволу і супроводу його батька, відповідача - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця села Олександрівка, Якимівського району, Запорізької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_5, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, терміном на 4 (чотири) роки віддати ухвалення рішення суду.
Представником позивача на адресу суду було надано уточнену позовну заяву, в якій він зазначив, що в провадженні суду знаходиться цивільна справа № 330/1818/18, № 2/330/606/2018 за позовною заявою мого довірителя - ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування Виконавчого комітету Мелітопольської міської Ради в Запорізькій області про надання судом дозволу на неодноразові, тимчасові виїзди за межі державного кордону України неповнолітньому громадянину України у супроводі його матері, без дозволу і супроводу його батька, терміном на 4 роки віддати ухвалення рішення суду. Наразі виникла необхідність уточнити раніше заявлені позовні вимоги ОСОБА_2, а саме, щодо її анкетних даних пов'язаних з прізвищем, так, як вона ще до подання позову уклала шлюб, але новий паспорт громадянина України на день подачі позову був відсутній на руках. 01 листопада 2002 року, позивач - ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з відповідачем - ОСОБА_3, що підтверджується їх свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 виданого відділом реєстрації актів громадського стану Мелітопольського міського управління юстиції в Запорізькій області за номером актового запису - №1015 від 01.11.2002 року - його копія вже додавалась до первісного позову. Після реєстрації шлюбу з відповідачем вона прийняла прізвище чоловіка - «ОСОБА_2». В іншій частині позову все залишається без змін, окрім виправлення його описової частини, але є доповнення, щодо додатку до цієї заяви письмових доказів з приводу працевлаштування чоловіка позивачки в Іспанії та заяви про виклик свідків, які з'являться разом з позивачкою або її представником до суду особисто. Отже, просить прийняти до свого провадження дійну позовну заяву та задовольнити її у повному обсязі.
Дозволити неодноразовий, тимчасовий виїзд за межі державного кордону України, неповнолітньому громадянину України, а саме - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю міста Мелітополь, Запорізької області у супроводі його матері, позивачки - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженки міста Мелітополь, Запорізької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1, без дозволу і супроводу його батька, відповідача - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця села Олександрівка, Якимівського району, Запорізької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_5, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, терміном на 4 (чотири) роки віддати ухвалення рішення суду.
В судове засідання позивач та її представник надали до суду письмову заяву, в якій просять розглянути дану справу без їх участі, наполягають на задоволенні позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_3 також до судового засідання надав письмову заяву, в якій просить розглянути дану справу за його відсутності. Позовні вимоги визнає частково. Дає дозвіл на тимчасовий виїзд дитини строком на 1 рік.
В судове засідання третя особа по справі, представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради у Запорізькій області також надали заяву, в якій просять прийняти рішення на підставі наявних у справі документів, враховуючи інтереси малолітньої дитини.
Згідно ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Викладені в позові обставини підтверджуються матеріалами, які надані позивачем по справі, а саме: копією паспорта позивача ( а.с.7-8); копією свідоцтва про одруження (а.с.9); копією свідоцтва про народження ( а.с.10); копією рішення суду від 18.10.2012 року про розірвання шлюбу ( а.с.11); копією рішення суду від 07.10.2014 року про стягнення аліментів ( а.с.12); копією рішення суду від 28.11.2016 року про визначення місця проживання дитини (а.с.13-15); копією рішення суду від 19.05.2017 року про встановлення способу участі у вихованні дитини ( а.с.16-17); копією паспорта ОСОБА_4 (а.с.18); копією свідоцтва про шлюб ( а.с.19); довідкою про фактичне проживання ОСОБА_2 ( а.с.20); копією паспорта ОСОБА_7 ( а.с.32-36); копією трудового договору (а.с. 37-43); заявами сторін (57-58).
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір.
