18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
25 вересня 2018 року справа № 925/772/18 м. Черкаси
За позовом публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Черкаської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком"
до Управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації
про стягнення 269835 грн. 71 коп.
Суддя Дорошенко М.В.
Секретар судового засідання Рябенька Я.В.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю від 12.12.2017;
від відповідача: не явилися
Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Черкаської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі також - позивач) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації (далі також - відповідач) про стягнення 271412 грн. 84 коп. заборгованості з відшкодування витрат позивача за надані ним телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян м. Звенигородка та Звенигородському району у 2017 році.
У позові позивач також просить господарський суд стягнути з відповідача на користь позивача понесені останнім витрати на сплату судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позові вказав на неналежне виконання відповідачем зобов'язань, які виникли із відповідних законів України, щодо відшкодування позивачу його витрат за надані ним телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадянам м. Звенигородка та Звенигородському району Черкаської області за період з січня 2017 року по грудень 2017 року.
Ухвалою від 23.07.2018 Господарський суд Черкаської області прийняв позовну заяву публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі його Черкаської філії до розгляду, відкрив провадження у цій справі і призначив у ній підготовче засідання на 11 год. 00 хв. 03.09.2018 у приміщенні Господарського суду Черкаської області.
13 серпня 2018 року до господарського суду надійшов відзив представника відповідача на позов із запереченнями проти позову.
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" не передбачена субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян, договір щодо відшкодування витрат позивача на надання таких послуг у 2017 між сторонами не укладався. Відповідач не брав на себе зобов'язань зазначених в ст. 2 Бюджетного кодексу України та не погоджується з вимогою позивача про стягнення заборгованості за період січень-грудень 2017 року в сумі 269835 грн. 71 коп.
03 вересня 2018 року до господарського суду надійшла заява представника позивача про зменшення розміру позовних вимог з 271412 грн. 84 коп. до 269835 грн. 71 коп.
Господарський суд прийняв вказане зменшення позивачем розміру позовних вимог.
Ухвалою від 03.09.2018 Господарський суд Черкаської області закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті у засіданні суду на 09 год. 00 хв. 25.09.2018 року в приміщенні Господарського суду Черкаської області.
19 вересня 2018 року представник позивача подав до господарського суду відповідь на відзив відповідача із запереченнями доводів відповідача, приведених ним в обґрунтування заперечень проти позову.
24 вересня 2018 року до господарського суду надійшли письмове заперечення відповідача на відповідь позивача на відзив, яким відповідач підтримав приведені ним у відзиві на позов доводи в обґрунтування заперечень проти позову, а також клопотання відповідача про розгляд справи за відсутності його представника.
У судовому засіданні, яке відбулося 25.09.2018 за участю представника позивача, останній підтримав позов з викладених у ньому підстав з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог. Господарський суд Черкаської області у цьому засіданні розглянув справу по суті і оголосив вступну і резолютивну частини прийнятого ним у нарадчій кімнаті рішення.
Дослідивши наявні у справі письмові докази, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд Черкаської області
Законами України від 22.10.1993 №3551-ХII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", від 23.03.2000 №1584-ІІІ "Про жертви нацистських переслідувань", від 28.02.1991 №796-ХII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", від 24.03.2008 №203/98-ВР, "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", від 24.03.1998 № 203/98-ВР "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" і від 26.04.2001 №2402-ІІІ "Про охорону дитинства" встановлені пільги з оплати послуг зв'язку (далі - телекомунікаційних послуг) для визначеної цими Законами категорій осіб (далі - пільгові категорії громадян).
На виконання вимог вказаних вище законів України позивач як оператор телекомунікаційних послуг з січня 2017 року по грудень 2017 року надавав телекомунікаційні послуги їх споживачам, які проживають у м. Звенигородка та Звенигородському районі Черкаської області і мають право на відповідні пільги, передбачені чинним законодавством на суму 269835 грн. 71 коп., що підтверджується поданими позивачем до суду розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за формою №2-пільга, підписаними лише позивачем ОСОБА_2 звіряння за формою "3-пільга" та розрахунком стягуваної суми заборгованості.
Договір щодо відшкодування відповідачем позивачу у 2017 році витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян м. Звенигородка та Звенигородського району сторони між собою не укладали.
Розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг, які містять переліки споживачів-пільговиків за видами пільг, складались позивачем за формою "2-пільга", затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007 №535 "Про затвердження форми для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг "2-пільга", та Інструкції про порядок її заповнення" зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 жовтня 2007 р. за №1172/14439 та направлялись відповідачу щомісячно.
У відповідності до п. 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 29.01.2003 №117, структурний підрозділ з соціального захисту щомісяця звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги (з актами форми "2-пільга"), і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не проводить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації, та складає акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга". Акти звіряння складаються за формою "3-пільга", встановленою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 28 березня 2003 року №83 "Про затвердження форми №3-пільга".
Таким чином, надсилання до державних органів для виділення фінансування актів встановленої форми відноситься до обов'язків відповідача, які останній не виконував. Акти за формою "3-пільга" відповідач не складав і не підписував.
