ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
04 вересня 2018 року № 826/2513/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Федорчука А.Б., суддів: Келеберда В.І., Качура І.А., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні
за позовомПублічного акціонерного товариства «Укрнафта»
доДержавної фіскальної служби України
про визнання протиправними та скасування рішення
Позивач, в особі Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (надалі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (надалі - Відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 11.01.2017 року №332/6/99-99-12-03-03-15.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 09.03.2017 р., відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 07.06.2017 р.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що Відповідач безпідставно відмовив в задоволенні скарги ПАТ «Укрнафта», зменшив обсяг наявної на 01.03.2016 р. продукції ПАТ «Укрнафта» - скрапленого газу, яка відповідно до п. 9 підрозділу 5 розділу XX Податкового кодексу України повинна бути відображена в Акті інвентаризації, чим порушив ст. 19 Конституції України, п. 56.4 ст. 56 Податкового кодексу України, п. 9 підрозділу 5 розділу XX Податкового кодексу України, пп. 2, 3 п. 3 IX розділу Положення про розгляд скарг.
В судовому засіданні представник Позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись на доводи викладені в позовній заяві.
В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач зазначає, що оскарження відповідного листа та акту є недоцільним, оскільки зменшення обсягів залишку пального, заявлених в Акті інвентаризації, на підставі висновків перевірки, не обмежують Позивача у його праві на збільшення обсягів залишку пального шляхом подання заявки на поповнення, а отже позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Представник Відповідача проти позову заперечив та просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Враховуючи те, що 15.12.2017 року набрала чинності нова редакція КАС України, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі вона знаходиться на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно справа розглянута з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 та ч. 5 ст. 250 КАС України в редакції з 15.12.2017 року.
В судовому засіданні 07.06.2017 р. Судом прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини четвертої статті 122 КАС України (в редакції станом на червень 2017 р.).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.
Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців 31.03.1994 р. №10741050026002352. Взято на облік в органах державної податкової служби 28.11.1997 року за №182, перебуває на обліку в Офісі великих платників податків ДФС. Зареєстровано платником акцизного податку з реалізації пального в Реєстрі 01.03.2016 року за №2038.
Співробітниками Офісу великих платників податків ДФС проведена фактична перевірка Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (код ЄДРПОУ 00135390) даних акту інвентаризації обсягів залишку пального, поданого відповідно до п.9 підрозділу 5 розділу ХХ Податкового кодексу України щодо відповідності обсягів пального, зазначених в акті інвентаризації, фактичним даним та/або даних бухгалтерського обліку».
За результатами зазначеної перевірки складено Акт перевірки №0132/28-10-41-06/00135390 від 07.11.2016 року (надалі - Акт перевірки).
В Акті перевірки зазначено, що перевіркою встановлені відхилення між обсягами залишку пального станом на 01.03.2016 року, зазначеними в акті інвентаризації, поданому у ПАТ «Укрнафта» до Офісу великих платників податків ДФС від 20.03.2016 р. за №9039143904, та обсягами залишку пального на 3400484,01 кг (6282739,33 л) та знижено залишки пального на 171357,45 кг (229712,80 л).
Залишки пального у акті інвентаризації підлягають коригуванню шляхом зменшення в кількості 3400484,01 кг (6282739,33 л) та збільшення в кількості 171357,45 кг (229712,80 л) в системі електронного адміністрування реалізації пального (СЕАРП).
Не погоджуючись з висновками Акту перевірки Позивачем подано заперечення на Акт перевірки до Контролюючого органу, за результатом розгляду заперечень Контролюючий орган Листом від 29.11.2016 року №9807/10/28-10-21-06-16, повідомив Позивача, що висновки Акту перевірки відповідають вимогам чинного законодавства.
ПАТ «Укрнафта»» не погоджуючись з вищезазначеним Листом Офісу великих платників податків ДФС від 29.11.2016 року №9807/10/28-10-21-06-16 та висновками викладеними в Акті перевірки щодо завищення залишків пального на 3218727,55 кг (6044600,18 л) по коду УКТ ЗЕД 2711113900 (скраплений газ), звернулося зі скаргою до Державної фіскальної служби України від 09.12.2016 року №10/2643.
