Справа № 522/3522/18
26 вересня 2018 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Соколенко О.М.;
при секретарі судового засідання - Любімовій О.Є.
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю),-
представника відповідача - ОСОБА_2А.(за довіреністю),-
представника третьої особи - ОСОБА_3 (згідно ордеру),-
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5, про визнання протиправними та скасування розпоряджень,-
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває справа №522/3522/18 за позовною заявою ОСОБА_4 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Виконавчого комітету Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №398 від 26.04.2002 року про збереження самовільно реконструйованих квартир гр.ОСОБА_5;
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Виконавчого комітету Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 728 від 31.07.2002 року про затвердження акту державної технічної комісії про припинення закінченого реконструкцією об'єкта в експлуатацію - квартири №27 по пров.В.Інбер, 17 у м.Одесі.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21.05.2018 року судом прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_4, відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_4 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5, про визнання протиправними та скасування розпоряджень та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Вказаною ухвалою суду від 21.05.2018 року судом також встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
15 червня 2018 року за вх. №ЕП/3388/18 засобами електронної пошти та 19 червня 2018 року за вх. №19393/18 засобами поштового зв'язку від ОСОБА_5 до суду надійшли пояснення щодо, як зазначено третьою особою, безпідставності і необґрунтованості отриманої від позивача заяви про визнання протиправними та скасування розпоряджень.
05 липня 2018 року за вх. №ЕП/3787/18 через канцелярію суду від ОСОБА_5 надійшли докази направлення вищевказаних пояснень на адреси сторін у справі.
05 липня 2018 року через канцелярію суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5 надійшла заява, в якій остання, з посиланням на положення ч.3 ст.12, ст.44 КАС України, оскільки рішення по даній справі зачіпає її майнові права, а саме право на житло, просить суд проводити розгляд справи №522/3522/18 у загальному позовному провадженні.
З боку відповідача заяв по суті справи до суду не надходило.
Судом з'ясовано, що у своїх поясненнях третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5 стверджує, що в основі заяв ОСОБА_4 лежить спір про право щодо самочинного будівництва, яке веде ОСОБА_4, який повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства.
Вивчивши матеріали справи та клопотання третьої особи, судом встановлено наступне.
Так, предметом розгляду у даній справі є розпорядження Виконавчого комітету Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №398 від 26.04.2002 року та №728 від 31.07.2002 року.
Враховуючи предмет спору та надані до суду докази, з метою повного та всебічного з'ясування обставин у справі, ухвалою суду від 20.07.2018 року судом витребувано:
1) з Приморської районної адміністрації Одеської міської ради належним чином засвідчену копію розпорядження органу приватизації від 08.09.2014 року №250043;
2) з Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради належним чином засвідчену копію матеріалів реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: м.Одеса, пров.В.Інбер, 17, кв.27.
Разом з цим, ухвалою суду від 20.07.2018 року судом задоволено заяву третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5 про розгляд справи за позовною заявою ОСОБА_4 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5, про визнання протиправними та скасування розпоряджень, в порядку загального позовного провадження; вирішено розгляд даної справи проводити в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 13.08.2018 року о 16:00 год.
Вказаною ухвалою судом також роз'яснено, що розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі, зважаючи на що, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
06 серпня 2018 року за вх. №22705/18 через канцелярію суду від представника Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради надійшла належним чином засвідчена копія матеріалів реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
08 серпня 2018 року за вх. №22998/18 через канцелярію суду від Приморської районної адміністрації Одеської міської ради до суду надійшов лист, в якому зазначено про неможливість надання належним чином засвідченої копії розпорядження органу приватизації від 08.09.2014 року №250043, у зв'язку з його відсутністю.
У підготовче засідання 13.08.2018 року представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце проведення підготовчого судового засідання відповідач повідомлений належним чином та своєчасно, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
У підготовчому засіданні 13.08.2018 року судом з'ясовано, що у відповідача станом на 13.08.2018 року не сплинув строк для подання відзиву на позовну заяву, який було встановлено ухвалою суду від 20.07.2018 року.
