1Справа № 335/7345/18 2-а/335/246/2018
03 жовтня 2018 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Калюжної В.В., за участю секретаря Ведмедьової В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Запоріжжі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Запорізької області про визнання протиправним та скасування рішення № 37 від 20.06.2018 року про примусове повернення за межі України,
за участю: представника позивача адвоката ОСОБА_2, представників відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Запорізької області про визнання протиправним та скасування рішення № 37 від 20.06.2018 року про примусове повернення за межі України, в обґрунтування якого зазначив наступне.
Рішенням Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області № 37 від 20.06.2018 року позивача - громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 примусово повернуто за межі України та зобов'язано його покинути територію України у термін до 25.06.2018 року; заборонено подальший в'їзд в Україну на три роки до 20.06.2021 року.
Зазначене рішення позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з наступним.
Позивач є громадянином ОСОБА_5 ОСОБА_6 та перебував на території України на законних підставах, а саме проживав на підставі тимчасової посвідки на право проживання на території України, строком дії до 01.10.2018 року. Дана посвідка була ним отримана 17.11.2014 року строком до 01.08.2017 року, про що свідчить штамп в паспорті громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6.
13 червня 2018 року у вечірній час позивача - ОСОБА_1 було затримано працівником ДМС України та доставлено до будівлі УДМС України в Запорізькій області. Позивачу не було надано перекладача та адвоката і йому не відомо чи складались відносно нього будь-які документи.
В той же час зазначеним працівником УДМС у позивача було вилучено посвідку на тимчасове проживання та не було надано будь-якого рішення з цього питання. Вилучену посвідку на тимчасове проживання позивачу повернуто не було.
Відносно Позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення та постановою УДМС України в Запорізькій області від 20.06.2018 року позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП та на нього накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1 700 гривень, відповідно до змісту якої, позивач проживає без документів на право проживання в Україні, тобто проживає за недійсною посвідкою на тимчасове проживання, яку було скасовано УДМС України в Запорізькій області 20.02.2018 року, та ухиляється від виїзду з території України.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він не був обізнаний про закінчення строку дії посвідки на його тимчасове проживання на території України та під час притягнення його до адміністративної відповідальності було порушено його право на захист.
Посилаючись на те, що він проживав на території України на час винесення зазначеної постанови на законних підставах, позивач вважає порушеними його права та законні інтереси, та, відповідно рішення УДМС України в Запорізькій області № 37 від 20.06.2018 року про примусове повернення позивача за межі України та зобов'язання його покинути територію України у термін до 25.06.2018 року із забороною у подальшому в'їзді в Україну на три роки до 20.06.2021 року є протиправним, прийнятим безпідставно, з порушенням встановленого порядку та вимог чинного законодавства та підлягає скасуванню.
Ухвалою судді від 26.06.2018 року прийнято до розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Запорізької області про визнання протиправним та скасування рішення № 37 від 20.06.2018 року про примусове повернення за межі України, якою визначено проводити розгляд справи в порядку позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ відповідно до ст.ст. 268-272, 288 КАС України.
У судовому засіданні у вступному слові представник позивача позовні вимоги підтримала, з підстав, викладених у позові, просила позов задовольнити, наполягала на необґрунтованості та неправомірності оскаржуваного рішення.
Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечували у повному обсязі, у задоволенні позову просили відмовити, у відповідності до вимог ст. 162 КАС України, суду надано відзив на позов.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, які підтверджені матеріалами справи, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що за результатами розгляду матеріалів щодо законності перебування на території України громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_1 було встановлено, що 20.10.2011 року громадянин ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_1 прибув на територію України через КПП «Бориспіль» по паспорту UQ 1535709, виданому 30.12.2010 року ОСОБА_5 ОСОБА_6, терміном дії до 30.12.2015 року, по візі типу Д № Y 02434617, терміном дії від 04.10.2011 року до 17.11.2011 року, з метою навчання у Запорізькому державному медичному університеті.
Згідно наказу Запорізького державного медичного університету від 05.09.2012 року № 533-с гр. ОСОБА_1 був зарахований до університету на 1 курс 1-го міжнародного факультету з російською мовою навчання на 2012-2013 р.р. (підготовче відділення), з подальшим навчанням на основних курсах з російською мовою навчання у період з 01.09.2012-01.08.2017.
