06 березня 2018 року справа № 208/7674/16-а(2-а/208/301/16)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сафронової С.В.,
суддів: Мельника В.В. Чепурнова Д.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про зобов'язання вчинити дії на постанову Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 червня 2017 року
у адміністративній справі № 208/7674/16-а(2-а/208/301/16) за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про зобов'язання вчинити дії, -
Постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 червня 2017 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2, визнано протиправними рішення Дніпродзержинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про відмову у поновленні виплати пенсії: № 70 від 14.12.2016р. - ОСОБА_1 та № 68 від 14.12.2016р. - ОСОБА_2, і зобов'язано Кам'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області взяти на облік, витребувати електронні пенсійні справи, перерахувати та поновити виплату пенсій за віком: ОСОБА_1 з 07.10.2009 р. на пільгових умовах за списком № 1 у розмірі 80 відсотків середньої заробітної плати шахтаря, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановлених для осіб, які втратили працездатність, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни, передбачених чинним пенсійним законодавством України; а також ОСОБА_2 з 07.10.2009 р. із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни, передбачених чинним пенсійним законодавством України.
Зазначене рішення суду першої інстанції оскаржене відповідачем по справі з підстав неповного з'ясування судом обставин, не врахування доводів пенсійного органу та помилкового застосування судом норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просить її скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не перебувають на обліку в Кам'янському об'єднаному УПФ України Дніпропетровської області і тому їх звернення з заявами до пенсійного органу про взяття їх на облік за місцем знаходження їх представника за довіреністю ОСОБА_4, а також про перерахунок їх пенсії за віком та поновлення її виплати, відбулося через їх представника ОСОБА_4, що на думку відповідача суперечить приписам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-2), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), якими передбачено, що: заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а не за місцем проживання представника пенсіонерів ОСОБА_4 (п.1.5); до пенсійного органу повинен подаватися документ, що засвідчує місце проживання особи, яким є: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (п.2.22); поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії (п. 2.8), а заява на запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації) (абз.4 п.1.5). Оскільки на сьогоднішній день заяви на запит пенсійних справ ОСОБА_1 та ОСОБА_2 особисто до управління не надавалися, відповідач вважає, що у нього відсутній обов'язок надсилати запит про витребування пенсійних справ вказаних пенсіонерів до органу, що призначав їм пенсію за попер проживання (реєстрації) як це визначено пунктом 4.12 Порядку № 22-1
За наведених вище обставин, апелянт вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а саме: неправильно застосовано норми абз. 4 п. 1.5, п. 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, та проігноровано приписи п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким передбачено, що право на отримання пенсії та соціальних послуг в солідарній системі мають застраховані згідно із цим Законом громадяни України, які досягли встановленого ним пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку, і мають необхідний страховий стаж для призначення відповідного виду пенсії, але у той же час вказаним Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено питання пенсійного забезпечення громадян України, які мешкають за кордоном та виїхали на постійне місце проживання, а саме до Держави Ізраїль, оскільки між Урядами України та Ізраїлю не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення громадян України, які постійно проживають на території держави Ізраїль.
Перевіривши під час апеляційного перегляду даної справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з огляду на помилковість позиції пенсійного органу стосовно питань пенсійного забезпечення осіб, які обрали своїм постійним місцем проживання країну, з якою Україна не уклала відповідного міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення, а також ігнорування апелянтом конституційних гарантій соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, про що зазначалося в Рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009, і неодноразово акцентувалося в рішеннях Верховного суду і Європейським судом з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного ще 7 лютого 2014 року.
Так, судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що представник позивачів по цій справі - ОСОБА_4, діючи на підставі нотаріально посвідченої довіреності звертався до відповідача Дніпродзержинського об'єднаного УПФУ Дніпропетровської області із заявами, в яких просив витребувати електронні пенсійні справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2, взяти їх на облік, перерахувати їм раніше призначені пенсії за віком та поновити їх виплату з 07.10.2009р. із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючим пенсіонерам та дітям війни, передбачених чинним пенсійним законодавством України.