У підготовчому засіданні 13.08.2018 року судом встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи, та зважаючи на те, що станом на 13.08.2018 року у відповідача не сплинув строк для подання відзиву на позовну заяву та судом встановлено строки для подання іншими учасникам справи заяв по суті, беручи до уваги час перебування головуючого судді у справі у відпустці, а також враховуючи положення ч.4 ст.173 КАС України, ухвалою суду від 13.08.2018 року судом продовжено строк підготовчого провадження у справі № 522/3522/18 на тридцять днів та відкладено підготовче засідання по даній адміністративній справі на 26 вересня 2018 року о 14 год. 00 хв.
14 серпня 2018 року за вх. №ЕП/4499/18 засобами електронної пошти та 27 серпня 2018 року за вх. №24984/18 через канцелярію суду від представника третьої особи надані додатки (уточнення) до пояснень, в яких представник заявляла клопотання про закриття провадження у справі №522/3522/18 за позовною заявою ОСОБА_4 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5, про визнання протиправними та скасування розпоряджень, оскільки спірні рішення є нормативно-правовими актами індивідуальної дії, а тому можуть бути оскаржені лише особою відносно якої вони складені, в даному випадку, - ОСОБА_5
23 серпня 2018 року за вх. №24800/18 через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи доказів, згідно переліку наведеному у ньому.
Ухвалою суду від 26.09.2018 року, яка прийнята на місці та занесена до протоколу судового засідання судом долучено до матерів справи вищевказане клопотання представника позивача разом із доданими документами.
Письмовою ухвалою суду від 26.09.2018 року судом відмовлено у задоволенні клопотання представника третьої особи про закриття провадження у справі №522/3522/18 за позовною заявою ОСОБА_4 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5, про визнання протиправними та скасування розпоряджень
Відповідно до п.1 ч.2 ст.173 КАС України завданням підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.
У підготовчому засіданні 26.09.2018 року судом з'ясовано у представників учасників справи питання щодо здійснених у підготовчому провадженні дій, передбачених ч.2 ст.180 КАС України та можливості прийняття за наслідками підготовчого провадження рішення згідно ч.2 ст.183 КАС України.
Представники учасників справи вважали, що у підготовчому засіданні судом та учасниками справи здійснено усі необхідні дії, передбачені ч.2 ст.180 КАС України та не заперечували щодо прийняття за наслідками підготовчого провадження рішення згідно ч.2 ст.183 КАС України.
Відповідно до положень ч.2 ст.183 КАС України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про:
1) залишення позовної заяви без розгляду;
2) закриття провадження у справі;
3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Вирішуючи питання про розгляд адміністративної справи за позовною заявою ОСОБА_4 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5, про визнання протиправними та скасування розпоряджень, в порядку адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, виходячи з наступного.
Так, предметом позову у даній справі є:
- розпорядження Виконавчого комітету Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №398 від 26.04.2002 року про збереження самовільно реконструйованих квартир гр.ОСОБА_5;
- розпорядження Виконавчого комітету Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 728 від 31.07.2002 року про затвердження акту державної технічної комісії про припинення закінченого реконструкцією об'єкта в експлуатацію - квартири №27 по пров.В.Інбер, 17 у м.Одесі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач у позовній заяві зазначає, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 08.09.2014 року. Громадянці ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності №728 від 31.07.2002 року на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_3, загальною площею 124, 6 кв. м., яка в свою чергу складається з: квартири АДРЕСА_4 (на праві приватної власності належить ОСОБА_5 В.); 1/4 і 1/8 частини квартири № 15 по Лідерсовському бульвару, буд. № 17 (частки квартири належать ОСОБА_5 на підставі № 2201, договору дарування від 13.07.2000 року №2201, договору дарування від 13.07.2000 року №2210); горища (належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу № 29.05.1999 року №1999).
Також у позовній заяві позивач вказує, що після оформлення прав власності на 1/4 та 1/8 частини квартири № 15 по Лідерсовському бульвару, буд. № 17 та горища над ними, ОСОБА_5 без оформлення відповідного дозволу, виконала реконструкцію вказаних приміщень - об'єднала їх в одну квартиру з надбудовою другого поверху.
Як вказує позивач, вказані дії були проведені ОСОБА_5 для поліпшення своїх житлово-побутових умов без дозвільної документації та відповідно без залучення фахівців та експертів для безпечної та якісної реконструкції під час проведення цих робіт. За результатом самовільної реконструкції вказаних приміщень Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради ОСОБА_5 видано розпорядження № 398 від 26.04.2002 року про збереження самовільно реконструйованих квартир громадянки ОСОБА_5, з наданням дозволу на прийняття в подальшому у відповідності з ДБН А.3.1-3-94 об'єкта в експлуатацію.
