"20" вересня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1148/18
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю
від відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області (вул. Олексія Ставніцера, буд. №56, с. Визирка, Одеська обл., 67543)
до відповідача: акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” (вул. Миколи Боровського, 28 Б, м. Одеса, 65000)
про стягнення 14 919,31 грн. та зобов'язання вчинити дії
Визирська сільська рада Лиманського району Одеської області звернулась до Господарського суду Одеської області із позовом до публічного акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго”, в якому просить суд:
- стягнути з публічного акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” на користь Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області грошові кошти у розмірі 14 919 грн. 31 коп.
- зобов'язати публічного акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” вчинити дії щодо укладення з Визирською сільською радою Лиманського району Одеської області договорів оренди земельних ділянок, які розташовані в межах населених пунктів Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області), та які фактично використовуються публічним акціонерним товариством “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” під розміщення об'єктів розподілу електроенергії (опори ліній електропередачі та трансформаторні підстанції).
Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
30.09.2005р. Визирською сільською радою було прийняте рішення №275-ІУ “Про передачу в довгострокову оренду (на 49 років) оренду ВАТ “Одесаобленерго” земельних ділянок фактично зайнятих об'єктами розподілу електроенергії в межах сіл Визирка та Воронівка.
Згідно вказаного рішення було вирішено передати ВАТ “Одесаобленерго” в довгострокову (строком на 49 років) оренду земельні ділянки, фактично зайняті об'єктами розподілу електроенергії, загальною площею 0,2805 га із земель промисловості сіл Визирка та Воронівка (землі, що використовуються для технічної інфраструктури) - для виробництва та розподілу електроенергії) в межах вказаних населених пунктів, а також зобов'язано ВАТ “Одесаобленерго” укласти договори оренди земельних ділянок.
Позивач зазначає, що в подальшому, 15.03.2013 року в ході проведення ревізії співробітниками Державної інспекції України в Одеській області було виявлено порушення податкового та земельного законодавства щодо безкоштовного використання земельних ділянок загальною площею 0,2805 га під опорами ЛЕП- 0,1519 га та трансформаторними підстанціями 0,1214 га.
Здійсненим в ході ревізії розрахунком встановлено втрати доходів без укладання договору оренди земельних ділянок на суму 30 213,02 грн.
Станом на 01 грудня 2014 року сума заборгованості ВАТ “ЕК Одесаобленерго” становила 32 053 грн. без укладання договору оренди земельних ділянок.
Враховуючи вказане рішення Визирської сільської ради (від 30.09.2005р.), ПАТ “Одесаобленерго” лише 17.05.2013р. звернулося до Визирської сільської ради із пропозицією укласти договори оренди земельних ділянок та надали додатково проект договору підписаний з боку ПАТ “Одесаобленерго”.
Проте, як стверджує позивач, у доданому проекті договору згідно п.9 було визначено “У розмір орендної плати включені капітальні витрати та підтримання у належному стані інженерних мереж”, що унеможливлювало підписання вказаного договору з боку Визирської сільської ради зважаючи на наступне:
В силу ч.ч.1, 3 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
3 приводу чого, сільська рада неодноразово зверталась до ПАТ “ЕК “Одесаобленерго” з листами щодо виключення пункту 9 “У розмір орендної тати включені капітальні витрати та підтримання у належному стані інженерних мереж”, із проекту договору оренди землі, зважаючи на те, що в силу ст.21 Закону України “Про оренду землі”, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Тобто, законодавець не передбачає включення до орендної плати землі додаткових платежів, окрім як за користування, а відтак компенсація чи то сплата за капітальні витрат і та підтримання у належному стані інженерних мереж повинна регулюватися окремим договором.
04.11.2013 року Визирська сільська рада Комінтернівського району Одеської області направила на адресу відповідача листа згідно якого було визначено, що сільською радою неодноразово були направлені письмові попередження від 21.06.2012р., 29.11.2012р., 11.03.2013р., 16.04.2013р., 08.05.2013р., 13.08.2013р., а також повідомлено про нарахування ДФІ згідно ОСОБА_2 ревізії Державної Фінансової інспекції від 07.03.2013р. суми втрат сільського бюджету, нарахованих щодо безкоштовного використання ВАТ “ЕК “Одесаобленерго” земельних ділянок площею 0,2805 га (в тому числі під опорами ЛЕП - 0,1519 га та під трансформаторними підстанціями - 0,1214 га), на які не було прийнято відповідних мір та не надано відповідей з боку відповідача.
Однак, в подальшому, будь-якого результату щодо досягнення домовленості у вирішенні вказаного питання між Визирською сільською радою та ПАТ “Одесаобленерго” досягнуто не було.
В подальшому, 26.01.2015 року Визирською сільською радою на адресу відповідача направлено претензію про сплату заборгованості за користування земельними ділянками без укладання договору оренди в сумі 32 053 грн. (згідно ОСОБА_2 ревізії №08-11/176 від 15 03.2013 року) з вимогою заключити договір оренди з сільською радою відповідно до вимог чинного законодавства України.