Відповідно до пункту 12 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (в редакції 19.07.2014) іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.
На підставі п. 12 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (в редакції 19.07.2014) 17.11.2014 року гр. ОСОБА_1 був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії TP 120772, виданою Управлінням ДМС України в Запорізькій області, терміном дії до 01.08.2017 року на період навчання в ЗДМУ.
Приписами абзацу 3 пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 №251 (в редакції 22.07.2016) вказано, що посвідка на тимчасове проживання видається на період навчання, який визначається наказом навчального закладу про встановлення періодів навчання для іноземних студентів. Документами, що підтверджують факт навчання іноземця та особи без громадянства в Україні, є накази навчального закладу про їх зарахування на навчання та про встановлення періодів навчання для іноземних студентів.
30.06.2017 року до УДМС України в Запорізькій області надійшов лист від Запорізького державного медичного університету від 30.06.2017 року за вих. № 12/1221 про зняття з обліку посвідку на тимчасове проживання в Україні громадянина ОСОБА_6 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 серії ТР 120772, дійсну до 01.08.2017 року, у зв'язку із переведенням останнього до Університету імені ОСОБА_7 (м. Дніпро).
ГУДМС України в Дніпропетровській області було продовжено термін дії посвідки до 01.10.2018 року на період навчання в Університеті імені ОСОБА_7 (м. Дніпро).
Приписами підпункту 2 пункту 19 Постанови КМУ № 251, передбачено, що посвідка на тимчасове проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця та особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи.
Від ГУДМС України в Дніпропетровській області на адресу УДМС України в Запорізькій області надійшов лист (вх. 2434/1/2301-18 від 20.02.2018 р.) з наказом від 31.10.2017 року № 82-06-У про відрахування позивача з ВНЗ «Університет імені ОСОБА_7» та вмотивованим клопотанням щодо прийняття рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання серії ТР 120772 (орган видачі 2301) на громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до підпункту 2 пункту 19 Постанови КМУ № 251 УДМС України в Запорізькій області 20.02.2018 року було прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання серії ТР 120772 громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_1, у зв'язку з отриманням вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки.
Приписами абзацу 2 пункту 20 Постанови КМУ № 251 визначено, що особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання, повинна здати посвідку, зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України протягом місяця з дня отримання копії такого рішення.
13.03.2018 року копію рішення УДМС України в Запорізькій області було направлено громадянину ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_1 на адресу реєстрації місця проживання, а саме за адресою: м. Дніпро, вул. Б. Хмельницького, 12/209. Громадянин ОСОБА_1 мав виїхати за межі України до 13.04.2018 року.
У порушення абзацу 2 пункту 20 Постанови КМУ № 251, громадянин ОСОБА_1 за межі України не виїхав.
Отже, з 14.04.2018 року громадянин ОСОБА_1 незаконно перебуває на території України та ухиляється від виїзду за межі України.
Статтею 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено відповідальність за правопорушення іноземців та осіб без громадянства: нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до п. 13 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання в Україні, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», строк дії посвідки на тимчасове проживання у випадку, визначеному частиною 13 статті 4 цього Закону, - період навчання, який зазначається в документі, що підтверджує факт навчання в Україні.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що на час прийняття оскаржуваного рішення перебував на території України на законних підставах та продовжував навчання.
Проте, як встановлено судом, посвідка на тимчасове проживання позивача на території України була скасована УДМС України в Запорізькій області 20.02.2018 року, що підтверджується матеріалами справи. Доказів поро навчання у будь-якому вищому навчальному закладі України позивачем на адресу УДМС України надано не було, та не надано таких даних суду під час розгляду справи.
Згідно відповіді ЗДМУ від 11.07.2018 року № 08.7/3706, гр. ОСОБА_1 у 2018 році жодних іспитів не складав, оскільки навчався з 05.09.2012 року по 19.06.2017 року та державний іспит «Крок-2» складав ще 30.05.2017 року.
