ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
01 жовтня 2018 року № 826/18865/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм»
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» (04201, м. Київ, пр. Маршала Рокосовського, 8-Б, код ЄДР: 22911541) (далі - позивач, ТОВ «Інтерфарм») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві (04213, м. Київ, вул. Героїв Сталінграду, 58, код ЄДР: 39468697) (далі - відповідач, ДПІ у Оболонському районі), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.08.2016 № 0052751201.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає про те, що перевірка щодо своєчасності сплати сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість ТОВ «Інтерфарм», за результатами якої складено акт від 22.07.2016 № 4617/26-54-12-01-11 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.08.2016 № 0052751201 проведена відповідачем неправомірно, з огляду на наступне.
Так, представник позивача у позовній заяві вказав, що п. 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформ» від 28.12.2014 № 71-VIIІ встановлено, що у 2015 та 2016 роках перевірка підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюється виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється:
з 1 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;
з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій. Однак, як стверджує представник позивача, Товариство не підпадало під жодну із категорій, передбачених п. 3 розділу ІІ Закону № 71-VIIІ, з підстав яких допускається проводити перевірки органами ДФС суб'єктів господарювання.
Також, представник позивача у позовній заяві посилається на те, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.04.2012 у справі № 5011-15/5513-2012 стосовно ТОВ «Інтерфарм» порушено провадження про банкрутство, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та зупинено виконання грошових зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів, строк виконання яких настав до введення мораторію).
Як стверджує представник позивача про ведення мораторію на задоволення вимог кредиторів та зупинення виконання позивачем грошових зобов'язань щодо сплати податків і зборів ДПІ у Оболонському районі було повідомлено Господарським судом м. Києва з наданням податковому органу копії ухвали від 27.04.2012 у справі № 5011-15/5513-2012.
У позовній заяві представник товариства також посилається на те, що Податковий кодекс України не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені, зокрема, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.
Представник позивача також вказав, що процедура банкрутства завершилась шляхом укладання між комітетом кредиторів та ліквідатором ТОВ «Інтерфарм» мирової угоди, яка була затверджена ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.06.2014 у справі № 5011-15/5513-2012, з огляду на що, всі грошові зобов'язання ТОВ «Інтерфарм» (у тому числі щодо сплати податків і зборів), що виникли до 27.04.2012, якщо вони не були заявлені до суду у справі про банкрутство є погашеними, а нарахування штрафів та пені за період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів за період з 27.04.2012 по 19.06.2014 є неправомірними та підлягають скасуванню.
Крім того, у позовній заяві представник позивача зазначив, що висновки, викладені в акті перевірки від 22.07.2016 № 4617/26-54-12-01-11 щодо порушення Товариством строку сплати грошових зобов'язань з податку на додану вартість є хибними, оскільки позивачем не порушено терміну сплати грошових зобов'язань, що підтверджується платіжними дорученнями.
З огляду на викладене, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.08.2016 № 0052751201.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, наголосивши на правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення від 09.08.2016 № 0052751201, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2016 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судовий розгляд.
На підставі розпорядження керівника апарату суду про повторний автоматичний розподіл судових справ від 10.10.2017 № 6816 та відповідно до пункту 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду справу повторно автоматично розподілено на суддю Окружного адміністративного суду м. Києва Кармазіна О.А.
Ухвалою від 10.11.2017 вказану адміністративну справу прийнято до свого провадження суддею Кармазіним О.А. та призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII (далі - КАС України), слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час
Таким чином, справа розглядається з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 5 ст. 250 КАС України.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом, 22.07.2016 головним державним ревізором-інспектором відділу адміністрування податку на додану вартість управління податків і зборів з юридичних осіб ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві Кузнецовою О.С. на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, п. 76.1 ст. 76 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) проведено перевірку ТОВ «Інтерфарм» з перевірки правил сплати (перерахування) податку на додану вартість (а.с. 10).
