Справа № 518/286/14-а
27 вересня 2018 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
за участі секретаря Сердюк І.С.
позивача ОСОБА_1
представника відповідача не з'явився
треті особи не з'явились
розглянувши у порядку загального позовного провадження (у підготовчому засіданні) справу за позовом ОСОБА_1 до Ширяївської районної державної адміністрації, Ширяївської районної ради, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання незаконними дій, бездіяльності та рішень, та зобов'язання вчинити дії, визнати поновленим та діючим договір оренди, визнати недійсним довгостроковий договір оренди,-
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Ширяївської районної державної адміністрації, Ширяївської районної ради, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання незаконними дій, бездіяльності та рішень, та зобов'язання вчинити дії, визнати поновленим та діючим договір оренди, визнати недійсним довгостроковий договір оренди в якому позивач просить:
визнати потерпілим ОСОБА_1 від дій та бездіяльності Ширяївської районної державної адміністрації щодо не розгляду заяв ОСОБА_1 про продовження терміну дії договору оренди землі від 31 січня 2008 року та в незаконній передачі в оренду земельної ділянки площею 43 га, яка знаходиться на території Катерино-Платонівської сільської ради Ширяївського району Одеської області на масиві №783 кадастровий НОМЕР_1 голові СФГ «Христина» ОСОБА_3, а згодом в довгострокову оренду терміном на 49 років ОСОБА_2 та державної реєстрації договору оренди землі від 31 січня 2008 року;
визнати незаконними дії та бездіяльність Ширяївської районної державної адміністрації та Ширяївської районної ради Одеської області при створенні комісії згідно протоколу №9 засідання конкурсної комісії для проведення конкурсу по наданню в оренду земельних ділянок земель запасу в тимчасове користування Ширяївського району Одеської області від 30 жовтня 2009 року, та дії цієї ж комісії, згідно заяви СФГ «Христина» ОСОБА_3 від 27.10.2009 року «Про надання в оренду земельної ділянки площею 43 та із земель запасу Катерино-Платонівської сільської ради» на масиві №783 згідно протоколу №9 засідання цієї ж комісії від 30 жовтня 2009 року;
визнати незаконним рішення конкурсної комісії для проведення конкурсу по наданню в оренду земельних ділянок земель запасу в тимчасове користування Ширяївського району Одеської області згідно протоколу №9 засідання цієї ж комісії від 30 жовтня 2009 року «Про надання права оренди земельної ділянки розміром 43 та для ведення сільськогосподарського товарного виробництва терміном на 1 сільськогосподарський рік голові СФГ «Христина» ОСОБА_3 із земель запасу по Катерино-Платонівській сільській раді на масиві №783;
зобов'язати Ширяївську районну державну адміністрацію провести державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 31 січня 2008 року між Ширяївською районною адміністрацією та ОСОБА_1;
визнати договір оренди землі від 31 січня 2008 року поновленим та діючим «до збирання врожаю» згідно рішення комісії при райдержадміністрації з питань передачі земельних ділянок у власність та оренду, згідно заяв ОСОБА_1 про продовження терміну дії договору оренди землі від 04.08.2008 року за №19/527, заяви від 11.12.2008 року за №19/855 та протоколу цієї ж комісії від 21.07.2008 року №12;
визнати недійсним та незаконним висновок (рішення) професійної комісії з питань створення фермерських господарств від 19.01.2011 року за №1 «Про надання дозволу на створення фермерського господарства ОСОБА_2 на земельній ділянці площею 3758 га ріллі, терміном на 49 років земель запасу на території Катерино- Платонівської сільської ради», так як воно прийняте з порушенням Закону України «Про фермерське господарство» ст.7 та Закону України «Про оренду землі» ст.6,7,9,16,33та для відновлення моїх прав;
