ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
19 вересня 2018 року № 826/7953/16
Окружний адміністративний суд м.Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м.Києві Бродюк Ірини Юріївни третя особа ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом звернулась ОСОБА_1 (надалі також - позивач) до Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м.Києві Бродюк Ірини Юріївни (надалі також - відповідач), третя особа ОСОБА_3 (надалі також - третя особа) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Позивач підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені позовній заяві з урахуванням додаткових пояснень.
Відповідач заперечував проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених в письмових запереченнях, що наявні в матеріалах справи.
Враховуючи положення ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017) суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.02.2016 державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м.Києві Бродюк І.Ю. прийнято рішення №28273037 про проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 та вчинено реєстраційні дії по внесенню до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності на ОСОБА_3 даний об'єкт нерухомого майна.
Представник позивача зазначив, що квартира АДРЕСА_1, станом на момент прийняття оскаржуваного рішення державним реєстратором, належала на праві власності ОСОБА_4 ні підставі дубліката Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Леонтьєвою Н.Й., державним нотаріусом 11-ї Київської нотаріальної контори 19.08.2003 за №5н-573, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.10.2014 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриття розділу), індексний номер 16874792 від 30.10.2014.
19.11.2014 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І.В., зареєстрованого в реєстрі за №2405 та в забезпечення зобов'язань позичальник уклав з ОСОБА_7 Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І.В. та зареєстрований в реєстрі №2406.
Однак, як зазначає позивач, відповідачем 06.02.2016 в супереч чинного законодавства вчинено реєстраційну дії №13282015 підставою якою слугувало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28273037 від 16.02.2016.
Позивач вважає рішення державного реєстратора Бродюк І.Ю. від 16.02.2016 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
На погодившись з рішенням державного реєстратора та вважаючи, що у останнього були правові підстави для відмови у реєстрації припинення обтяження, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 5 Закону зазначено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі тини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Відповідно до частини 3 статті 10 Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:
відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального освідчення у випадках, передбачених законом;
відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно;
наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Згідно частини 2 статті 18 Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації трав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону заява про державну реєстрацію прав та оригінали документів, необхідні для відповідної реєстрації, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.
Пунктом 1 частини 1 статті 27 Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, зокрема, на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якою є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Згідно частини 1 статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право шмагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття інотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Згідно частин 1, 2, 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно і настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Статтею 35 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та божнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення рушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, що протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки ляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
Вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без переднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка же спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.
Згідно статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
Передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;
право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Частиною 1 статті 37 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Згідно пункту 6 Порядку №1127 державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.
Пунктом 9 Порядку №1127 зазначено, що разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідні для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та / або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.
Згідно пункту 18 Порядку №1127 за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.
Рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації за умови вчинення дій та / або процедур, передбачених цим Порядком під час розгляду заяви, приймається державним реєстратором у будь-який час до закінчення строку державної реєстрації прав.
Відповідно до пункту 40 Порядку №1127 державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком.
Згідно пункту 56 Порядку №1127 для державної реєстрації права власності та інших сечових прав на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці або податковій заставі, також подається документ, ідо підтверджує наявність факту згоди іпотекодержателя або контролюючого органу на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна.
Дія цього пункту не поширюється на випадки:
державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, реєстрація яких проведена до 01 січня 2013 року відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду;
державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що набувається у результаті його примусової реалізації відповідно до закону.
Відповідно до пункту 57 Порядку №1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту тримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
06.02.2016 до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції звернувся заявник ОСОБА_3 із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо виникнення права власності), яка зареєстрована у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за реєстраційними номерами № 15523564.
Згідно картки прийому заяви № 52761289 подано щодо державної реєстрації права власності наступні документи:
договір позики, іпотечний договір;
копія паспорта, копія ідентифікаційного коду, заява (претензія), копія накладної про отримання вимоги; -технічний паспорт.
Згідно іпотечного договору від 19.11.2014, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_8, предметом даного договору є нерухоме майно: квартира НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до п.5.1 зазначеного договору, Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадках, якщо на момент настання терміну виконання основного зобов'язання, воно не буде виконано повністю. При цьому Іпотекодержатель має право звернути стягнення на весь предмет іпотеки, за своїм розсудом та задовольнити за рахунок предмету іпотеки у повному обсязі усі вимоги, передбачені Договором позики.
Згідно до п.5.3 зазначеного договору, у випадку невиконання (неналежного виконання) Позичальником умов Договору позики та/або Іпотекодавцем умов цього Договору, іпототекодержатель має право реалізувати предмет іпотеки в порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку».
Також відповідно до п.5.7 зазначеного договору, звернення стягнення на предмет іпотеки в разі набуття Іпотекодержателем права на таке звернення за вибором Іпотекодержателя забувається:
- за згодою Сторін Договору;
- за виконавчим написом нотаріуса, який вчинюється за рахунок Іпотекодавця;
- за рішенням суду;
- за вибором Іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку згідно умов договору про задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом:
1) переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель письмово повідомляє Іпотекодавця, з дотриманням вимог, установлених ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за взартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом жіночної діяльності;
2) продажу предмета іпотеки Іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку».
Пунктом 5.8 зазначеного договору встановлено, що право вибору способу задоволення вимог Іпотекодержателя серед перелічених у п.5.7 цього Договору, належить Іпотекодержателю.
Як вбачається з матеріалів реєстраційної справи ОСОБА_3 направлено на адресу ОСОБА_4 заяву (претензію), яка була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І.В. від 21.08.2015, та зареєстровано в реєстрі № 285, яку ОСОБА_4 отримав 26.08.2015 (згідно накладної про отримання вимоги), а заяву про державну реєстрацію права власності подано 06.02.2016, тобто після спливу 30-денного терміну з дня отримання боржником.
Згідно статті 11 Закону (в редакції зі внесеними змінами до цього Закону від 01.01.2016) державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Згідно пп.3 п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 26.11.2015 № 834-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових на нерухоме майно та їх обтяжень» органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку, припиняють надання послуг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць за рішенням Кабінету Міністрів України, прийнятим у разі забезпечення виконавчими органами міських рад міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями умов, необхідних для реалізації повноважень у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, але не пізніше 30 квітня 2016 року.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи, надані сторонами докази та пояснення, суд дійшов висновку про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На думку суду, позивачем не доведено протиправності оскаржуваного рішення, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України Кодексу адміністративного судочинства України.
Оскільки, адміністративний позов задоволенню не підлягає, то судові витрати позивачу не відшкодовуються.
Керуючись вимогами ст.ст.2, 5- 11, 19, 72- 77, 90, 139, 241- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м.Києва, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м.Києві Бродюк Ірини Юріївни, третя особа ОСОБА_3 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, відмовити.
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.В. Смолій