Відповідно до ст. 263 ч.3 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судом встановлено, що 01 листопада 2002 року, позивач - ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з відповідачем - ОСОБА_3, що підтверджується їх свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 виданого відділом реєстрації актів громадського стану Мелітопольського міського управління юстиції в Запорізькій області за номером актового запису - №1015 від 01.11.2002 року. Після реєстрації шлюбу з відповідачем вона прийняла прізвище чоловіка - «ОСОБА_2». Від даного шлюбу сторони у справі мають неповнолітнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, даний факт підтверджується його свідоцтвом про народження НОМЕР_2 виданого відділом РАЦС по місту Мелітополю Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області за номером актового запису - №285 від 26.02.2009 року. 20 липня 2018 року ОСОБА_2 зареєструвала новий шлюб з ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про їх шлюб НОМЕР_3 виданого Мелітопольським міським відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області за номером актового запису - №462 від 20.07.2018 року. Наразі новий чоловік позивачки, майже постійно працює у державі Іспанія та з цього приводу є деякі труднощі у їх спілкуванні. З матеріалів справи вбачається, що на теперішній час позивач отримати дозвіл батька дитини на неодноразові, тимчасові виїзди за межі державного кордону України неповнолітньому громадянину України у супроводі матері без дозволу його батька, не має можливості.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 із змінами і доповненнями, передбачають, що перетинання державною кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягай 16-річного віку, здійснюються тише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягай 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягай 16-річного віху, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Згідно із частинами 1 і 3 статті 151 Сімейного Кодексу України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 СК України батьки мають право на самозахист своєї дитини.
Частинами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно з Принципом 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим та нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності.
Згідно з ч. 2 ст.150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
У ст. 141 СК України визначена рівність прав і обов'язків батьків відносно дитини.
Про те, що сторони по справі є батьками ОСОБА_4 вбачається з копії свідоцтва НОМЕР_6 про народження, де в графі батьки вказано: батько - ОСОБА_3, мати - ОСОБА_2, зроблено актовий запис № 285, місце реєстрації відділ реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області.
Аналіз наведених та досліджених доказів дає суду підстави визнати, що позов позивача підлягає частковому задоволенню, оскільки з наданих доказів вбачається, що неповнолітня дитина ОСОБА_4 мешкає з матір'ю. Відповідач не надає добровільної згоди щодо надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон у супроводі матері без згоди та супроводу батька, як таких, що ґрунтуються на законі та узгоджуються із батьківськими правами та обов'язками, покладеними на позивача як на матір.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-15цс17, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.
Чинним законодавством передбачено можливість ухвалення судом рішення на виїзд, а не постійні виїзди без згоди батька, не позбавленого батьківських прав. Такі поїздки можуть мати разовий характер з певним часовим проміжком перебування у відповідній державі та передбачено можливість вирішувати питання про надання дозволу саме на конкретний виїзд дітей за кордон без згоди одного із батьків (одноразовий), з визначенням його початку і закінчення. Інше розуміння змісту нормативних актів та допустимість неодноразових виїздів дитини за кордон без згоди одного з батьків на підставі одного рішення суду є грубим порушенням права одного з батьків на спілкування з дитиною та на участь у її вихованні.
З огляду на викладене, чинним законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду дітей за кордон, а лише встановлено певний порядок їх в'їзду/виїзду за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.
Оскільки позивач позбавлена можливості отримати нотаріально посвідчену згоду відповідача на виїзд дитини за кордон України, беручи до уваги той факт, що судом не встановлено обмежень чи заборон, які унеможливлюють виїзд дитини за межі кордону України, мету поїздки (відпочинок та оздоровлення), однак відповідачем надано часткову згоду на задоволення даного позову, суд приходить до висновку, що позовні вимоги з урахуванням уточнень необхідно задовольнити частково та надати дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітньому ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України без згоди та супроводу батька ОСОБА_3 терміном на 1 рік від дати ухвалення рішення.
Крім того, в силу ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 704 грн 80 коп.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 80, 81, 89, 141, 259, 263-268, 354, 355 ЦПК України, ст. ст.150, 154 СК України, ст. 313 ЦК України, ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», ст.. ст. 8,11 ЗУ «Про охорону дитинства», п.2 ст. 4 «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року за № 57, ст.ст. 8,55 Конституції України та ст.. 6 Європейської конвенції « З прав захисту людини», суд
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради у Запорізькій області щодо надання судом дозволу на неодноразові, тимчасові виїзди за межі державного кордону України неповнолітньому громадянину України у супроводі матері без дозволу його батька, терміном на 4 роки від дати ухвалення рішення суду - задовольнити частково.
Дозволити неодноразовий, тимчасовий виїзд за межі державного кордону України, неповнолітньому громадянину України, а саме - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю міста Мелітополь, Запорізької області у супроводі його матері, позивачки - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженки міста Мелітополь, Запорізької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1, без дозволу і супроводу його батька, відповідача - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця села Олександрівка, Якимівського району, Запорізької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_5, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, терміном на 1 (один) рік від дати ухвалення рішення суду, тобто з 01.10.2018 року по 01.10.2019 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Запорізької області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Т.В.Нестеренко