Окрім цього у позовній заяві позивач зазначає, що 29.07.2002 року державною технічною комісією було складено акт про прийняття в експлуатацію закінченого об'єкта будівництва: реконструкція квартири за адресою: АДРЕСА_5. Цей акт став підставою для оформлення права власності на збудований об'єкт та включення його до державної статистичної звітності. 31.07.2002 року ОСОБА_5 звернулась з заявою до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про прийняття в експлуатацію закінченої реконструкцією квартири під № 27 в пров. В. Інбер, буд. 17 у м. Одесі. На вказане звернення ОСОБА_5 отримала ще одне розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 728 від 31.07.2002 року, яким затверджено акт технічної комісії про прийняття закінченого реконструкцією об'єкта в експлуатацію - квартири АДРЕСА_4, та прийнято об'єкт в експлуатацію загальною площею 124,6 кв.м, житловою 86,4 кв.м.
Як стверджує ОСОБА_4, при прийнятті вказаного об'єкта будівництва в експлуатацію технічною комісією ПРА ОМР не було враховано, що реконструкція квартири № 27 по пров. В. Інбер. буд. № 17 у м. Одесі може погіршити технічний стан житлового будинку, в якому вона розташована.
У своєму позові ОСОБА_4 стверджує, що розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 398 від 26.04.2002 року та № 728 від 31.07.2002 року були видані без дотримання діючого на той час Житлового кодексу України в редакції від 30.03.2000 року та нормативних актів з питань утримання житлових будинків.
Зважаючи на вищевикладене, позивач просить суд скасувати спірні розпорядження.
До суду з боку позивача також надано заяву ОСОБА_4, адресовану Одеському міському голові ОСОБА_6, в якій остання просила скасувати розпорядження Виконавчого комітету Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №398 від 26.04.2002 року про збереження самовільно реконструйованих квартир гр.ОСОБА_5 та розпорядження Виконавчого комітету Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 728 від 31.07.2002 року про затвердження акту державної технічної комісії про припинення закінченого реконструкцією об'єкта в експлуатацію - квартири №27 по пров.В.Інбер, 17 у м.Одесі, оскільки при прийнятті в експлуатацію об'єкта будівництва - квартири №27 по пров.В.Інбер буд.№17 загальною площею 124,6кв.м. не було враховано, що реконструкція вказаної квартири може погіршити технічних стан житлового будинку, в якому вона розташована.
В свою чергу, як вже зазначалось вище, 15 червня 2018 року за вх. №ЕП/3388/18 засобами електронної пошти та 19 червня 2018 року за вх. №19393/18 засобами поштового зв'язку від - ОСОБА_5 надійшли пояснення щодо, як зазначено третьою особою, безпідставності і необґрунтованості отриманої від позивача заяви про визнання протиправними та скасування розпоряджень. У своїх поясненнях третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5 стверджує, що в основі заяв ОСОБА_4 лежить спір про право щодо самочинного будівництва, яке веде ОСОБА_4, який повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Пунктом 1 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
В свою чергу пунктом 2 частини 1 цієї ж статті визначено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Публічно-правові відносини можна визначити як врегульовані правом суспільні відносини, що складаються в процесі здійснення державою, її органами та посадовими особами, іншими суб'єктами владних повноважень. Публічне право є певним чином функціонально-структурною підсистемою права, яка виражає державні, міждержавні і суспільні відносини. До предмета правового регулювання публічним правом належать такі об'єкти: побудова і функціонування держави та її інститутів; інститути громадянського суспільства; механізм і рівні самоврядування; засади правової системи, правотворчості і правозастосування; принципи, норми та інститути міждержавних відносин і міжнародних організацій.
У пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" від 9 вересня 2010 року N 19-рп/2010 475 зазначається, що головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура.
Суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
У постанові Верховного суду України від 14.12.2016 року у справі №6-2554цс16 суд вказав, що аналіз статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (в редакції, які діяли до 15.12.2017 року) дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин, із яких виник спір.
