Справа № 1540/4962/18
01 жовтня 2018 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Тарасишина О.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Державного реєстратура - Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_3 про скасування реєстрації декларацій № ОД081163121593 від 07.11.2016 року, № ОД141163262557 від 21.11.2016 року та визнання протиправним та скасування дії щодо зміни реєстраційного запису індексний номер 20854831 від 22.04.2015 року, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Державного реєстратура - Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_3, в якій позивач просить суд:
скасувати реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об'єкту ОСОБА_3 «Реконструкція нежитлових приміщень» за адресою: м. Одеса, вул. Бочарова, 2, серія та номер ОД 141163262557, зареєстровану ДАБІ в Одеській області 21.11.2016 року;
скасувати реєстрацію декларації ОСОБА_3 про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція нежитлових приміщень» за адресою: м. Одеса, вул. Бочарова, 2, № ОД 081163121593, зареєстровану Управлінням ДАБК ОМР 07.11.2016 року;
визнати протиправним та скасувати дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2 щодо зміни реєстраційного запису індексний номер 20854831 від 22.04.2015 року, що відбулася на підставі заяви ОСОБА_3 від 08.08.2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;
зобов'язати Управління Державного архітектурно-будівельного контролю ОМР звернутися до суду з позовом про зобов'язання ОСОБА_3 знести здійснене ним самочинне будівництво за адресою: м. Одеса, вул. Бочарова, 2.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом
Дослідивши наявні в матеріалах позовної заяви докази, суд зазначає про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до ст.3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно п.1 ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За приписами ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до п. 7 ч.1 ст.4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Об'єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим засадам.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб'єктом при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Однак, оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірного майна має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції.
Згідно з ч. 1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною 1ст. 383 ЦК України передбачено, що власник жилого будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї та інших осіб.
Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
У частині 3 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За правилами ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Разом з тим участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Кодекс адміністративного судочинства України містить визначення терміну "публічно-правовий спір". Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.
За змістом наведених приписів участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим і розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції. Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, суди повинні з'ясовувати, у зв'язку з чим він виник, і за захистом яких прав чи інтересів особа звернулася до суду (див. п. 22 постанови ОСОБА_4 Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 755/8749/16-ц).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є власником приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Бочарова, 2, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9488488 від 03.01.2006 року. Власником суміжного приміщення за такою ж адресою: м. Одеса, вул. Бочарова, 2, є третя особа ОСОБА_3, який здійснивши реконструкцію суміжного приміщення із значними на думку позивача порушеннями будівельних та архітектурних норм та інших законодавчих вимог, чим, як стверджує позивач було порушено його права власника.
Так, на думку позивача порушення полягають в самозахопленні ОСОБА_3 земельної ділянки загального користування та внесенні недостовірної інформації щодо неї в оспорювані декларації, перекритті позивачу доступу до його підвального приміщення, що створює небезпеку життю та здоров'ю позивача та мешканців будинку у разі аварії у підвалі, неможливості користування прибудинковою земельною ділянкою, яку на думку позивача захопив ОСОБА_3, не погодженні проектів рішень з власниками суміжних приміщень (п. 5 містобудівних умов та обмежень № 103), зокрема з позивачем, в перекритті доступу позивачу до лівої від входу стіни свого приміщення, у відібранні у позивача можливості користуватися земельною ділянкою загального користування - прибудинкової території, на якій було споруджено ОСОБА_3 зазначену будівлю та інші.
Підставою реєстрації зазначеного об'єкту нерухомості була декларація про готовність об'єкту до експлуатації серія та номер ОД 141163262557 від 21.11.2016 року, видавник ДАБІ в Одеській області. У декларації у графі «Інформація про документ, що посвідчує право власника чи користувача земельної ділянки» присутнє посилання на п. 7 Постанови КМУ від 13.04.2011 року № 466, яка дозволяє не подавати такі документи, якщо не змінені геометричні розміри фундаментів у плані, однак, на думку позивача, ОСОБА_3 вказав недостовірну інформацію, адже геометричні розміри фундаментів було змінено, а документи, що давали право забудови земельної ділянки, у відповідача відсутні.
Так, в межах адміністративної юрисдикції суд надає оцінку правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій, зокрема перевіряє дотримання державним реєстратором законодавства при здійсненні реєстраційної дії, однак не може вирішувати спір про наявність або відсутність у особи права власності на об'єкт нерухомого майна, правомірність набуття якого не визнається та оспорюється іншими особами.
Натомість, вирішення даного спору потребує вирішення судом спірного питання стосовно того кому та на яких підставах належить право власності на нерухоме майно.
Таким чином, враховуючи, що спір має приватноправовий характер та спірним правовідносинам у даній справі передує невирішений спір про право цивільне, дана справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач вказував на порушення з боку ОСОБА_3 та реєстрацією оскаржуваних декларацій № ОД081163121593 від 07.11.2016 року, № ОД141163262557 від 21.11.2016 року, його права на майно.
При цьому суд звертає увагу, що захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, житлових відносин, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах ОСОБА_4 Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 802/233/16-а та від 27 червня 2018 року у справі № 814/104/17, від 22 серпня 2018 року у справі 815/1568/16.
Згідно з п. 4.2 рішення Конституційного Суду України №6-рп/2001 від 23.05.2001 року правосуддя в Україні здійснюється шляхом розгляду і вирішення справ по спорах відповідно до процесуального законодавства України.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
У п. 24 рішення в справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі "Занд проти Австрії" від 12.10.1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…) 2. З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення встановлений акономпоширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
У справі, що розглядається, оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких існує спір про право цивільне, а тому цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Згідно п.1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 6 ст. 170 КАС України, у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Роз'яснити позивачу, що дані позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, що відповідно до п. 1 ч.1 ст. 170 КАС України є підставою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Керуючись статтями 170, 171, 243, 248 КАС України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №1540/4962/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Державного реєстратура - Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_3 про скасування реєстрації декларацій № ОД081163121593 від 07.11.2016 року, № ОД141163262557 від 21.11.2016 року та визнання протиправним та скасування дії щодо зміни реєстраційного запису індексний номер 20854831 від 22.04.2015 року.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст.256 КАС України, та може бути оскаржена у відповідності до ст. 295, 297 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII “Перехідні положення” КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Суддя О.М. Тарасишина