Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
03 жовтня 2018 р. № 2040/6447/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо припинення з 01.05.2018 року виплати пенсії ОСОБА_1;
- зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2018 року.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що прибув до Харківської області з м. Антрацит у зв'язку з проведенням бойових дій, де був взятий на облік в Ізюмському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області як внутрішньо переміщена особа. З 01.05.2018 року позивачу було припинено виплату пенсії. Позивач вважає таке припинення незаконним, в зв'язку з чим звернувся до суду.
Увалою суду від 15.08.2018 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачам надати відзив на адміністративний позов.
27.08.2018 року ухвалою суду було зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням зразковій справі № 805/402/18.
14.09.2018 року у зв'язку з оприлюдненням вступної та резолютивної частин судового рішення ОСОБА_2 Верховного суду від 04.09.2018 року, яким апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення від 03.05.2018 року без змін, та яке набирає законної сили з моменту його прийняття, поновлено провадження у справі, що розглядається.
Відповідач, Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області правом надання відзиву на адміністративний позов не скористався, відзив до суду не направив.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
відповідно до ч. 5-6 ст. 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відтак, відповідачу було надано строк - 15 днів з дня отримання ухвали суду про відкриття спрощеного провадження від 15.08.2018 року, яку відповідач отримав 21.08.2018 року. Строк подання відзиву сплив 06.09.2018 року, проте ані станом на дату закінчення строку, наданого судом, ані на дату винесення рішення відзив до суду не надходив, причини неподання відзиву відповідачем-субєктом владних повноважень до суду не повідомлено.
Крім того, Ухвалою суду від 15.08.2018 року у відповідача було витребувано належним чином завірену копію пенсійної справи позивача та інформацію щодо припинення, нарахування та виплату пенсії позивачу за спірний період.
Строк надання вказаних доказів сплив 06.09.2018 року, проте ані станом на дату закінчення строку, наданого судом, ані на дату винесення рішення докази, що були витребувані судом до суду не надані, причини неподання таких доказів суду не повідомлено.
Відповідно до ч. 8 ст. 80 КАС України у випадку неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, визначені цим Кодексом.
Суд зазначає, що неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин суб'єктом владних повноважень є підставою для застосування заходів, передбачених ч. 1 ст. 149 КАС України, а саме штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 9 ст.80 КАС України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
З огляду на це, суд розглядає справу за наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову та відзиву проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
З довідки Управлінні праці та соціального захисту населення Ізюмської районної ради Харківської області від 27.10.2016 року № НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа.
Як зазначив позивач у позові, у зв'язку із проведенням антитерористичної операції він перебуває на обліку в Ізюмському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області
З матеріалів справи вбачається, що позивачу з 01.05.2018 призупинено виплату пенсії.
16.06.2018 року Позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив повідомити про причини невиплати пенсії.
Листом від 03.07.2018 року відповідач надав відповідь позивачу, в якій зазначив, що з 01.05.2018 року виплату призупинено згідно списків внутрішньо переміщених осіб, які були надані департаментом інформаційних та електронних реєстрів ПФУ, щодо яких наявна інформація про тривалу відсутність (понад 60 днів) за місцем проживання. Виплата особам, які не пройшли перевірку тимчасово призупинена до з'ясування.
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зокрема, відповідно до статті 7 Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом встановлено, що довідка про взяття позивача на облік як особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, є дійсною.
За приписами пункту 71 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.
Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.
В матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача від 27.10.2016 року № НОМЕР_1 органом, який її видав - Управлінням праці та соціального захисту населення.
Суд вважає безпідставними посилання відповідача на інформацію про тривалу відсутність за місцем проживання позивача, на підставі якої пенсію призупинено з 01 травня 2018 року для з'ясування, враховуючи викладене.
Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV. Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення). У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Суд також звертає увагу на те, що листом від 03.07.2018 року № 428/ф-14 відповідач повідомив, що пенсію позивачу не припинено, а призупинено.
З огляду на це суд зазначає, що чинним законодавством взагалі не передбачено повноважень органів Пенсійного фонду України або інших органів, що здійснюють соціальний захист населення щодо призупинення виплати пенсій.
