Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
03 жовтня 2018 р. № 2040/6957/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Спірідонов М.О., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (91006, м. Луганськ, вул. Котовського, 39) до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, 2 під'їзд) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Київського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України міста Харкова (код ЄДРПОУ 41247819) щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за період з 01.10.2016 р.
2. Зобов'язати Київське об'єднане Управління Пенсійного фонду України міста Харкова (код ЄДРПОУ 41247819) здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за період з 01.10.2016 р.
3. Стягнути з Київського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України міста Харкова (код ЄДРПОУ 41247819) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) усі понесені судові витрати.
4. Відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що невиплата позивачу пенсії відповідачем є протиправною та порушує вимоги статті 19 Конституції України та частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2018 року у справі відкрито спрощене провадження. Ухвалою суду від 27.08.2018 року у справі зупинено провадження до набрання чинності рішення Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18. Ухвалою суду від 20.09.2018 у справі поновлено провадження.
Відповідачем, на виконання ухвали суду від 27.08.2018 року надано відзив на адміністративний позов, у якому він проти задоволення позовних вимог заперечував, з тих підстав, що протоколом №9 (37) від 03.03.2017 року районної комісії з питань призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради не підтверджено місце фактичного перебування позивача та відмовлено в призначенні (відновленні) соціальних виплат як внутрішньо переміщеній особі згідно з постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365. Тому розпорядженням начальника управління від 23.03.2017 року виплату пенсії призупинено.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1, є пенсіонером, відповідно до посвідчення серія Є № 034744, копія якого міститься у матеріалах справи (а.с. 12). Згідно з довідкою від 28.11.2016 року № НОМЕР_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач проживає за адресою: 61093, АДРЕСА_1.
Дослідивши долучені до матеріалів справи документи, перевіривши оскаржуване рішення відповідача на відповідність приписам ч.2 ст.2 КАС України, враховуючи правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у зразковій справі 805/402/18, суд прийшов до висновку про задоволення позову, виходячи з такого.
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо перерміщених осіб» № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року. Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:- перебуває на території України на законних підставах;- має право на постійне проживання в Україні;- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".
Згідно п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 (в редакції постанови КМ № 352 від 08.06.2016) (далі Порядок №509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.
З цього приводу суд зауважує, що п.2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.
Відповідно до пп. 2 п. 12 зазначеного Порядку соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї. Відповідачем не надано будь-якого обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, як внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування.
Суд також зауважує, що питання виплати пенсій врегульовано статтею 47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Згідно з частиною другою статті 49 України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Матеріалами справи підтверджено, що виплата пенсії позивачці припинена з березня 2016 року. Відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії, визначених ст.49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”
Суд вважає необхідним застосувати до спірних правовідносин практику Європейського Суду з прав людини, як джерела права відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я" (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як зазначено в п. 333 цього рішення Європейського суду з прав людини: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не дотримано вимоги статті 19 Конституції України та частини першої статті 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки з 03 березня 2017 року позивачу припинено виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав. Аналогічна правової позиції висловлена Верховним Судом в постановах від 22.03.2018 у справі №243/6391/17, від 17 липня 2018 року у справі № 415/2945/17.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо припинення виплати позивачеві пенсії з 03 березня 2016 року.
Суд також акцентує увагу на тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення ( постанова ВС України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову в частині вимог про зобов'язання відповідача поновити та здійснити виплату заборгованість по пенсійним виплатам, яка утворилась з 03.03.2017 року, що є дотриманням судом гарантії, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Аргументи відповідача, наведені ним у відзиві на позовну заяву, щодо повноважень Кабінету Міністрів України з вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проведення політики у сфері соціального захисту, суд вважає безпідставними. Так, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Водночас суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем. У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Відповідно до ст.ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки виплату пенсії позивачу призупинено з 03.03.2017 року, відповідно до протоколу № 9 (37) від 03.03.2017 року, а отже доказів щодо неотримання пенсії з 01.10.2016 року по 03.03.2017 року позивачем не надано.
Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (91006, м. Луганськ, вул. Котовського, 39) до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, 2 під'їзд) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Київського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України міста Харкова (код ЄДРПОУ 41247819) щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за період з 03.03.2017 р.
Зобов'язати Київське об'єднане Управління Пенсійного фонду України міста Харкова (код ЄДРПОУ 41247819) поновити виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за період з 03.03.2017 р.
Зобов'язати Київське об'єднане Управління Пенсійного фонду України міста Харкова (код ЄДРПОУ 41247819) виплатити заборгованість пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за період з 03.03.2017 р.
В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) у межах суми стягнення за один місяць.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Спірідонов М.О.