Отже, загальними критеріями для того, щоб визначити за спірними правовідносинами адміністративну юрисдикцію, є суб'єктний склад сторін (однією із сторін повинен бути суб'єкт владних повноважень) та предмет спору відповідно до природи спірних правовідносин (наявність публічно-правових відносин між сторонами під час виконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій на основі законодавства, тобто при реалізації цим суб'єктом своїх владних функцій та повноважень, визначених законодавством). Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин до адміністративної юрисдикції не відносяться.
Окрім того, вирішальну роль у віднесенні спору до однієї з правових юрисдикцій відіграє підстава його виникнення та те, за захистом яких саме прав особа звернулась до суду.
З матеріалів справи судом встановлено, що в провадженні Приморського районного суду перебуває цивільна справа №522/17995/16-ц (після об'єднання №522/11180/16), за участю тих самих учасників справи, що приймають участь у даній справі № 522/3522/18.
З інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, судом з'ясовано, що позивач ОСОБА_4, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_6, звернулася до Приморського районного суду міста ОСОБА_1 (цивільна справа №522/17995/16-ц) з позовом до ОСОБА_5, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_7, про усунення перешкоди ОСОБА_4 у користуванні належною їй на праві власності квартирою №17б по бульвару Лідерсовський, 17. у м. Одесі, шляхом зобов'язання ОСОБА_5 за власний рахунок знести самовільну споруду до квартири АДРЕСА_8 та демонтувати самочинно прокладені інженерні мережі, що проведені до цієї споруди.
Також, з інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень судом встановлено, що ухвалою Приморського районного суду м.Одеси по цивільній справі №522/11180/16-ц (провадження № 2/522/4158/18) судом:
- задоволено клопотання представника відповідача - ОСОБА_5 - ОСОБА_7 про об'єднання позовів в одне провадження;
- об'єднано в одне провадження позовні вимоги по цивільній справі № 522/11180/16-ц за позовом Приморської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_4 про приведення приміщення у попередній стан та позовні вимоги по цивільній справі № 522/17995/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, шляхом знесення самочинних споруд.
- витребувано цивільну справу № 522/17995/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, шляхом знесення самочинних споруд у судді Приморського районного суду м. Одеси Кравчук Т.С.
- об'єднаній справі присвоєно № 522/11180/16-ц.
Отже, судом встановлено, що в провадженні Приморського районного суду м.Одеси перебуває цивільна справа за позовом Приморської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_4 про приведення приміщення у попередній стан та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом знесення самочинних споруд, тобто існує спір про право цивільне.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач, звернувшись до суду з даним позовом, фактично звернулась за захистом свого цивільного права - права користування на належне їй майно, - квартиру 17б по бульвару Лідерсовському,буд. 17 у м.Одеса, оскільки, на думку ОСОБА_4, на підставі спірних рішень (розпоряджень) відповідача, третя особа набула право власності на 1/4 та 1/8 частини квартири №15 по Лідерсовському бульвару, буд.№17 та горища над ним в результаті реконструкції, яка, на думку позивача, погіршила загальний технічний стан житлового будинку №17.
Відповідно до ч.1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Положеннями ст.317 Цивільного кодексу України визначено зміст права власності.
Так, відповідно до ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Тобто, з матеріалів справи слідує, що фактично спір виник між позивачем та третьою особою по справі - ОСОБА_5 з приводу права користування нерухомим майном.
Суд зазначає, що рішення суб'єкта владних повноважень у сфері цивільних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним можуть розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовна вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права користування), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на нерухоме майно, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
З доводів позивача, змісту позовних вимог та встановлених у цій справі обставин вбачається, що позивач звернулася до адміністративного суду за захистом свого речового права, тобто, фактично спір виник між позивачем та третьою особою по справі - ОСОБА_5 з приводу права користування нерухомим майном.
Оскаржувані позивачем розпорядження Виконавчого комітету Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №398 від 26.04.2002 року про збереження самовільно реконструйованих квартир гр.ОСОБА_5 та розпорядження Виконавчого комітету Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 728 від 31.07.2002 року про затвердження акту державної технічної комісії про припинення закінченого реконструкцією об'єкта в експлуатацію - квартири №27 по пров.В.Інбер, 17 у м.Одесі, вичерпали свою дію у зв'язку з їх виконанням та виникненням у третьої особи права власності на підставі свідоцтва про право власності.