зобов'язати відповідача - Ширяївську районну державну адміністрацію розглянути заяви громадянина ОСОБА_1 за №19/855 від 11.12.2008 року, №28-102 від 17.02.2011 року, №Г-121-5 від 03.11.2009 року, №Г-333 в/зп від 04.02.2010 року, №Г-243-4 від 09.06.2011 року, №Г-890-4 від 16.12.2011 року, №Г-335-4 від 06.10.2014 року про продовження терміну дії договору оренди землі від 31 січня 2008 року між ОСОБА_1 та Ширяївською районною державною адміністрацією площею 43 га, яка знаходиться на території Катерино-Платонівської сільської ради та направити вищевказані заяви для розгляду до Головного Управління Держземагенства в Одеській області для надання згоди на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки та надання її в оренду ОСОБА_1;
скасувати розпорядження Ширяївської РДА від 24.01.2011 року за №21 «Про надання дозволу розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 для створення та ведення фермерського господарства на території Катерино-Платонівської сільської ради Ширяївського району Одеської області» (за межами населеного пункту), так як воно прийнято з порушенням Закону України «Про фермерське господарство» ст.7, Закону України «Про оренду землі» ст.6,7,9,16,33 та для відновлення моїх прав;
визнати недійсним проект землеустрою ОСОБА_2 для створення та ведення фермерського господарства на території Катерино-Платонівської сільської ради Ширяївського району Одеської області, так як він був виготовлений на підставі розпорядження Ширяївської РДА від 19.05.2011 року №202 (Про внесення змін та доповнень до розпорядження райдержадміністрації від 24.01.2011 року №21 «Про надання дозволу розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 для створення та ведення фермерського господарства на території Катерино-Платонівської сільської ради Ширяївського району Одеської області» (за межами населеного пункту), яке розпорядження Ширяївської РДА від 03.08.2011 року №339 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження райдержадміністрації від 24.01.2011 року №21 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 для створення та ведення фермерського господарства на території Катерино-Платонівської сільської ради Ширяївського району Одеської області» було визнане таким, що втратило чинність, та згідно ст.19 Закону України «Про звернення громадян» є не відповідаючим Закону України та прийняте з порушенням Закону України «Про фермерське господарство» ст.7,8, Закону України «Про оренду землі» ст.6,7,9,16,33 та для відновлення моїх прав;
скасувати розпорядження Ширяївської РДА від 15.02.2012 року №57 «Про передачу земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства загальною площею 39,38 га ріллі в довгострокову оренду терміном на 49 років на території Катерино-Платонівської сільської ради», так як воно прийняте з порушенням Закону України «Про фермерське-господарство» ст.7 Закону України «Про оренду землі» ст.6,7,9,16,33 та для відновлення моїх прав;
визнати недійсним довгостроковий договір оренди землі від 26.11.2012 року між фізичною особою ОСОБА_2 та Ширяївською районною державною адміністрацією, з державною реєстрацією іншого речового права від 03.09.2013 року №2527972, індексний номер 5957767 від 17.09.2013 року, так як він був укладений з порушенням Закону України «Про фермерське господарство» ст.7 та Закону України «Про оренду землі» ст. 6,7,9,16,33 та для відновлення моїх прав.
Вказана справа направлена до Одеського окружного адміністративного суду на підставі п.4 ч.1 ст.29 КАСУ Розпорядженням голови Ширяївського районного суду Одеської області від 30.08.2018 року (вихід.№518/286/14-а/4339/2018 для розгляду по суті.
Ухвалою суду від 03.09.2018 року справу прийнято до провадження та визначено, що розгляд справи проводиться в порядку загального позовного провадження та призначено дату підготовчого засідання на 27.09.2018 року.
Відповідачі та треті особи по справі повідомлені про прийняття справи до провадження, що підтверджується матеріалами справи, а саме: повідомленнями про вручення поштових відправлень №№6680000130551, 6686200016433, 6686200016441, 6722000060396.
Ухвалою суду від 03.09.2018 р. відповідачам встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 162 КАС України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 6 ст. 162 КАС України).
Однак не зважаючи на належне повідомлення, представники відповідачів у підготовче засідання не з'явились.