Рішенням ДФС України від 11.01.2017 року №332/6/99-99-12-03-03-15 скарга ПАТ «Укрнафта» залишена без задоволення.
Позивач не погоджуючись з спірним рішенням, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, урегульовані Податковим кодексом України.
Згідно з пунктом 61.1 статті 61 Податкового кодексу України податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів та проведення перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин (пункт 62.2 статті 62 Податкового кодексу України).
Відповідно до статті 71 Податкового кодексу України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів, що координується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.
Згідно з приписами підпункту 72.1.5 пункту 72.1 статті 72 Податкового кодексу України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла за наслідками податкового контролю.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
За правилом пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.
У разі незгоди платника податків з висновками акта (довідки) такий платник зобов'язаний підписати такий акт (довідку) перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта (довідки) або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.
Відповідно до пункту 74.1 статті 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.
Пунктом 74.3 статті 74 Податкового кодексу України передбачено, що зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики.
З огляду на викладене, висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників контролюючих органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.
Таким чином, дії щодо внесення інформації, отриманої внаслідок проведення податкової перевірки, до акта такої перевірки, є лише службовою діяльністю посадових осіб контролюючого органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Зазначені дії самі по собі не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов'язкових юридичних наслідків.
Вказана позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій, зокрема, у постановах від 09 грудня 2014 року у справі № 21-511а14, від 03 листопада 2015 року у справі № 826/20761/14.
Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України надано право платникам податків оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).
Диспозиція цієї статті передбачає оскарження дій посадової особи, які пов'язані з порушенням порядку проведення перевірки; дій, які полягають у перевищенні повноважень службовою особою щодо обмеження прав у можливості ознайомлення з результатами контрольного заходу; дій щодо проведення перевірки без установлених законом підстав та/або з порушенням вимог чинного законодавства тощо.
Відповідно до пункту 56.2 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Згідно п. 56.3. ст. 56 Податкового кодексу України скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.
Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
В силу пункту 56.10 статті 56 Податкового кодексу України рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.
Суд зазначає, що оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого в межах здійснення ним владної компетенції у відносинах з певним платником податків, до вищестоящого органу чи посадової особи є одним з елементів у системі захисту прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб у відносинах з суб'єктами владних повноважень, що є альтернативним судовому захисту, який спрямований на виявлення порушення закону з боку підпорядкованих органів та посадових осіб при прийнятті ними адміністративних актів.
Рішення вищестоящого органу чи посадової особи, прийняте за результатами розгляду в адміністративному порядку скарги фізичної чи юридичної особи, завжди містить оцінку законності рішення (дії чи бездіяльності) підпорядкованого суб'єкта владних повноважень, є похідним від такого рішення (дії чи бездіяльності), але не має самостійного значення, адже є опосередкованим, безпосередньо не визначає обсягу прав та обов'язків фізичної чи юридичної особи.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 8 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Рішення ДФС України не є юридично значеним для Позивача, оскільки зазначене рішення не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки Позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього особу будь-якого обов'язку, отже сама по собі не породжує для Позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов'язки.
З огляду на викладене Суд приходить до висновку про те, що оскільки рішення про результати розгляду скарги само по собі не породжує для Позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на права та обов'язки, то не виникає і передумови для здійснення захисту права або законного інтересу, шляхом визнання протиправним та скасування зазначених рішень, а отже позовні вимога в даній частині є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.05.2013 року за номером К-54177/09-С.
Крім того, згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
В силу положень частин першої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ч. 2 ст.74 Кодексу адміністративного судочинства України).
Разом з тим, Суд звертає увагу, що у справі відсутні докази, які б свідчили про коригування Контролюючим органом в електронних базах даних показників, за результатом проведення перевірки та складання Акту перевірки.
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку про відсутність порушеного права Позивача та, відповідно, про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про необгрунтування позовних вимог.
Керуючись положеннями статей 2 - 4, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволення позовних вимог Публічному акціонерному товариству «Укрнафта» (адреса: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5; код ЄДРПОУ 00135390) відмовити повністю.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Головуючий суддя А.Б. Федорчук
Судді І.А. Качур
В.І. Келеберда