Суд вважає, що саме по собі оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, яким прийнято об'єкт в експлуатацію, не є захистом публічного порядку.
Характеризуючи ненормативні правові акти, Конституційний Суд України у рішенні від 16.04.2009 р. № 7-рп/2009 (справа № 1-9/2009) їх визначив як такі, що передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11.11.2014 р.(справа №21-405а14) вказав,що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.
Тому, заявляючи вищевказані вимоги про скасування оскаржуваних розпоряджень виконавчого комітету Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки скасування вказаних актів, за умови того, що вони вичерпали свою дію, не забезпечить поновлення порушеного права.
Аналогічні висновки у подібних правовідносинах, викладені у постанові ОСОБА_8 Верховного Суду від 20 червня 2018 року по справі №802/307/17-а, від 03 квітня 2018 року по справі № 761/33504/14-а та 18 квітня 2018 року № 802/950/17-а.
Таким чином, цей спір стосується приватноправових відносин, адже існує речове право третьої особи на нерухоме майно, що виникло в результаті та після реалізації спірних розпоряджень, і вирішення питання правомірності набуття цією фізичною особою такого права, як і питання щодо порушення прав позивача внаслідок неправомірних, на думку позивача дій третьої особи щодо здійснення реконструкції приміщення для поліпшення своїх житлово-побутових умов без дозвільної документації та відповідно без залучення фахівців та експертів для безпечної та якісної реконструкції під час проведення цих робіт, має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.
Отже, оспорювані розпорядження у даному випадку поглинаються спором про речове право.
Вказані висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові ОСОБА_8 Верховного Суду від 15 травня 2018 року по справі №809/739/17 у подібних правовідносинах.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі “Zand v. Austria” вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з &?п;…&? ; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &?о;…&?и;”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (право на повноважний суд), ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Підсумовуючи наведене й беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч.1 ст. 6 Конвенції.
При зазначених вище обставинах, враховуючи, що спір пов'язаний з захистом цивільного прав позивача (права ОСОБА_4 на користування належним їй майном), - Одеський окружний адміністративний суд не є “встановленим законом судом” щодо розгляду такого спору, суд вважає за необхідне провадження по справі закрити.
З вищенаведеного слідує, що спір між учасниками справи виник із цивільно-правових відносин, за своєю правовою природою не пов'язаний із здійсненням відповідачем владних управлінських функцій, тобто, не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства відповідно до вимог ЦПК України.
Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного суду України по справі №809/739/17 від 15.05.2018 року, в якій зазначено, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів. Таким чином, як вказано у постанові, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до ч.5 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Згідно з ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.183 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи викладені обставини справи та норми діючого законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження в даній адміністративній справі, оскільки даний спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Разом з тим суд роз'яснює позивачу, що відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України позивач може звернутись з даним позовом до відповідного місцевого загального суду за правилами цивільного судочинства.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п.5 ч.1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Станом на 26.09.2018 року з боку позивача таке клопотання не надходило.
Зважаючи на вищевикладене, суд роз'яснює позивачу про його право звернутись з відповідним клопотанням про повернення суми сплаченого судового збору у порядку, визначеному п.5 ч.1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”.
26.09.2018 року судом проголошено вступну та резолютивну частини ухвали про закриття провадження у справі.
Керуючись ст.ст.4, 19, п.2 ч.2 ст.183, п.1 ч.1 ст. 238, ст.ст. 239, 243, 256, 295, 297 КАС України суд, -
Закрити провадження у справі №522/3522/18 за адміністративним позовом ОСОБА_4 (АДРЕСА_9, 65014) до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (вул.Канатна, 134, м.Одеса, 65039), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5 (АДРЕСА_10, 65014), про визнання протиправним та скасування розпорядження Виконавчого комітету Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №398 від 26.04.2002 року про збереження самовільно реконструйованих квартир гр.ОСОБА_5 та про визнання протиправним та скасування розпорядження Виконавчого комітету Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 728 від 31.07.2002 року про затвердження акту державної технічної комісії про припинення закінченого реконструкцією об'єкта в експлуатацію - квартири №27 по пров.В.Інбер, 17 у м.Одесі.
Суд роз'яснює позивачу, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст.256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено та підписано суддею 01.10.2018 року.
Суддя О.М. Соколенко