Такий спосіб дій відповідних органів не передбачений законом.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак призупинення виплати пенсій є порушенням вимог ст. 19 Конституції України.
Призупиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав та повноважень, було порушено право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав встановлених законом для припинення позивачеві виплати пенсії та виконання органом Пенсійного фонду України рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради Харківської області.
Суд враховує позицію, викладену в рішенні Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18-а від 03.05.2018 року, яка залишена без змін постановою ОСОБА_2 Верховного Суду від 04.09.2018 року, яка набрала законної сили з дати прийняття.
Стосовно поновлення виплати пенсії позивачу та виплати недоплачених сум за минулий період, суд зазначає наступне.
Як вбачається з ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
З аналізу зазначених правових норм вбачається, що для поновлення виплати пенсії, незалежно від її виду застосовується порядок, визначений ч. 3 ст. 35 Закону.
Частиною 3 статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що у разі, якщо строк повторного огляду медико-соціальної експертизи інвалідом пропущений з поважних причин або в разі визнання його знову інвалідом, виплата пенсії по інвалідності відновлюється з дня, з якого припинено виплату, до дня повторного огляду, але не більш як за три роки, якщо орган медико-соціальної експертизи визнає її за цей період інвалідом.
Оскільки ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» прямо відсилає саме до порядку, встановленого для відновлення пенсійних виплат інвалідам, до яких позивач не відноситься, суд застосовує зазначену норму в частині власне порядку, а саме строків та принципів відновлення відповідної пенсії позивача. Відтак, як вбачається з абзацу першого ч. 3 ст. 35 Закону, виплата пенсії відновлюється з дня, з якого припинено виплату, але не більше як за три роки.
Як вбачається з матеріалів справи, пенсію позивачу призупинено з 01.05.2018 року. Зазначений термін не перевищує трьох років, а, відтак, пенсія позивачу має бути відновлена за весь період призупинення починаючи з 01.05.2018 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Відтак, повноваження щодо поновлення виплати пенсії законом покладено саме на орган Пенсійного фонду. При цьому закон не конкретизує який саме орган Пенсійного фонду має реалізувати зазначене повноваження- чи той що припинив виплату чи той що її відновлює (у випадках, коли зазначені дії здійснюють різні територіальні органи Пенсійного фонду).
Проте, відповідно до положень про Пенсійний фонд України, Про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, Про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, спільним для усіх рівнів органів Пенсійного фонду основним завданням органів Фонду є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
З огляду на це реалізація повноважень, визначених ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є реалізацією на практиці основного завдання органів Пенсійного фонду - реалізації державної політики з питань пенсійного забезпечення, яке покладається на кожний орган Пенсійного фонду незалежно від рівня, та може бути реалізовано відповідним органам в межах наданої законом компетенції.
Відтак повноваження органу Пенсійного фонду щодо поновлення виплати пенсії встановлені ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», норми якої не визнані неконституційними та не втратили чинність на момент виникнення спірних правовідносин, а відтак підлягали застосуванню і реалізації з боку органу Пенсійного фонду.
Крім того, статтею 49 зазначеного закону визначений строк з якого поновляється виплата (відповідно до порядку, встановленого ч. 3 ст. 35 Закону) - з дня, з якого припинено виплату, але не більш як за три роки.
Частиною 3. ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються зокрема умови, норми та порядок пенсійного забезпечення. А відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно цим Законом визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
За таких обставин, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 9, 139, 243-246, 255-257, 263, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (Луганська область, м. Антрацит, вул. Ткаленко, б. 10 кв. 6, ідент. код: НОМЕР_2) до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (просп. Незалежності, буд. 2, м. Ізюм, Харківська область, 64300) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо припинення з 01.05.2018 року виплати пенсії ОСОБА_1.
Зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2018 року.
Стягнути з Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (просп. Незалежності, буд. 2, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ: 40387920) на користь ОСОБА_1 (Луганська область, м. Антрацит, вул. Ткаленко, б. 10 кв. 6, ідент. код: НОМЕР_2) за рахунок бюджетних асигнувань суму сплаченого судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Скарга може бути подана у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.
Суддя Кухар М.Д.