ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
01 жовтня 2018 року № 826/17762/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України
в місті Києві
про зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просив зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України у місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 24 жовтня 2017 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він звернувся до відповідача із заявою від 24 жовтня 2017 року про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», однак листом від 15 листопада 2017 року за №17189/06 у призначенні пенсії позивачу відмовлено та зазначено, що підстав для призначення пенсії за вислугу років не має.
Позивач вважає відмову Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у призначенні йому пенсії за вислугу років неправомірною з огляду на те, що згідно записів в трудовій книжці та диплому позивач у період:
з 01 вересня 1976 року по 26 червня 1983 року проходив навчання у Київському державному інституті фізичної культури та отримав кваліфікацію «викладач фізичного виховання - тренер»;
з 01 травня 1977 року по 01 грудня 1978 року працював на посаді інструктора фізичної культури;
з 28 грудня 1978 року по 03 січня 1983 року - на посаді інструктора легкої атлетики;
з 04 січня 1983 року по 30 вересня 1983 року - на посаді тренера з легкої атлетики спортивного клубу Київського політехнічного інституту;
з 03 жовтня 1983 року по 03 січня 1985 року - на посаді тренера - викладача з легкої атлетики спортивного клубу Київського державного інституту фізичної культури;
з 03 січня 1985 року по 01 квітня 1991 року - на посаді викладача - тренера з легкої атлетики республіканської середньої школи - інтернату спортивного профілю;
з 01 квітня 1991 року по 31 серпня 1994 року - на посаді спортивного тренера - викладача СДЮШОР (спортивна дитячо - юнацька школа олімпійського резерву) з легкої атлетики;
з 01 вересня 1994 року по 30 листопада 2000 року - на посаді тренера - викладача СДЮШОР з легкої атлетики;
з 01 грудня 2000 року по 16 квітня 2001 року - на посаді тренера - викладача з легкої атлетики Центральної СДЮШОР з легкої атлетики;
з 14 січня 2010 року по 07 серпня 2010 року - на посаді інструктора - методиста Центральної СДЮШОР з легкої атлетики.
Тобто, як зазначив позивач у позовній заяві, його загальний пільговий стаж на момент подачі заяви про призначення пенсії за вислугу років складає більше 25 років.
Представник відповідача у письмовому відзиві на позовну заяву стверджує про відсутність підстав для задоволення позову посилаючись на те, що 24 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про призначення останньому пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Листом від 15 листопада 2017 року відповідач повідомив позивача про відмову у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю стажу необхідного для призначення пенсії.
Крім того, відповідач послався й на те, що відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» працівники освіти мають право виходу на пенсію за вислугу років при наявності спеціального стажу роботи станом на 01 квітня 2015 року не менше 25 років незалежно від віку. У період з 01 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року, тобто в період звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років - не менше 26 років 6 місяців спеціального стажу роботи за переліком, що підтверджується у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України, в віці 53 роки, які народилися з 01 січня 1969 року по 30 червня 1996 року.
Проте, як вказано у відзиві на позовну заяву, згідно наданих позивачем документів вбачається, що ОСОБА_1 має лише 25 років 3 місяці 6 днів загального стажу, а спеціальний стаж відсутній взагалі.
З твердженнями позивача, викладеними останнім у позовній заяві, що пільговий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, відповідач не погоджується, оскільки, як вказано у відзиві, посади тренера - викладача дитячо - юнацької спортивної школи, інструктора фізичної культури, інструктора - методиста, інструктора легкої атлетики та тренера з легкої атлетики Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909, як посади, які дають право на пенсію за вислугу років, не передбачені, а тому до спеціального стажу не зараховуються.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 січня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, 24 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Листом Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України від 15 листопада 2017 року за вих. №17189/06 ОСОБА_1 повідомлено про відсутність підстав для призначення пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю у позивача необхідного стажу роботи, що дає право на цей вид пенсії.
У відповідності до наданої суду копії диплому КВ №750663, виданого ОСОБА_1, останній в 1976 році вступив до Київського ордена Леніна політехнічного інституту і в 1983 році закінчив повний курс Київського державного інституту фізичної культури за спеціальністю фізична культура і спорт, отримавши кваліфікацію викладача фізичного виховання - тренера.