Акти за формою форми "2-пільга" за період надання послуг (січень-грудень 2017 року) направлялись відповідачу рекомендованою кореспонденцією із супровідними листами, якими позивач звертався до відповідача з питань необхідності відшкодування пільг з оплати телекомунікаційних послуг, прийняття на облік актів форми "2-пільга" та складання та направлення Актів звіряння за формою "3-пільга" у разі виявлення розбіжностей.
Вимоги позивача про відшкодування пільг з оплати телекомунікаційних послуг відповідач залишив без задоволення через відсутність для цього коштів.
Відповідачем не було дотримано процедуру доведення до розпорядників коштів вищого рівня обсягів фактично понесених постачальником послуг витрат та не вирішувалось питання отримання фінансування.
Невідшкодування відповідачем позивачу у добровільному порядку заборгованості з відшкодування витрати на надані у 2017 році телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян м. Звенигородка та Звенигородського району у сумі 269835 грн. 71 коп. й спричинило даний спір.
Стаття 1 Закону України "Про телекомунікації" термін "телекомунікації (електрозв'язок)" визначає як передавання, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах, а термін "телекомунікаційна послуга (послуга)" - як продукт діяльності оператора та/або провайдера телекомунікацій, спрямований на задоволення потреб споживачів у сфері телекомунікацій.
Відповідно до частини 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Пункт 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295 також передбачає, що установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Згідно з підпунктом "б" пункту 4 частини 1 статті 89 та частини 1 статті 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, проводяться з місцевих бюджетів за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 затверджено "Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі - Порядок №256), який містить, зокрема, такі норми:
"2. Фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
3. Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів)".
Таким чином, у даному випадку головним розпорядником коштів місцевих бюджетів у Звенигородському районі Черкаської області на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівник управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації, а тому саме це управління є відповідальною (зобов'язаною) особою за відшкодування позивачу понесених ним витрат на надання в 2017 році телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян м. Звенигородка та Звенигородського району.
Відповідно до пункту 8 Порядку №256 отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг.
Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є обставиною, за наявності якої суб'єкт господарювання не несе відповідальності за порушення господарського зобов'язання.
Частина 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частина 2 статті 20 Господарського кодексу України передбачають такі способи захисту порушеного права особи як присудження до виконання обов'язку в натурі.
З огляду на викладені вище обставини та норми чинного законодавства господарський суд дійшов до таких висновків.
З вчинених позивачем дій щодо надання у 2017 році телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян м. Звенигородка та Звенигородського району, які (дії) передбачені названими вище актами законодавства, а також із цих актів законодавства у позивача виникло право на відшкодування фактичних витрат на надання вказаних послуг, а у відповідача виникло зобов'язання з відшкодування позивачу таких витрат.
Не укладення сторонами договору на відшкодування відповідачем позивачу у 2017 році витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян не означає про відсутність у відповідача зобов'язань з відшкодування позивачу таких витрат, які (зобов'язання), як уже зазначалося вище, виникли із вчинених позивачем дій щодо фактичного надання у 2017 році вказаних послуг, які (дії) передбачені названими вище актами законодавства, а також із цих актів законодавства.
Невідшкодування відповідачем позивачу витрат на надані ним телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян м. Звенигородка та Звенигородського району у сумі 269835 грн. 71 коп. у встановлені пунктом 8 Порядку №256 строки означає про порушення відповідачем своїх зобов'язань і відповідно й прав позивача на своєчасне одержання вказаної суми коштів.
При цьому сама по собі відсутність у відповідача бюджетних коштів не є підставою для звільнення його від виконання своїх зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі №905/2358/16 (3-77гс17) та у Постанові ОСОБА_3 Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №906/621/17 (провадження №12-47гс18).
Отож позивач в порядку захисту своїх порушених прав на своєчасне одержання суми відшкодування у розмірі 269835 грн. 71 коп. вправі вимагати від відповідача примусового виконання своїх зобов'язань шляхом стягнення з нього на свою користь вказаної суми коштів.
За таких обставин позов підлягає задоволенню повністю.
За подання позову позивач за платіжним дорученням від 11.07.2018 №3965 сплатив 4071 грн. 19 коп. судового збору.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача на сплату судового збору у сумі 4047 грн. 55 коп. підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.
Таким чином, враховуючи, що у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог надміру сплачений судовий збір у сумі 23 грн. 64 коп. підлягає повернення позивачу за його клопотанням. Оскільки наразі клопотання позивача про повернення судового збору до господарського суду не подано, то й питання повернення позивачу надміру сплаченого ним судового збору при ухваленні цього рішення господарським судом не розглядалося.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Черкаської області
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації (вул. Грушевського, буд. 135, м. Звенигородка, Черкаська область, 20200, код ЄДРПОУ 03195895) на користь публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Черкаської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (вул. ОСОБА_4, б. 34, м. Черкаси, Черкаська область, 18001, код ЄДРПОУ 01181877) - 269835 грн. 71 коп. боргу з відшкодуванню витрат на надані телекомунікаційні послуги та 4047 грн. 55 коп. витрат на сплату судового збору.
Це рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Це рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд Черкаської області протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.
Повне рішення складено 01.10.2018.
СУДДЯ М.В. Дорошенко