У встановлений судом строк з дня повідомлення, відповідачі відзив на позов не надали, причини ненадання відзиву на позов суду не повідомили.
У підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті.
2. За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про:
залишення позовної заяви без розгляду;
закриття провадження у справі;
закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (ст.183 КАСУ).
В підготовчому засіданні судом поставлено на обговорення питання щодо закриття провадження по справі, оскільки вказана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з урахуванням сталої практики Великої Палати Верховного Суду.
Позивач проти закриття провадження заперечував, мотивуючи тим, що Ширяївським районним судом Одеської області відкрито провадження по справі в порядку КАСУ.
Розглядаючи питання про закриття провадження по справі, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).
Згідно ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Як встановлено ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
У п.п.1, 2 ч.1 ст.4 КАС України зазначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
З огляду на те, що спірні правовідносини пов'язані з умовами цивільно-правової угоди, цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 911/4111/16 і суд не вбачає правових підстав відступити від цієї позиції, зокрема:
«27.При цьому,визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
28. Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
29. Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
30. Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).
31. Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
32.Згідно із частинами другою та третьою статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно із частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною нормою та статтями 118, 122 Земельного кодексу України. При цьому, порядок паювання земель та виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) встановлено відповідно Указом Президента від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» і Законом України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».
33. Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовну вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 826/631/15 і суд не вбачає правових підстав відступити від цієї позиції, зокрема:
«Таким чином,спір у справі, що розглядається, стосується права власності на земельні ділянки фізичних осіб, яке підтверджується державними актами на право власності, тобто цивільного права, а тому правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами цивільного права.
При тому у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після своєї реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися в порядку не адміністративної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.
Аналіз зазначених обставин справи дає підстави Великій Палаті Верховного Суду вважати, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу місцевого самоврядування, а стосується захисту його приватних інтересів.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст.16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У відповідності до положень ст. 152 Земельного кодексу України власник або землекористувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.»
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 346/3805/16, суд не вбачає правових підстав відступити від цієї позиції, зокрема:
«Статтею 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), визнання недійсними актів, що порушують такі права.
Із аналізу зазначених положень убачається, що не є публічно-правовим спір між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що спірні правовідносини стосуються набутого права власності на об'єкти нерухомого майна, що потребує встановлення судом обставин правомірності його набуття та виходить за межі компетентності адміністративних судів, а тому підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.»
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 822/3024/17, суд не вбачає правових підстав відступити від цієї позиції, зокрема:
«Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Засади захисту права власності, які поширюються і на правовідносини щодо права користування, регулюються ст. 386 ЦК України; право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння та захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, - ст. 387, 391 цього Кодексу.
Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Тобто, предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення державного реєстратора як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача щодо порушення його прав третьою особою на користування земельною ділянкою водного фонду, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є обґрунтованим. Цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини спрямовані на захист цивільного права позивача.»
Предметом розгляду даної справи є юридичний спір (ст.124 Конституції України) щодо договорів оренди як позивача, так і третіх осіб (ОСОБА_2, ОСОБА_3, у яких укладено договір оренди з Ширяївською районною державною адміністрацією.
Спірні правовідносини, пов'язані з порушенням майнових прав на користування спірною земельною ділянкою, а тому підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, що не належить до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що зазначена категорія спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому провадження по справі підлягає закриттю, оскільки цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, за правилами якого можливий одночасний розгляд вимог про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, а також захисту приватного права позивача як власника земельної ділянки.
За правилами п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору (ч.2 ст.239 КАС України).
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена (ч.2 ст.238 КАС України).
Керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 47, 238, 241, 246, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Ширяївської районної державної адміністрації, Ширяївської районної ради, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання незаконними дій, бездіяльності та рішень, та зобов'язання вчинити дії, визнати поновленим та діючим договір оренди, визнати недійсним довгостроковий договір оренди - закрити.
Роз'яснити позивачеві, що вирішення даного спору підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Головуючий суддя Потоцька Н.В.