Станом на 12.07.2018 року відповідно до обліків інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан-ДМС» гр. ОСОБА_1 територію України не покинув, на теперішній час знаходиться незаконно, отже наведені факти виключають можливість навчання в будь-якому вищому навчальному закладі України.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянство» зазначено, що Іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
У зв'язку із перебуванням гр. ОСОБА_1 на території України без законних підстав з 14.04.2018 року, рішенням Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області № 37 від 20.06.2018 року позивача - громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, примусово повернуто за межі України та зобов'язано його покинути територію України у термін до 25.06.2018 року; заборонено подальший в'їзд в Україну на три роки до 20.06.2021 року.
Копія вказаного рішення 20.06.2018 року отримано представником позивача адвокатом ОСОБА_2, про що свідчить її особистий підпис.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року, саме яким надано визначення «іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України на законній підставах» та «нелегальних мігрантів».
При цьому, положеннями ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено виключний перелік підстав для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, а ст. 9 цього Закону визначено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Частиною 12 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.
Згідно підпункту 1 пункту 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150 (надалі - Постанова №150), іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території протягом наданого візою дозволу в разі в'їзду з держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України (в даному випадку - на період навчання).
Виходячи з того, що підставою для отримання громадянином ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_1 посвідки на тимчасове проживання було його прибуття в Україну для навчання, а після втрати ним підстави для легального перебування в Україні та ухилення його від виїзду в добровільному порядку, позивач по цій справі набув статусу «нелегального мігранта», до якого мають бути застосовані визначені чинним законодавством заходи, в тому числі і у вигляді притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування (проживання) в України з 14.04.2018 року без документів, а також щодо повернення чи видворення в примусовому порядку.
Відповідно до ч. 5 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Так, видана на ім'я громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_1 посвідка на тимчасове проживання скасована 20.02.2018 року, проте позивач не виконав свого обов'язку виїхати за межі України у встановлений строк, та нелегально знаходився на території Україні, що є грубим порушенням з боку позивача законодавства про правовий статус іноземців, що відповідно було підставою для відповідача для прийняття рішення про примусове зобов'язання позивача покинути територію України, а заборона в'їзду позивача в Україну строком на 3 (три) роки пов'язана з тривалістю ігнорування позивачем законодавства України, яким регулюється правовий статус іноземців.
Доводи позивача про відсутність належного обґрунтування в оскаржуваному рішенні про примусове повернення не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Частиною 2 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
Пунктом 18 Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 25.06.2009 № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» роз'яснено, що при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в'їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”. При цьому необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд. (стаття 13)
Судам під час розгляду спорів про заборону в'їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в'їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця або особи без громадянства з України. Підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.
Крім того, відповідно до частини другої статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, дії яких порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки.
Відповідно до частини 3 Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої Наказом МВС України від 17.12.2013 №1235, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.01.2014 за № 25/24802, рішення про заборону в'їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.
Дія цієї Інструкції не поширюється на рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну особам, яке приймається територіальними органами та територіальними підрозділами ДМС, органами охорони державного кордону, органами Служби безпеки України згідно зі статтею 26 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.
У відповідності до викладеного, рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну, яке приймається на підставі частини 2 статті 26 Закону не ґрунтується на підставах статті 13 Закону.
Відповідно до частини 2 статті 26 рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки.
Таким чином, підставами для прийняття рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну є саме дії іноземця, які порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що рішення № 37 від 20.06.2018 року про примусове повернення громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_1 із забороною подальшого в'їзду в Україну строком на три роки прийняте УДМС в Запорізькій області правомірно з дотримання норм статті 26 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, у зв'язку із порушенням позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
З огляду на вищезазначене, позовні вимоги, викладені позивачем в позовній заяві про визнання протиправним та скасування зазначеного рішення не відповідають фактичним обставинам справи та наявним у справі матеріалам, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 9, 77, 241-246, 268-272, 275, 288 КАС України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_1, виданий 19.08.2015 року строком до 19.08.2020 року, місце реєстрації: м. Дніпро, вул. Б. Хмельницького, 12/209) до Управління Державної міграційної служби України в Запорізької області (код ЄДРПОУ 37834773, адреса: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 90) про визнання протиправним та скасування рішення № 37 від 20.06.2018 року про примусове повернення за межі України - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя: В.В.Калюжна