ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
28 вересня 2018 року № 810/1950/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
треті особи Військова частина НОМЕР_1
Фінансове-економічне управління командування сухопутних військ Збройних
сил України
про визнання неправомірними дій та стягнення компенсації та моральної шкоди,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі також - КОВМ, відповідач), треті особи: Військова частина НОМЕР_1 , Фінансове-економічне управління командування сухопутних військ Збройних сил України в якому просить визнати дії відповідача неправомірними та стягнути на користь позивача кошти за неотримане речове майно в сумі 2680,38 грн.; стягнути моральну шкоду в розмірі 10 000, 00 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.04.2018 адміністративний позов №810/1950/18 передано до Окружного адміністративного суду міста Києва за підсудністю.
Ухвалою суду від 08.05.2018 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач скористався своїм правом та 30.05.2017 через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) подав відзив на позовну заяву в якому просив суд у задоволенні позову відмовити у зв'язку із відсутністю протиправних діянь з боку КОВМ, оскільки, як вбачається з пояснювальної записки від 15.12.2017 №1166 військового комісара Баришівського районного військового комісаріату, позивачем не було подано рапорту (заяви) про повернення грошової компенсації за недоотримане речова майно, а подавався лише рапорт про звільнення з лав Збройних Сил України.
Відповідно до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України №433 (по особовому складу) від 07.10.2016 ОСОБА_1 звільнений у запас, за пунктом «ж» (у зв'язку з вислугою строку військової служби за контрактом) відповідно до п.1 ч.8 ст.36 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 (по особовому складу) від 31.10.2016 №11 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Пирятинського районного військового комісаріату м.Пирятин (надалі також - ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
Як вбачається з листа Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 31.01.2017 №116/10/2/3/67, позивач звернувся із відповідною заявою щодо невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, на яку Командуванням Сухопутних військ Збройних Сил України повідомлено, що необхідний комплект документів для витребування коштів, на адресу речової служби, не надходив.
Листом за підписом військового комісара Київського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України від 21.07.2017 №3/3/3196, на звернення позивача від 15.06.2017, повідомлено, що до відділення забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 не надходила заявка позивача на грошову компенсацію за неотримане речове забезпечення. Але відділенням забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 було проведено розрахунок грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до наказу Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232 та постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, та 15.11.2016 було направлено заявку №3/3/4917 до речової служби частини НОМЕР_2 для виділення коштів та погашення заборгованості за неотримане речове майно.
У фінансово-економічному управлінні Командування Сухопутних військ Збройних Сил України за дорученням було розглянуто звернення позивача до державної установи «Урядовий контактний центр» стосовно невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік та компенсації за неотримане майно; листом від 12.08.2017 №116/14/6/2932 вказано, що відповідно до наказу Міністерства оборони України «Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцями Збройних Сил України в 2016 році» від 27.01.2016 №44 витрати на грошове забезпечення військовослужбовців здійснюються за нормами, установленими законодавством України, у межах виділених асигнувань на грошове забезпечення у такому порядку: у першу чергу- щомісячне грошове забезпечення військовослужбовцям, які беруть участь в АТО; у другу чергу - щомісячне грошове забезпечення іншим військовослужбовцям та розрахунки із звільненими військовослужбовцями; у третю - грошова допомога на оздоровлення; у четверту - інші одноразові додаткові види грошового забезпечення (за наявності коштів). Додатково зазначено, що позивачу нарахована виплата компенсації за неотримане речове майно в сумі 2680,38 грн. та спланована до виплати невідкладно після надходження цільового фінансування.
Листом від 31.10.2017 №2/4/114, від 30.11.2017 №3/3/4919 військовий комісар Київського обласного військового комісаріату доповів начальнику штабу-першому заступнику командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » та військовому комісару ІНФОРМАЦІЯ_5 відповідно, що відповідно до наказу про звільнення ОСОБА_1 не було зазначено про компенсацію за речове майно, а також те, що до них не надходило відповідної заяви про компенсацію. Зазначено, що відповідно до телеграми начальника тилу Збройних Сил України №341/5/1/1816 від 02.12.2016 «Про порядок забезпечення речовим майном при звільненні військовослужбовців по закінченні 6 місячного контракту» все майно, яке отримав військовослужбовець залишається в нього за винятком інвентарних речей, які здаються на склад частини. На неотримане майно виписується атестат Ф21, який долучається до особової справи військовослужбовця та направляється до військового комісаріату за місцем приписки.
Листом від 05.01.2018 №220/71 Міністерство оборони України на звернення народного депутата ОСОБА_2 повідомило, що з метою з'ясування причин невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно заявнику у військовій частині НОМЕР_2 проведено службове розслідування, за результатами якого встановлено, що ОСОБА_1 із рапортом (заявою) про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно до ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_1 не звертався. Крім того, зазначено, що ОСОБА_1 було помилково проінформовано про планування до виплати йому компенсації за неотримане майно в сумі 2680,38 грн., тому правових підстав для здійснення виплати грошової компенсації за неотримане речове майно відсутні.
11.02.2018 позивач звернувся до Київського обласного військового комісара про надання розрахунку грошової компенсації за тримане речове майно відповідно до наказу Міністра оборони України №232 від 29.04.2016 та постанови Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016.
Виплату грошової компенсації за неотримане речове майно на час звільнення позивача не проведено, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Правовідносини, що виникли в даному спірному питанні регулюються Конституцією України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно які, визначають основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлюють єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Зі змісту положень ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.2 вказаного Закону, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Приписами ч.1 ст.9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» також визначено, що продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове ж забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального звязку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзвязку і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, безпосередньо визначено «Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за недотримане речове майно», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178.
Так, положеннями вказаного вище Порядку №178 передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби;.. (п.3). Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (п.4). Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзвязку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (п.5).
Отже, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна у разі звільнення з військової служби, загибелі (смерті) військовослужбовця.
При цьому, суд звертає увагу, що обов'язковою підставою до виплати компенсації військовослужбовцю за місцем військової служби є подана ним належна заява (рапортом), на підставі якої приймається рішення у формі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації з урахуванням довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 перебував на військовій службі у званні підполковника на посаді начальника відділення забезпечення Баришівського районного військового комісаріату. Загальна вислуга років позивача у Збройних Силах України станом на 31.10.2016 становить: 25 років 11 місяців 18 днів, з дати крайнього призову становить 1 рік 9 місяців 2 дні.
Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандуючого Збройних Сил України №433 від 07.10.2016, відповідно до п.1 ч.8 ст.36 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», позивача звільнено з військової служби у запас за п.«ж» (у зв'язку з вислугою строку військової служби за контрактом, укладеного на умовах, передбачених абзацом 2 ч.3 ст.23 цього Закону.
Згідно витягу з наказу від 28.10.2016, 31.10.2016 за №11, встановлено виплату підполковнику ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та щомісячну грошову надбавку за виконання особливо-важливих питань, в розмірі 50% від посадового окладу, з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років; премію в розмірі 420% від посадового окладу; щомісячну додаткову винагороду в розмірі 60% від місячного грошового забезпечення; грошову допомогу для оздоровлення за 2016 рік; одноразову грошову допомогу у разі звільнення.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався в подальшому з рапортом (заявою) про грошове відшкодування недоотриманого майна/забезпечення речовим майном.
Таким чином, судом вбачається, що позивачем недотримано процедуру отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, оскільки підставою для вчинення дій відповідачем, спрямованих на виплату грошової компенсації за недоотримане речове майно, є саме рапорт (заява) подана військовослужбовцем уповноваженому органу у встановленому порядку.
В частині позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд зазначає наступне.
За визначенням ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суду належить встановити обставини наявності такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, зокрема: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат майнового та немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Поряд із цим в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту завдання позивачам моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) відповідача; крім того, позовна заява не містить обставин, з яких виходили позивачі при визначенні розміру заявленої до відшкодування шкоди, та обґрунтованого розрахунку спірної суми.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди нормативно та документально не підтверджуються.
Відповідно до ст.244 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;
4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
5) як розподілити між сторонами судові витрати;
6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення;
7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Згідно положень ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Керуючись вимогами ст.ст.2, 5- 11, 19, 72- 77, 90, 241- 246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м.Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.В. Смолій