У вказаній претензії Визирською сільською радою повторно було обґрунтовано вимоги щодо необхідності заключення договору оренди земельних ділянок, які використовуються відповідачем.
02.03.2015р. на адресу Визирської сільської ради надійшла відповідь ПАТ “ЕК “Одесаобленерго” №02-17-60 на претензію за підписом директора юридичного відділу департаменту ОСОБА_3, згідно якої у ПАТ “Одесаобленерго” відсутні підстави для перерахування орендної плати за використання земельних ділянок без укладання відповідного договору оренди земельної ділянки.
А також зазначила, що Державною фінансовою інспекцією в Одеській області у своїх розрахунках безпідставно визначила розмір недотриманої органом місцевого самоврядування плати без укладення відповідного договору.
07.08.2015р. співробітниками Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції ДФІ в Одеській області під проведення ревізії сільського бюджету, фінансово-господарської діяльності Визирської сільської ради Комінтернівського району за період з 01.03.2013р. по 3004.2015р. було складено ОСОБА_2 №810/16/13 ревізії сільського бюджету фінансово-господарської діяльності Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області за період з 01.03.2013р. по 30.04.2015р., згідно якого було встановлено порушення вимог земельного законодавства, а саме: у період, що підлягав ревізії, ВАТ “ЕК “Одесаобленерго” в порушення вимог ст.206 Земельного кодексу України, на без оплатній основі, тобто без укладання договору оренди, використовувало земельні ділянки в межах населених пунктів Визирської сільської ради загальною площею 0,2805 га під розміщення об'єктів розподілу електроенергії (опори ЛЕП та трансформаторні підстанції).
Згідно вказаного ОСОБА_2 ревізії від 07.08.2015 року, встановлено орієнтовані втрати сільського бюджету за період з 01.03.2013р. по 30.04.2015 рік в сумі 14 919, 31 грн. (за період 2013р. - 7367,1 грн.; за період 2014р. - 4992, 49 грн.; за період 2015р. - 2 559, 72 грн.,), згідно розрахунку до Додатку №86 до ОСОБА_2 ревізії Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції ДФІ в Одеській області від 07.08.2015р.
З врахуванням вищенаведеного, позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із даним позовом.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2018р., позовну заяву Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області (вх.№1239/18) було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.06.2018р. прийнято позовну заяву Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області (вх.№1239/18) до розгляду, відкрито провадження у справі №916/1148/18 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.
17.07.2018р. позивач звернувся до суду із клопотанням (вх.№2-3624/18) про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Південного офісу Держаудитслужби.
Суд, дослідивши подане позивачем клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Південного офісу Держаудитслужби, відмовив у його задоволенні, оскільки рішення у даній справі не вплине на права або обов'язки Південного офісу Держаудитслужби.
16.08.2018р. відповідач вернувся до суду із клопотанням (вх.№2-4223/18) про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/3412/17, у задоволенні якого судом було відмовлено, з огляду на його недоведеність та необґрунтованість.
Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.08.2018р. строк підготовчого засідання було продовжено на 30 днів за власною ініціативою суду.
20.08.2018р. позивач звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог (вх.№16877/18), відповідно до якої просить суд:
- стягнути з AT “Одесаобленерго” на користь Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області грошові кошти у розмірі 14 919 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот дев'ятнадцять) гривень 31 копійку;
- зобов'язати AT “Одесаобленерго” вчинити дії щодо укладення з Визирською сільською радою Лиманського району Одеської області договору оренди земельної ділянки, площею 0,2805 га, яка розташована в межах території населених пунктів Визирської сільської ради та яка передана в довгострокову (стром на 49 років) оренду ВАТ “Одесаобленерго”, згідно рішення Визирської сільської ради від 30.09.2005р. №275-ІУ “Про передачу в довгострокову (строком на 49 років) оренду ВАТ “Одесаобленерго” земельних ділянок, фактично зайнятих об'єктами розподілу електроенергії в межах сіл Визирка, Воронівка”.
Зазначена заява судом прийнята до розгляду.
Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача заявлені позивачем позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у її задоволенні, з підстав викладених у відзиві на позов (вх.№13650/18 від 09.07.2018р.) із застосуванням наслідків пропуску позовної давності.
Представник третьої особи в судове засідання, призначене на 08.05.2018р. не з'явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків:
Частиною 1 ст.1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
У відповідності до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Щодо позовних вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 14 919,31 грн., суд зазначає наступне:
Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Згідно ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Частина 1 ст.124 Земельного кодексу України встановлює, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Зі змісту ст.126 Земельного кодексу України вбачається, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відшкодування заподіяних збитків.
Позивач стверджує, що заявлені до стягнення грошові кошти за своєю правовою природою є збитками.
Загальні підстави позадоговірної відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (абзац 1 частини 3 статті 22 Кодексу).
Відшкодування збитків передбачено також і ст.224 ГК України, якою встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме:
- протиправної поведінки,
- збитків,
- причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками,
- вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до п.3.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 у розгляді таких справ господарські суди мають докладно з'ясовувати причини неоформлення чи несвоєчасного оформлення відповідного землекористування та обставини, пов'язані із вжиттям господарюючими суб'єктами усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування.