Рішеннями управління № 68 та № 70 від 14.12.2016р. відмовлено у поновленні виплати пенсій ОСОБА_1 та ОСОБА_2, перерахунку їх пенсій та витребування їх пенсійних справ з попередньому місця проживання з тих підстав, що заява повинна була бути подана пенсіонерами особисто за місцем їх проживання (реєстрації) разом з документом, що засвідчує їх місце проживання та їх паспортами або довідками уповноважених органів.
Вирішуючи спір у цій справі, суд першої інстанції виходив з встановлених належними доказами та не спростованих відповідачем обставин, які свідчать про те, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, була призначена пенсія за віком на пільгових умовах за списком № 1 у розмірі 80 відсотків середньої заробітної плати шахтаря, а його дружині ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, була призначена пенсія за віком з 06.03.1996 року, що підтверджено долученими до матеріалів справи копій: пенсійного посвідчення та трудових книжок (а.с.10-20). Пенсія позивачам по цій справі призначалася Управлінням Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька та виплачувалася за місцем їх проживання за адресою: АДРЕСА_1, а припинення виплати пенсії було пов'язано з їх виїздом до Ізраїлю у червні 2001 року.
Крім того, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 1935 року народження на час закінчення Другої світової війни у 1945 році мав вік - 9 років, а вік його дружини ОСОБА_2 1941 року народження, на час закінчення Другої світової війни у 1945 році - складав 3 роки, тому відповідно до вимог ст.1 та ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мають статус «дитина війни» і на них поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині, яка визначає їх право отримувати до пенсії підвищення, що виплачується у встановлених Кабінетом Міністрів України порядку та розмірах.
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, звернення представника позивачів - ОСОБА_4, на підставі виданої на його ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нотаріально посвідченої довіреності до відповідача по цій справі з заявами про взяття вказаних його довірителів на облік Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, витребування їх електронних пенсійних справ, перерахунок та поновлення виплати з 07 жовтня 2009 року: ОСОБА_2 - пенсій за віком із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни, передбаченим діючим законодавством; та ОСОБА_1 - пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1 у розмірі 80 відсотків середньої заробітної плати шахтаря, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни, передбаченим діючим законодавством - пов'язано з проведенням в Донецькій області АТО та нездійсненням Управлінням Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька своїх функцій
Вирішуючи спір у цій справі по суті, суд першої інстанції правильно керувався положеннями ст.16, і п.2 ч.1 ст.49 ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року та положеннями ст.ст.1,6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тому дійшов обґрунтованого висновку про те, що з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права позивачів по цій справі на виплату їм пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону, і відповідно з цього часу управління ПФУ зобов'язано відновити позивачам виплату пенсій, як громадянам України, що виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Судова колегія в повному обсязі погоджується з висновками суду першої інстанції, які до того ж повністю відповідають правовій позиції Європейського суду з прав людини у справах на рішення яких посилається суд першої інстанції, які є джерелом права і є обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції та для врахування судами при розгляді справ згідно статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, а Закони, якими врегульовано правовідносини у сфері пенсійного забезпечення, спрямовані саме на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту кожної людини, та гарантують конституційне право громадян України (ст.24, ст.46 Конституції України) на соціальну захищеність, у тому числі права на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом не залежно від місця їх проживання. Зокрема, наведені принципи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування щодо рівноправності застрахованих осіб на отримання пенсійних виплат прописані в ч.1 ст.7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відтак, очікування позивачами можливості ефективного забезпечення їм державою пенсійного права, яке прямо гарантоване Конституцією України та Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - обґрунтованими (легітимними) їх сподіваннями, оскільки позивачі не виключені з кола тих, хто є носіями цих прав, а тому їх права підлягають судовому захисту від протиправних рішень, дій та бездіяльності відповідача по цій справі, який в даному випадку протиправно відмовив представнику позивачів, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності та повноважень, що були передані йому позивачами по цій справі задля захисту їх пенсійних прав та їх відновлення.
Правильно судова колегія вважає суд першої інстанції визначив період за який відповідач по справі зобов'язаний здійснити нарахування та виплату раніше призначеної позивачу ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1 у розмірі 80 відсотків середньої заробітної плати шахтаря, та позивачці ОСОБА_2 пенсії за віком, та визначених законом доплат позивачам, які мають статус «дитини війни», і рішення суду першої інстанції повністю узгоджується з положеннями чинного українського законодавства:
- ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно якого нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів
- абзацу 3 ч.2 ст.27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно якого розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону, якими визначено, що пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення.