Згідно з записами трудової книжки ОСОБА_1, останній:
01 травня 1977 року зарахований на посаду інструктора фізичної культури Комітету з фізичної культури і спорту при Раді Міністрів УРСР та 01 грудня 1978 року звільнений з займаної посади за статтею 40 КЗпП УРСР;
28 грудня 1978 року зарахований тренером з легкої атлетики Київської міської ради «Буревестник»;
03 січня 1983 року переведений до спортивного клубу Київського політехнічного інституту тренером з легкої атлетики, а 04 січня 1983 року зарахований до спортивного клубу Київського політехнічного інституту тренером з легкої атлетики;
30 вересня 1983 року переведений до спортивного клубу Київського державного інституту фізичної культури тренером з легкої атлетики;
03 жовтня 1983 року зарахований до спортивного клубу Київського державного інституту фізичної культури тренером з легкої атлетики за переведенням;
03 січня 1985 року звільнений від роботи за переведенням до Республіканського спортивного інтернату тренером з легкої атлетики;
03 січня 1985 року зарахований до Республіканської середньої школи - інтернат спортивного профілю на посаду вчителя - тренера з легкої атлетики;
01 квітня 1991 року звільнений з роботи за переведенням СДЮШОР КМР ВДФСО профспілок;
01 квітня 1991 року зарахований старшим тренером - викладачем СДЮШОР КМР ВДФСО профспілок;
31 серпня 1994 року звільнений з посади старшого тренера - викладача за переведенням до СДЮШОР КМР «Динамо»;
01 вересня 1994 року прийнятий в порядку переведення на посаду тренера - викладача СДЮШОР з легкої атлетики;
30 листопада 2000 року звільнений за власним бажанням;
01 грудня 2000 року прийнятий на посаду тренера - викладача з легкої атлетики Центральної СДЮШОР з легкої атлетики «Гарт» Міністерства освіти і науки України;
16 квітня 2001 року звільнений з займаної посади за власним бажанням;
14 січня 2010 року прийнятий на посаду інструктора - методиста Центральної СДЮШОР з легкої атлетики Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України;
07 серпня 2010 року звільнений з займаної посади за власним бажанням.
З урахуванням викладеного, на думку позивача, його стаж за вислугу років складає більше ніж 25 років.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У відповідності до частини 1 статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі по тексту - Закон України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 7 Закону України від 05 листопада 1991 №1788-ХІІ передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком (статті 51 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ).
Положеннями статті 52 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають, у тому числі, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Так, пунктом «е» статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Наведене в сукупності свідчить про те, що ОСОБА_1 має право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ за наявності таких умов:
- досягнення на день звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за вислугу років 55- річного віку;
- наявності станом на 01 квітня 2015 року спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, не менше 25 років;
- наявності у період з 01 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, не менше 25 років 6 місяців.
З наданої суду копії паспорту ОСОБА_1 вбачається, що останній народився 16 червня 1959 року, тобто станом на 24 жовтня 2017 року (день звернення до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою про призначення пенсії за вислугу років) ОСОБА_1 досяг 55- річного віку.
У відповідності до статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 затверджено перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, а постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року №963 визначено перелік посад педагогічних та науково - педагогічних працівників, зокрема, до посад педагогічних працівників відносяться також викладачі всіх спеціальностей, інструктор з фізкультури у позашкільних закладах.
При цьому, суд звертає увагу, що у відповідності до частини 1 статті 38 Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року №1060-ХІІ, який був чинним в період трудової діяльності позивача (далі по тексту - Закону України від 23 травня 1991 року №1060-ХІІ), позашкільна освіта та виховання є частиною структури освіти і спрямовуються на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.
Частиною 1 статті 21 Закону України «Про позашкільну освіту» від 22 червня 2000 року №1841-ІІІ передбачено, що педагогічним працівником закладу позашкільної освіти повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має вищу педагогічну або іншу фахову освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки в закладах позашкільної освіти. Педагогічним працівником закладу позашкільної освіти може бути також народний умілець з високими моральними якостями за умови забезпечення належної результативності освітнього процесу.
