справа№1340/3860/18
03 жовтня 2018 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій,-
встановив:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, із вимогами:
-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 в поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області звернутися із поданням до територіального органу Державної казначейської служби України для повернення ОСОБА_1 помилково сплачених 16387,68 грн. на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від його вартості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що під час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна позивач сплатила 16387,68 грн. збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від його вартості, хоча була звільнена від сплати збору на підставі п. 9 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» . Позивач звернулася до відповідача із заявою, у якій просила повернути помилково сплачений збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, однак, як зазначає позивач, відповідачем безпідставно відмовлено у задоволенні такої заяви, хоча всі необхідні документи, що підтверджують придбання нерухомого майна вперше до заяви долучено.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29.08.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Представник відповідача долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву, в якому зазначено що громадяни, які придбавають житло вперше, звільняються від сплати збору на підставі закону, а не за рішенням органу Пенсійного фонду, тому питання звільнення від сплати збору повинно з'ясовуватись при нотаріальному оформленні цивільно-правового договору. Крім того, вказав, що позивачем не надано жодних документів на підтвердження факту придбання особою житла вперше. Відтак, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач, у свою чергу, своїм правом на подання відповіді на відзив до суду не скористався.
При цьому, заперечень проти розгляду вказаної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) до суду також не надійшло, з огляду на що, суд вказує про можливість розгляду даної справи за наявними у ній матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20.04.2018, ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) придбано у власність квартиру №78, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Рубчака, буд.21, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідного нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (№121380481 від 20.04.2018 р.
Під час оформлення вказаного договору ОСОБА_1, згідно з наявною у матеріалах справи копією квитанції №102 від 20.04.2018, на розрахунковий рахунок №100279345001, отримувач: УДКСУ у Франківському районі, код отримувача: 37965138, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області, МФО 825014, із призначенням платежу «збір з операції придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна» були сплачені грошові кошти у розмірі 16387,68 грн.
26 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою, в якій просила орган Пенсійного фонду України вчинити дії, а саме: повернути помилково сплачений збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна згідно квитанції №102 від 20.04.2018 р в розмірі 16387,68 грн.
У відповідь на вказану заяву Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області листом від 07.08.2018 №15679/05-18 повідомило позивача про відсутність в останнього правових підстав для повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості у заявленому розмірі у зв'язку з відсутністю офіційного джерела інформації, яке б підтверджувало обставину придбання житла вперше.
Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, зокрема, є: підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 2 цього ж Закону передбачено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (далі - Порядок).
Згідно з абз. 1, 2 п. 151 Порядку, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Відповідно до п. 153 Порядку нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
З аналізу наведених норм права вбачається, що із загального правила про обов'язковість сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено винятки для громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Станом на час придбання позивачем нерухомості - 20.04.2018, - як і станом на час розгляду справи судом, в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, ведення якого розпочато з 01.01.2013, а також Реєстр прав власності на нерухоме майно, ведення якого розпочато згідно з наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5 «Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», не містять всієї інформації щодо наявності у власності об'єктів нерухомого майна, що знаходиться на території України.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміна «придбавають житло вперше», що міститься у п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України, як уповноваженого суб'єкта владних повноважень, зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність можливості Пенсійного фонду України та його територіальних органів встановити обставини придбання квартири конкретною фізичною особою вперше, не може ставитись в провину такій особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.
Надаючи оцінку рішенню відповідача в даному випадку, суд звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, згідно з п.п. 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява №29979/04, у якому проаналізовано поняття «належне урядування».
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), п. 38) (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-107088).
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Згідно з поясненнями позивача в тексті позову, останнім придбано житло вперше, до укладення договору купівлі-продажу квартири від 20.04.2018, зареєстрованого за №1002, інша нерухомість ним не придбавалась.
У суду відсутні підстави для того, щоб ставити під сумнів твердження позивача про відсутність фактів придбання ним нерухомого майна, яке підпадає під категорію житла, до укладення зазначеного вище договору купівлі-продажу квартири від 20.04.2018.
За таких обставин Пенсійний фонд України (в даному випадку в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області) зобов'язані довести, що позивач придбав житло, згідно з договором купівлі-продажу квартири від 20.04.2018, зареєстрованого в реєстрі за №1002, не вперше.
За відсутності відповідних доказів позивач має право на повернення суми сплаченого збору, як помилково сплаченого, за відсутності обов'язку здійснювати такий платіж.
Доказів придбання позивачем нерухомого майна до укладення договору купівлі-продажу квартири від 20.04.2018, зареєстрованого в реєстрі за №1002, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано. Також відповідач не повідомив суду відомості про випадки сплати позивачем сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у зв'язку з придбанням житла в період до 20.04.2018.
За таких обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, викладене у тексті листа від 07.08.2018 №15679/05-78, про відмову у вчинені дій з метою повернення позивачу сплаченої суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування не може бути визнане обґрунтованим, а тому є протиправним.
Суд звертає увагу на те, що згідно з чинним законодавством, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується на рахунки органів Державної казначейської служби України, а тому і повертатися ці кошти мають в порядку, визначеному для повернення бюджетних коштів.
Так, відповідно до приписів ч.2 ст.45 Бюджетного кодексу України, Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (далі - Порядок №787), який визначає випадки, за яких органи Державної казначейської служби України зобов'язані виконувати операції з повернення помилково або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів).
Згідно з п. 5 Порядку №787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом у випадку контролю за справлянням надходжень збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є Пенсійний фонд України, то саме на нього та його територіальні органи покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Відповідно, вже безпосередньо для стягнення помилково сплачених позивачем коштів відповідач має звернутися з відповідним поданням до відповідного органу Державної казначейської служби України.
З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про правомірність і обґрунтованість позовних вимог позивача, та, як наслідок, про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати та подати до Управління державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області подання про повернення ОСОБА_1 (вул. Садова, 25/53, м. Львів, 79021; РНОКПП НОМЕР_1, 18.01.1989 р. н.) з державного бюджету помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 16387,68 грн.
Дані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка наведена у його постановах від 10.09.2018 (справа №819/1012/17), від 11.07.2018 (справа №819/242/17), від 03.07.2018 (справа №813/1696/17), від 20.03.2018 (справа №819/1249/17, від 30.01.2018 (справа №819/1498/17) та 31.01.2018 (справа №819/1667/17).
У силу ч. ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення від 27.08.2018 №ПН616496, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн., а відтак, з урахуванням обсягу задоволення позовних вимог, присудженню на користь позивача підлягає судових збір у вказаному розмірі.
Керуючись ст.ст. 77, 139, 245, 246, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, що викладені в листі від 07.08.2018 №15679/05-78 про відмову у поверненні ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу, що становить 16387,68 грн.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати та подати до Управління державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області подання про повернення ОСОБА_1 (вул. Садова, 25/53, м. Львів, 79021; РНОКПП НОМЕР_1, 18.01.1989 р.н.) з державного бюджету помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 16387,68 грн.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 (вул. Садова, 25/53, м. Львів, 79021; РНОКПП НОМЕР_1, 18.01.1989 р.н.) 704,80 грн. судового збору.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гулкевич І.З.