Якщо у розгляді справи буде з'ясовано обставини, зазначені в абзаці третьому підпункту 3.4 пункту 3 цієї постанови, і що суб'єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюваних документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення.
Згідно ст.157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів.
Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою КМ України №284 від 19.04.1993 (надалі - Положення), передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні зокрема неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.
Згідно з п.п.2, 5 Положення, розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.
До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.
Збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше ніж протягом одного місяця після затвердження актів комісій, а у разі вилучення (викупу) земельних ділянок - після прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок в межах їх повноважень у період до державної реєстрації підприємством, установою, організацією або громадянином речового права на земельну ділянку у порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно п.5 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Статтею 189 Земельного кодексу України встановлено, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель в місті ОСОБА_1 здійснюється Одеською міською радою.
Відповідно до ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Згідно з частиною 2 статті 327 Цивільного кодексу України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Виходячи з аналізу наведених вище норм та положення пункту 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідні територіальні громади та здійснює від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження органу місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Як представницький орган територіальної громади рада у земельних відносинах за законом набуває повноважень суб'єкта права комунальної власності на землю, виконуючи надані їй територіальною громадою повноваження і, відповідно, набуває статусу виконавчого органу влади у системі органів самоврядування на території населеного пункту, як це визначено у мотивувальній частині та пункті 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 року №3-рп/99.
Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування» рішення відповідних рад є обов'язковими для виконання усіма суб'єктами на території відповідного адміністративно-територіального утворення.
Судом встановлено, що позивач звертаючись до суду із позовною вимогою про стягнення збитків, здійснив їх розрахунок на підставі акту ревізії від 07.08.2015р., складений Одеською об'єднаною державною фінансовою інспекцією ДФІ в Одеській області, яким в свою чергу було встановлено орієнтовані втрати сільського бюджету.
З врахуванням відсутності в матеріалах справи розрахунку збитків позивача, затвердженого відповідним рішенням ради в порядку встановленому Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою КМ України №284 від 19.04.1993р., у суду відсутні правові підстави для стягнення збитків з відповідача в сумі 14 919,31 грн., яка визначена на підставі акту ревізії від 07.08.2015р., складеного Одеською об'єднаною державною фінансовою інспекцією ДФІ в Одеській області.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання AT “Одесаобленерго” вчинити дії щодо укладення з Визирською сільською радою Лиманського району Одеської області договору оренди земельної ділянки, суд зазначає наступне:
У відповідності до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ч.1 ст.630 ЦК України, договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.
Зі змісту ч.1 ст.638 ЦК України вбачається, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як зазначено в ч.1 ст.639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
У відповідності до ч.3 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Статтею 180 ГК України, передбачено істотні умови договору, зокрема, предмет, ціну і строк дії договору. Істотними умовами договору є визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Аналогічна норма міститься і в ст.638 ЦК України.
Відповідно до частин 2, 3, 5, 6 статті 181 Господарського кодексу України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму, тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Статтею 640 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Згідно ч.1 ст.641 ЦК України, пропозицію укласти договір може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Так, судом встановлено, що відповідач 17.05.2013р. звертався до позивача із пропозицією укласти договір оренди земельних ділянок, проте належних та допустимих доказів не прийняття позивачем пропозиції укласти договір в редакції запропонованій відповідачем, матеріали справи не містять.
З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що договір оренди між сторонами було укладено, проте такий договір є нечинним в силу закону, оскільки відсутність реєстрації права свідчить не про неукладеність договору оренди, а про не чинність такого договору, оскільки учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.
Разом з цим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладання договорів оренди, набуваються тільки після відповідної державної реєстрації.
З врахуванням зазначеного, правові підстави для задоволення позовних вимог зобов'язання AT “Одесаобленерго” вчинити дії щодо укладення з Визирською сільською радою Лиманського району Одеської області договору оренди земельної ділянки в межах даного позову - у суду відсутні.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, яка викладена в запереченнях на позов, суд зазначає наступне.
За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведенності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову.
Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.
Таким чином, для застосування строку позовної давності суд повинен встановити правомірність звернення до суду з відповідними позовними вимогами.
За нормами статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що “позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу” (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства “Нафтова компанія “Юкос” проти Росії”; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства”).
Згідно з приписами частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до частини 1 статті 261 вказаного України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 року у справі №6-152цс14.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Крім того, в ст.268 ЦК України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється.
Так, у частині четвертій цієї статті передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, яким порушене право власності або інше речове право.
Крім того, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення.
Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.
Обов'язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред'явлення такого позову.
З врахуванням наведеного, заява відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності, задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
З врахуванням вищенаведеного, заявлені позивачем позовні вимоги задоволенню судом не підлягають.
З врахуванням відмови у задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового збору у відповідності до приписів ст.129 ГПК України слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст.13, 74, 76, 86, 129, 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У позові - відмовити повністю.
2. Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3 524,00 грн. у справі - покласти на Визирську сільську раду Лиманського району Одеської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.
Повний текст рішення складено 01 жовтня 2018 р.
Суддя О.В. Цісельський