- ч.І, ч.2 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення.
- Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 визначено, що пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІУ щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).
- п. 2.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
- правовій позиції, наведеній Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 01 березня 2016р. по справі № 645/1680/15-а (К/800/37715/15), згідно якої індексація та перерахунок пенсії має бути здійснені автоматично
- та розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 р. № 672-р, яким схвалено стратегію модернізації та розвитку Пенсійного фонду України на період до 2020 року, зокрема впроваджено заходи обслуговування громадян незалежно від місця їх реєстрації.
- ч.І ст. 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством
- ст. 1 та ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за якою дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років, внаслідок чого вони мають право отримувати підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України,
Судова колегія визнає безпідставними доводи відповідача щодо правомірності їх відмови позивачам у цій справі, оскільки до пенсійного органу вони не звериталися особисто, а діяли через їх представика, оскільки відповідно до п.1.5 Порядку №22-1 заява про поновлення виплати пенсії може бути подана через законного представника, що і було зроблено позивачами - їх представник має відповідну довіреність на вчинення дій від їх імені
Не може судова колегія також прийняти до уваги як підставу для скасування рішення суду першої інстанції та для відмови у задоволені вимог позивачів по цій справі доводи пенсійного органу стосовно останнього місця проживанния позивачів у м.Донецьку, де вони і перебували на обліку пенсійного органу, оскільки окремі райони Донецької та Луганської областей тимчасово не контролюються українською владою і органи Пенсійного фонду на вказаних територіях не здійснюють свою діяльність, але проведення антитерористичних заходів не може бути підставою для відмови позивачам у відновленні їх права на отримання пенсій в Україні, яке є конституційним правом громадянина України (ст.24, ст.46 Конституції України) та забезпечується державою шляхом: рівності конституційних прав і свобод громадян, та рівності перед законом, без будь-яких привілеїв чи обмежень за ознаками … соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; а також правом кожного громадянина на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Аналогічні принципи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування щодо рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат прописані також в ч.1 ст.7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 - виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.
У відповідності з ч. 3 ст. 2 Протоколу N 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до ст. 1, ст. 2, ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається. Документами, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон.»
Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів які проживають за кордоном, але залишаються громадянами України, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі і пенсійного забеспечення.
Таким чином, судова колегія повністю погоджується з висновками суду першої інстанції у цій справі стосовно безпідставності мотивів відповідача про неможливість поновлення виплати пенсій позивачам у цій справі
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», судова колегія вважає за необхідне акцентувати увагу на рішенні ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, та відповідно до якого чітко визначено, що: право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, позивачі по цій справі проживаючи в Ізраїлі, як громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання громадянина України.
Не є на думку судової колегії також перешкодою в забезпеченні позивачів правом, гарантованим статтями 24, 25, 46 Конституції України на соціальний захист у старості, і доводи відповідача стосовно відсутності правових підстав для взяття позивачів на облік Кам'янського пенсійного і витребування їх пенсійних справ лише з підстав перебування позивачів на обліку за місцем їх проживання у м.Донецьку, що є непідконтрольною територією, оскільки відмова у відновленні виплати раніше призначених пенсій у такий спосіб, свідчити лише про дискримінаційне поводження з позивачами саме за ознаками місця їх проживання.
Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія визнає обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, висновки суду першої інстанції про безперечність права позивачів на відновлення та отримання раніше призначених пенсій, а виходячи з того, забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань, у відповідача по справі не має правових підстав для відмови позивачам через їх представника за довіреністю у відновленні виплати раніше призначених ОСОБА_1 - пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1 у розмірі 80 відсотків середньої заробітної плати шахтаря, і ОСОБА_2 - пенсії за віком
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне і обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 327, 329 КАС України, судова колегія -
Апеляційну скаргу Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області - залишити без задоволення.
Постанову Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 червня 2017 року - залишити без змін.
Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: С.В. Сафронова
Суддя: В.В. Мельник
Суддя: Д.В. Чепурнов