Абзацом 3 частини 4 статті 21 Закону України «Про позашкільну освіту» від 22 червня 2000 року №1841-ІІІ встановлено, що педагогічні працівники закладів позашкільної освіти мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
Крім того, у відповідності до пункту 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі по тексту - Порядок №22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Підпунктами 1-4 пункту 2.1. Порядку №22-1 (в редакції, чинній на момент звернення позивача з відповідною заявою) передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:
1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
За період роботи до 01 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР, а також на острові Шпіцберген надаються договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Період перебування на інвалідності у зв'язку із нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням підтверджується випискою з акта огляду медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК).
Період отримання допомоги по безробіттю підтверджується до 01 січня 2010 року на підставі записів у трудовій книжці, а починаючи з 01 січня 2010 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку;
3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення).
За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
У разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року (додаток 1).
За бажанням особи для додаткового виключення періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до абзацу третього частини першої статті 40 Закону за період з 01 липня 2000 року до 01 січня 2005 року подається довідка з місця роботи про період такої відпустки.
Особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, та довідку згідно з додатком 1 до цього Порядку;
4) документи про місце проживання (реєстрації) особи.
Згідно з абзацом 1 пункту 2.4. Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за вислугу років, крім документів, передбачених підпунктами 1-4 пункту 2.1 цього розділу, надаються також документи, що підтверджують стаж роботи, який дає право на призначення такого виду пенсії.
Порядок приймання, оформлення та розгляду поданих документів органом Пенсійного фонду України визначений у розділі IV Порядку №22-1.
Так, відмовляючи у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 06 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві у своєму листі від 15 листопада 2017 року за № 17189/06 зазначило, що за результатом розгляду документів, які були додані, до заяви про призначення пенсії за вислугу років зокрема, копії трудової книжки, копії паспорту, довідки з Міністерства молоді та спорту України стосовно підтвердження видачі трудової книжки, встановлено наявність у ОСОБА_1 загального стажу 25 років 3 місяці 6 днів.
Суд звертає увагу, що у вказаному листі не зазначено, чи наявний у ОСОБА_1 взагалі будь - який період роботи, який зараховується до спеціального стажу роботи та дає право на пенсією за вислугу років.
Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що підставами для відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років, як зазначено листі від 15 листопада 2017 року №17189/06, є наявність в останнього загального стажу 25 років 3 місяці 6 днів, але відомостей щодо наявності або відсутності спеціального стажу роботи у позивача вказаний лист не містить, що суперечить вимогам абзацу 2 статті 82 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ в частині зазначення причин відмови у призначенні пенсії за вислугу років.
Між тим, у відповідності до наданої суду копії Протоколу №14897 від 13 листопада 2017 року вбачається, що Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві за результатом розгляду поданих ОСОБА_1 документів встановило відсутність в останнього будь - якого спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років.
Проте, суд звертає увагу, що не зараховуючи до спеціального стажу роботи за вислугу років періоди роботи ОСОБА_1 на посадах тренера - викладача у закладах позашкільної освіти, відповідачем не прийнято до уваги зазначені вище норми законодавства України щодо посад педагогічних працівників та обчислення їх педагогічного стажу.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідачем не повно та не всебічно розглянуто документи, які були подані ОСОБА_1 разом із заявою про призначення пенсії за вислугу років, а тому з метою ефективного захисту прав позивача, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним й скасувати рішення Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, оформлене протоколом №14897 від 13 листопада 2017 року, про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 24 жовтня 2017 року, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про їх передчасність, оскільки судом встановлено, що Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві відмовило позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, не розглянувши усі документи, які необхідні для такого призначення, а тому Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та з метою захисту прав позивача, вважає за необхідне зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ та з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджуються протиправність рішення Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугу років на підставі рішення, оформленого протоколом №14897 від 13 листопада 2017 року, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З урахуванням того, що позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача підлягають частковому задоволенню, суд дійшов висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, понесених позивачем судових витрат, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме 320,00 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, оформлене протоколом №14897 від 13 листопада 2017 року, про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.
3. Зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, про призначення пенсії за вислугу років від 24 жовтня 2017 року у відповідності до вимог чинного законодавства України.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (02217, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 320 (триста двадцять) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (02225, місто Київ, вулиця Каштанова, будинок 6, код ЄДРПОУ 40379527).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко