Апеляційний суд Житомирської області
Справа №295/11645/15-к Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ч.1 ст.286 КК Доповідач ОСОБА_2
25 вересня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
за участю: прокурора ОСОБА_6 ,
потерпілої ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі кримінальне провадження №295/11645/15-к за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_8 на вирок Богунського районного суду м.Житомира від 15 лютого 2018 року відносно
ОСОБА_9 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України,
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_8 просить скасувати вирок суду першої інстанції, як незаконний, та постановити ухвалу про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_9 , в зв'язку із закінченням строків та закрити кримінальне провадження, цивільні позови ОСОБА_7 і Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі департаменту бюджету та фінансів Житомирської міської ради про відшкодування витрат в сумі 4700 грн. залишити без розгляду. При цьому, зазначає, що під час судового розгляду судом не було роз'яснено обвинуваченому право на закриття кримінального провадження в зв'язку зі спливом строків притягнення до кримінальної відповідальності та не відібрано письмову згоду у обвинуваченого ОСОБА_9 , також не з'ясовано думку потерпілої з даного питання, як вимагає встановлений законом порядок. Наголошує на тому, що судом було необґрунтовано задоволено позов потерпілої ОСОБА_7 в частині стягнення моральної шкоди в сумі 30000 грн. з обвинуваченого. Не враховано, що в червні 2016 р. ОСОБА_9 було відшкодовано повністю матеріальну шкоду та моральну шкоду потерпілій ОСОБА_7 в сумі 16000 грн. ОСОБА_9 не визнавав той факт, що він умисно порушив ПДР України під час керування транспортним засобом. Посилаючись на норми ст.49 КК України, зазначає, що оскільки станом на 15.02.2018 минуло понад 3 роки з дня вчинення правопорушення - 25.11.2014, суд повинен був ухвалою звільнити ОСОБА_9 від притягнення до кримінальної відповідальності за відсутності правових підстав для постановлення вироку у даному провадженні. ОСОБА_7 , збільшивши позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди до суми 100000 грн., не сплатила відповідний судовий збір. Відповідно до ст.ст.56, 185 ЦПК України, Житомирська місцева прокуратура на день розгляду позову втратила право звертатися в інтересах КУ «Центральна міська лікарня №1 м.Житомира», яка є комунальною установою та фінансується з бюджету м.Житомира.
Обвинувачений ОСОБА_9 також просить скасувати вирок суд першої інстанції, як незаконний, та прийняти рішення про задоволення цивільного позову ОСОБА_7 в сумі сплаченої моральної шкоди, а позов Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі департаменту бюджету та фінансів Житомирської міської ради про відшкодування витрат в сумі 4700 грн. залишити без розгляду. Під час судового розгляду, судом першої інстанції йому не було роз'яснено, як обвинуваченому, право на закриття кримінального провадження в зв'язку з закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності. Під час розгляду справи просив суд, щоб зобов'язали потерпілу ОСОБА_7 надати для ознайомлення медичні документи на підставі який проводилася судово-медична експертиза, але суд відмовив і потерпіла відмовилася їх надавати теж, тому і просить визнати ці експертизи недопустимими доказами. Судом безпідставно задоволено позов потерпілої ОСОБА_7 частково та стягнено з нього моральну шкоду в сумі 30000 грн. на її користь, хоча ще в червні 2016 ним відшкодовано матеріальну шкоду та моральну шкоду потерпілій ОСОБА_7 сумі 16000 грн. Також, наголошує, що не визнає обвинувачення в тому, що він умисно порушив ПДР України. Судом не виконано вимоги закону в частині обґрунтування чому саме така сума моральної шкоди (30000 грн.) підлягає стягненню і не наведено жодних мотивів та принципів розумності, не надано оцінки відшкодованій шкоді, як матеріальній, так і моральній. Житомирська місцева прокуратура на день розгляду позову втратила право звертатися в інтересах КУ «Центральна міська лікарня №1 м. Житомира», яка є комунальною установою і фінансується з місцевого бюджету м. Житомира.
В запереченнях на апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 та його адвоката, прокурор Житомирської місцевої прокуратури ОСОБА_10 вважає вирок суду законним та обґрунтованим, а апеляційні доводи безпідставними.
Згідно вироку суду першої інстанції, ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 3400 гривень без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст.ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнено ОСОБА_9 від призначеного покарання в зв'язку із закінченням строків давності.
Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу ОСОБА_9 не обирався.
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 30000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь держави в особі департаменту бюджету та фінансів Житомирської міської ради витрати на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_7 в сумі 4700 грн 47коп.
Відповідно до вироку суду першої інстанції, ОСОБА_9 25.11.2014 року близько 13 години 30 хвилин керував власним технічно-справним автомобілем марки «Пежо» р.н. НОМЕР_1 . Рухаючись на вказаному автомобілі в м. Житомирі по вул.Щорса в напрямку вул.Домбровського, поблизу перехрестя вулиць Щорса-Я.Гамарника, порушуючи вимоги п.2.3 б) Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів від 10.10.2001 року № 1306, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, порушивши вимоги п.12.3 вказаних Правил, при виникненні небезпеки для руху, яку ОСОБА_9 об'єктивно спроможний був виявити, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки свого транспортного засобу, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_7 , яка перебувала на проїзній частині не завершивши маневр перетину проїзної частини по вул.Щорса на дозволяючий сигнал світлофору.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження у вигляді: синців на верхніх кінцівках в ділянці правого колінного суглобу, саден в ділянці лівого колінного суглобу, які відносяться до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров'я та перелому головки правої малоберцової кістки, які відносяться до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, як таке, що не є небезпечним для життя, але призвело до тривалого розладу здоров'я.
Необережні дії, які виразились в порушенні водієм ОСОБА_9 вимог пунктів 2,3б), 12.3, Правил дорожнього руху України, перебувають у прямому причинному зв'язку із створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної події та її наслідками у вигляді спричинення потерпілій ОСОБА_7 середньої тяжкості тілесного ушкодження.
Своїми необережними діями, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій ОСОБА_7 середньої тяжкості тілесне ушкодження, ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286 КК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення адвоката ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_9 в підтримку своїх апеляційних скарг, пояснення потерпілої та думку прокурора, які просили апеляційні скарги залишити без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, а також вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого та його адвоката підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
В ході судового розгляду кримінального провадження, суд першої інстанції дотримався вказаних вимог кримінально-процесуального закону.
Як встановлено в ході апеляційної перевірки, судовий розгляд у цьому провадженні проведено з додержанням вимог кримінального процесуального закону, висновки суду про винність ОСОБА_9 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого за ч.1 ст.286 КК України, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і підтверджені дослідженими в судовому засіданні та наведеними у вироку доказами в їх сукупності, які оцінені судом відповідно до положень ст.94 КПК України.
Винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, підтверджується показаннями потерпілої, свідків та дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами.
В ході судового розгляду в суді першої інстанції обвинувачений свою вину визнав частково та показав, що рухався на автомобілі «Пежо» р.н. НОМЕР_1 по вул.Щорса в м.Житомирі. На перехресті з вул.Я.Гамарника зупинився на червоний сигнал світлофору. Зліва від нього зупинився автобус ПАЗ. Бачив, як в районі кондитерської фабрики з права наліво дорогу переходять дві жінки. Коли йому загорівся дозволяючий сигнал світлофору, розпочав рух вперед по правій частині проїзної частини. Потім почув крик пасажира, який сидів поруч з ним в автомобілі та побачив як щось подає на лобове скло його автомобіля з лівого боку. Зупинив автомобіль, вийшов, побачив жінку в дублянці, яка лежала на дорозі. Був в шоковому стані, викликав швидку допомогу, працівників поліції та зателефонував в страхову компанію. Вважав, що ДТП сталося з вини жінки-пішохода, яка спочатку перейшла дорогу, потім напевно побачила зустрічний транспорт, тому стала рухатись назад, внаслідок чого сталося зіткнення
У вироку суд першої інстанції, належним чином проаналізувавши, обґрунтовано визнав показання обвинуваченого ОСОБА_9 дані ним в ході судового розгляду, як такі, що дані з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що показання обвинуваченого ОСОБА_11 , а так само і його апеляційні доводи про непричетність до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, є непослідовними та суперечливими.
Суд першої інстанції, спростовуючи твердження обвинуваченого, обґрунтовано взяв до уваги як доказ вини останнього показання потерпілої ОСОБА_7 про те, що вона 25.11.2014р. біля 13-30 разом із знайомою ОСОБА_12 , яка йшла попереду, переходила проїзну частину дороги на перехресті вулиць Щорса-Я.Гамарника в м.Житомира на зелений сигнал світлофору. Дійшла майже до середини дороги, що було потім не пам'ятає. Внаслідок ДТП отримала тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості, тривалий час лікувалася. Тривалий час після ДТП лікувалася. Наслідки ДТП і зараз постійно дають про себе знати, постійно відвідує лікарів, проходить лікування. Впродовж тривалого лікування та реабілітації перенесла не тільки фізичну біль, але і моральні страждання. Після ДТП знаходилася в стресовому стані, втратила сон та душевний спокій. Поведінка обвинуваченого, який уникав зустрічей, також погіршила її психоемоційний стан. Внаслідок отриманих травм тривалий час відчувала втому при ходьбі та при виконанні фізичної роботи, що призвело до порушення звичного для неї порядку організації життя та вимагали додаткових зусиль для його відновлення. Лише під час судового слідства обвинувачений відшкодував матеріальну та частково моральну шкоду. Просила стягнути з обвинуваченого на її користь 100000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Винність обвинуваченого ОСОБА_9 , також підтверджується іншими належно дослідженими, оціненими та наведеними судом першої інстанції у вироку доказами, а саме показаннями свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 і ОСОБА_15 .
Вина обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України за обставин встановлених судом першої інстанції повністю доведена і іншими доказами, а саме: протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 25.11.2014 зі схемою, з якого вбачається, що пригода сталася на вулиці Щорса в районі перехрестя з вул.Я.Гамарника м.Житомира поблизу пішохідного переходу на регульованому перехресті. При огляді зафіксовано розташування транспортного засобу Пежо р.н. НОМЕР_1 щодо елементів проїзної частини після ДТП та оглянуто вказаний автомобіль (т.1 а.п.179-182).
У відповідності до карти виїзду швидкої медичної допомоги №2417 від 25.11.2014, медичними працівниками при приїзді карети швидкої допомоги на виклик на вул.Щорса,67 біля кондитерської фабрики було виявлено ОСОБА_7 в якої попередньо встановлено ЗЧМТ, струс головного мозку, забій грудної клітки, закритий перелом правої гомілки, садно лівого коліна. (т.1 а.п.210)
Згідно висновку експерта №3/869 від 14.01.2015, на момент ДТП гальмівна система, рульове керування, ходова частина автомобіля Пежо р.н. НОМЕР_1 знаходилися в технічно працездатному стані. Під час дослідження вказаного автомобіля будь-яких характерних ознак раптової відмови або технічних несправностей систем, вузлів, агрегатів і деталей, що впливають на безпеку дорожнього руху, які могли б знаходилися в причинному зв'язку з виникненням ДТП не встановлено. (т.1 а.п.199-204)
Як вбачається з протоколу слідчого експерименту від 02.03.2015 проведеного в присутності понятих із свідком ОСОБА_9 , що його автомобіль рухався зі швидкістю близько 40 км/год та зафіксовано місце наїзду його на пішохода на проїзній частині вул.Щорса м.Житомира на відставні 2,7 м від правого краю проїзної частини та 9,4 м до ближньої границі перехрестя з вул.Я.Гамарника. (т.1 а.п.214-218)
Протоколом слідчого експерименту від 02.03.2015р. проведеного в присутності понятих із свідком ОСОБА_7 , зафіксовано місце наїзду на неї автомобіля 25.11.2014, а саме на пішохідному переході вул.Щорса в районі перехрестя з вул.Я.Гамарника на відстані 3,5 м від краю проїзної частини та 9,3 м. до границі перехрестя з вул.Я.Гамарника. (т.1 а.п.219-222)
Протоколом слідчого експерименту від 23.07.2015, проведеного в присутності понятих із свідком ОСОБА_7 встановлено, що остання мірну ділянку по вул.Щорса поблизу перехрестя вулиць Я.Гамарника-Щорса довжиною 3,5 м в темпі, якому вона рухалась до ДТП подолала за 5,1 с, 4,6 с, 4,2 с. (т.1 а.п.235-236)
Згідно висновку комплексної комісійної судово-медичної експертизи та судово-автотехнічної експертизи №29/255/15-25 від 07.07.2015р. у потерпілої ОСОБА_7 згідно наявних судово-медичним даних (історії хвороби №14195 травматологічного віддлення ЦРЛ №1, амбулаторної карти №2002) внаслідок травми отриманої 25.11.2014р. при ДТП малися тілесні ушкодження у вигляді синців на верхніх кінцівках в ділянці правого колінного суглобу, саден в ділянці лівого колінного суглобу, які відносяться до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров'я, які спричинені дією твердих тупих предметів з обмеженою розповсюдженою поверхнею та перелом головки правої малоберцової кістки, який відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, як такий, що не є небезпечним для життя, але призвів до тривалого розладу здоров'я. Враховуючи характер та локалізацію видимих тілесних ушкоджень, потерпіла ОСОБА_7 на момент ДТП знаходилася у вертикальному або близькому до нього положенні, лівим боком тулубу по відношенню до рухаючого транспорту, а саме його лівою передньо-боковою стороною. Враховуючи наявність у ОСОБА_7 ряду захворювань встановлених із відповідних медичних документів встановлено, що за 1 секунду відійти назад на 2,5м від середини дороги потерпіла не могла. Враховуючи наявні на автомобілі Пежо р.н. НОМЕР_1 механічні пошкодження, а також наявні у потерпілої тілесні ушкодження з лівого боку тулубу, такі могли утворитися при першому контакті виступаючих частин автомобілю, що рухається. (т.1 а.п.225-233)
Зазначене підтверджено показаннями судово-медичного експерта ОСОБА_16 , яка в судовому засіданні суду першої інстанції підтвердила свої висновки дані в ході проведення комплексної комісійної судово-медичної експертизи щодо встановлення тяжкості отриманих потерпілою внаслідок ДТП тілесних ушкоджень, а саме як легких так і середньої тяжкості та зазначила, що експертами досліджувалась надана медична документація щодо потерпілої ОСОБА_7 . Перелом головки правої малоберцової кістки, який відносяться до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, як такий, що не є небезпечним для життя, але призвів до тривалого розладу здоров'я був встановлений та описаний лікарем після проведення комп'ютерної томографії, та не був видний на первинному рентгенівському знімку. По виявленим тілесним ушкодження потерпілої було встановлено, що остання знаходилась на момент зіткнення у вертикальному положенні повернутою лівим боком тулуба до автомобіля, який її збив.
Будучи допитаним в суді першої інстанції, судовий експерт ОСОБА_17 також підтвердив свої висновки дані в ході проведення комплексної комісійної судово-медичної експертизи та судово-автотехнічної експертизи та зазначив, що висновки проводив на підставі наданих слідчим вихідних даних встановлених під час досудового розслідування та проведених слідчих експериментів та згідно встановлених методик проведення таких експертиз.
Висновком експерта за результатами проведення судово-автотехнічної експертизи №637\15-25 від 28.07.2015 в даній дорожній обстановці, згідно заданих вихідних даних (встановлених під час проведення слідчих експериментів з ОСОБА_9 та ОСОБА_7 ) водій ОСОБА_9 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_7 шляхом застосування термінового гальмування, з моменту виникнення небезпеки для його руху. Невідповідність дій водія автомобіля Пежо р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_9 вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху України стало причиною створення аварійної обстановки та виникнення даної ДТП. (т.1 а.п.238-241)
При цьому, апеляційний суд зважає і на те, що обвинуваченим та його захисником під час судового розгляду у суді першої інстанції не було заявлено жодних клопотань про проведення як додаткових судово-медичних експертиз, так і судово-автотехнічних експертиз.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що показання потерпілої та свідків, є послідовними, взаємно доповнюючими одне одного, не викликають сумніви в їх правдивості та повністю узгоджуються з іншими вище наведеними доказами зібраними органом досудового розслідування та покладеними в основу вироку на підтвердження вини обвинуваченого ОСОБА_9 .
При цьому, апеляційний суд погоджується з критичною оцінкою судом першої інстанції версії обвинуваченого ОСОБА_9 про перебіг подій що зумовили ДТП (дії потерпілої), та на що посилається останній у своїй апеляційній скарзі.
Також, апеляційний суд знаходить вірним і критичну оцінку показань свідка ОСОБА_18 відносно того, що потерпіла спочатку рухалась вперед, потім зробила декілька кроків назад та що її зіткнення з автомобілем обвинуваченого було правою стороною тулубу, оскільки свідок є товаришем обвинуваченого, тобто може бути зацікавлений в уникненні ОСОБА_9 відповідальності за вчинене.
Отже, суд першої інстанції дав правильну юридичну оцінку діям обвинуваченого ОСОБА_9 , кваліфікувавши їх за ч.1 ст.286 КК України - як дії, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили потерпілій ОСОБА_7 середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Крім того, у відповідності до ч.5 ст.74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст.49 цього Кодексу.
Відповідно до роз'яснення, які містяться в пунктах 2, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» №12 від 23 грудня 2005 року, при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (суддя), під час попереднього, судового, апеляційного або касаційного розгляду справи повинен переконатися (незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК України. Особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст.49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого.
Як вбачається з матеріалів провадження №295/1645/15-к, обвинувачений ОСОБА_9 , як під час досудового розслідування, так і під час розгляду провадження судом першої інстанції, заперечував свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, що у даному випадку може бути лише підставою, згідно ч.5 ст.74 КК України, для звільнення останнього від призначеного покарання.
Тобто, суд першої інстанції, ухваливши обвинувальний вирок відносно ОСОБА_9 , встановивши винність останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченому ч.1 ст.286 КК України та призначивши відповідне покарання, вірно визначив умови та підстави звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені КК України, звільнив обвинуваченого ОСОБА_9 вироком від призначеного покарання згідно ч.5 ст.74 КК України.
Таким чином, апеляційні доводи обвинуваченого та його адвоката в цій частині є безпідставними.
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи обвинуваченого ОСОБА_9 з приводу того, що порушено його право на захист, оскільки в ході судового розгляду справи суд першої інстанції за особистим клопотанням обвинуваченого 22.12.2015 (т.1 а.п.92), останньому призначив захисника - ОСОБА_8 (т.12 а.п.111) для надання відповідної правової допомоги.
Доводи апеляційних скарг в частині неправильного розв'язання цивільного позову, апеляційний суд вважає необгрунтованими.
Так, відповідно до ч.1 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Згідно встановлених судом фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, у потерпілої ОСОБА_7 внаслідок травми отриманої 25.11.2014 р. при ДТП малися тілесні ушкодження у вигляді синців на верхніх кінцівках в ділянці правого колінного суглобу, саден в ділянці лівого колінного суглобу, які відносяться до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров'я, які спричинені дією твердих тупих предметів з обмеженою розповсюдженою поверхнею та перелом головки правої малоберцової кістки, який відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, як такий, що не є небезпечним для життя, але призвів до тривалого розладу здоров'я.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції у повній мірі були враховані доводи цивільного позову потерпілого в частині обґрунтування розміру відшкодування матеріальної шкоди та із належною повнотою досліджено долучені до нього відповідні документи (т.1 а.п.41-79).
Аналіз положень ст.ст.127, 128 КПК України, Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку, що потерпілі у кримінальному провадженні в разі подання цивільного позову про стягнення матеріальної та моральної шкоди звільнені від сплати судового збору.
Є безпідставними апеляційні доводи обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника щодо невірного розв'язання заявленого прокурором Житомирської місцевої прокуратури цивільного позову в інтересах держави в особі департаменту бюджету та фінансів Житомирської міської ради про відшкодування витрат на лікування потерпілої ОСОБА_7 (т.1 а.п.41-44), оскільки цей позов прокурором подано 17.11.2015 на підставі ч.3 ст.128 КПК України.
Суд першої інстанції, вирішуючи цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 в частині стягнення моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_9 , обґрунтовано взяв до уваги доводи потерпілої щодо обсягу душевних та фізичних страждань, які та відчувала внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, негативні наслідки для стану її здоров'я, які обумовили необхідність відповідного лікування внаслідок отриманих травм.
Разом з цим, суд першої інстанції, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, у вироку з достатньою повнотою встановив глибину фізичних та душевних страждань потерпілої, викликаних діями ОСОБА_9 , правильно визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди, однак не врахував факт часткового відшкодування обвинуваченим моральної шкоди потерпілій, що підтверджується розпискою потерпілої ОСОБА_7 від 19.04.2016 (т.2 а.п.78) про отримання від ОСОБА_9 6000 грн., тому, апеляційний суд вважає необхідним зменшити розмір відшкодування потерпілій моральної шкоди з 30000 грн. до 24000 грн.
За наведених обставин, вирок суду в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_9 моральної шкоди на підставі п.3 ч.1 ст.408, п.2 ч.1 ст.409 КПК України підлягає зміні.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Богунського районного суду м.Житомира від 15 лютого 2018 року відносно ОСОБА_9 в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_9 моральної шкоди - змінити.
Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 в рахунок відшкодування моральної шкоди 24000 (двадцять чотири тисячі) гривень.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.
Судді :