ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
03 вересня 2018 року м. Київ№ 826/6336/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Семеняка А.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу та клопотання про закриття провадження у справі
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
доНаціонального університету оборони України ім. І. Черняховського (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 28)
про зобов'язання вчинити дії ,
за участю представників сторін:
від позивача: Харченко С.В.
від відповідача: Дибець О.Ю.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся з позовом до Національного університету оборони України ім. І. Черняховського (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 28) про стягнути на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 із Національного університету оборони України імені Івана Черняховського компенсацію вартості речового майна, що належить до видачі в розмірі 39009 (тридцять дев'ять тисяч дев'ять) грн. 19 коп., без оподаткування.
Національний університет оборони України ім. І. Черняховського (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 28) звернувся з клопотання про закриття провадження у справі.
В обґрунтування клопотання Національний університет оборони України ім. І. Черняховського (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 28) зазначає, що позов поданий на розгляд суду не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, що свідчить про необхідність закриття провадження по справі.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Пунктом 17 ч.1 ст. 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
З аналізу вказаних норм вбачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які спори, а лише ті, які пов'язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з неї.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
Пунктами 2, 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, й звільнення з військової служби.
Частиною першою статті 177 ЦК України визначено, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Згідно із частиною першою статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
За змістом частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Звернення позивача до суду з указаним позовом спрямоване на відновлення його майнового стану (порушеного права власності та ліквідації збитків, заподіяних його інтересам), на захист якого спрямовані засоби та норми, визначені саме цивільним і цивільним процесуальним законодавством.
Аналізуючи зміст наведених законодавчих норм та з урахуванням матеріалів справи, суд приходить до висновку, що у даному випадку спір між сторонами не є публічно-правовим, оскільки не пов'язаний з проходженням чи звільненням з публічної служби
Лише участь у справі сторони, яка є суб'єктом владних повноважень (посадовою особою суб'єкта владних повноважень), не може свідчити про наявність між сторонами публічно-правового спору.
Аналогічна правова позиція була висловлена також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року справа № 161/13250/15-ц (провадження № 14-173цс18) та від 20 червня 2018 року справа № 815/5027/15 (провадження № 11-214апп18).
Крім того, подібний висновок міститься й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 14-62цс18 у спорі, який виник між військовою частиною та колишнім військовослужбовцем щодо правомірності набуття останнім права власності на речове майно, де констатовано, що такий спір має приватноправовий характер, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від указаного правового висновку.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі “Zand v. Austria” вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Спір між сторонами за своєю правовою природою не пов'язаний із здійсненням відповідачем владних управлінських функцій, тобто, не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства відповідно до вимог ЦПК України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Оскільки даний спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, суд вбачає наявними підстави для закрити провадження у справі.
Разом з тим суд роз'яснює, що відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України позивач може звернутись з даним позовом до відповідного місцевого загального суду за правилами цивільного судочинства.
Судом встановлено, що клопотання Національного університету оборони України ім. І. Черняховського (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 28) є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
З огляду на наведене, керуючись ст. ст. 140, 189, 238, 241, 243, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Ухвалив:
1. Задовольнити клопотання Національного університету оборони України ім. І. Черняховського (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 28) про закриття провадження у справі.
2. Закрити провадження у справі №826/6336/18 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Національного університету оборони України ім. І. Черняховського (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 28) про стягнути на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 із Національного університету оборони України імені Івана Черняховського компенсацію вартості речового майна, що належить до видачі в розмірі 39009 (тридцять дев'ять тисяч дев'ять) грн. 19 коп., без оподаткування.
3. Суд роз'яснює позивачу, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.Б. Федорчук