В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем (п. 57.1 ст. 57 ПК України) терміну сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а саме:
30 днів за податковою декларацією від 17.06.2015 № 9126752826 на суму 2873,00 грн. (штраф 10% - 287,30 грн.);
29 днів за податковою декларацією від 17.07.2015 № 9151398378 на суму 900,00 грн. (штраф 10% - 90,00 грн);
29 днів за податковою декларацією від 18.08.2015 № 9173437744 на суму 3880,1 грн. (штраф 10% - 388,01 грн);
28 днів за податковою декларацією від 16.12.2015 № 9255166866 на суму 2219,00 грн. (штраф 10% - 221,90 грн);
27 днів за податковою декларацією від 17.06.2015 № 9126752826 на суму 4687,20 грн. (штраф 10% - 468,72 грн);
27 днів за податковою декларацією від 20.01.2016 № 9273768890 на суму 8538,00 грн. (штраф 10% - 853,80 грн);
27 днів за податковою декларацією від 17.07.2015 № 9151398378 на суму 3763,80 грн. (штраф 10% - 376,38 грн);
24 дні за податковою декларацією від 18.05.2015 № 9098776405 на суму 5048,00 грн. (штраф 10% - 504,80 грн);
23 дні за податковою декларацією від 19.02.2016 № 9098776405 на суму 8538,00 грн. (штраф 10% - 853,80 грн);
21 день за податковою декларацією від 17.04.2015 № 9072359941 на суму 3813,70 грн. (штраф 10% - 381,37 грн);
14 днів за податковою декларацією від 18.03.2016 № 9038324514 на суму 9568,10 грн. (штраф 10% - 956,81 грн);
0 днів за податковою декларацією від 19.10.2015 № 9214383029 на суму 4616,30 грн. (штраф 10% - 461,63 грн);
0 днів за податковою декларацією від 16.11.2015 № 9234391793 на суму 28,90 грн. (штраф 10% - 2,89 грн);
0 днів за податковою декларацією від 16.11.2015 № 9234391793 на суму 81,00 грн. (штраф 10% - 8,10 грн);
0 днів за податковою декларацією від 16.11.2015 № 9234391793 на суму 2219,00 грн. (штраф 10% - 221,90 грн);
114 днів уточнюючий розрахунок від 30.12.2014 № 9075859941 до податкової декларації на суму 180,15 грн. (штраф 20% - 36,03 грн.);
90 днів уточнюючий розрахунок від 30.12.2014 № 9075859941 до податкової декларації на суму 69.00 грн. (штраф 20% - 36,03 грн.);
86 днів уточнюючий розрахунок від 30.12.2014 № 9075859941 до податкової декларації на суму 69.00 грн. (штраф 20% - 36,03 грн.);
80 днів за податковою декларацією від 18.08.2015 № 9173437744 на суму 1673.90 грн. (штраф 20% - 334,78 грн);
64 дні уточнюючий розрахунок від 30.12.2014 № 9075855781 до податкової декларації на суму 32633,20 грн. (штраф 20% - 6526,64 грн.);
64 дні уточнюючий розрахунок від 30.12.2014 № 9075859941 до податкової декларації на суму 46131,85 грн. (штраф 20% - 9228,37 грн.);
60 за податковою декларацією від 17.07.2015 № 9151398378 на суму 3168,20 грн. (штраф 20% - 633,64 грн.);
58 днів за податковою декларацією від 16.11.2015 № 9234391793 на суму 4575,10 грн. (штраф 20% - 915,02 грн.);
57 днів за податковою декларацією від 17.06.2015 № 9126752626 на суму 687,80 грн. (штраф 20% - 137,56 грн.);
56 днів за податковою декларацією від 20.03.2015 № 9044767120 на суму 69,00 грн. (штраф 20% - 13,60 грн.);
54 дні за податковою декларацією від 20.01.2016 № 9273768890 на суму 1030,10 грн. (штраф 20% - 206,02 грн.);
52 дні за податковою декларацією від 17.04.2015 № 9072359941 на суму 3121,35 грн. (штраф 20% - 624,27 грн.);
42 дні за податковою декларацією від 17.06.2015 № 9126752626 на суму 9,00 грн. (штраф 20% - 1,80 грн.);
42 дні уточнюючий розрахунок 16.12.2015 № 9254916120 до податкової декларації на суму 2693 грн. (штраф 20% - 538,60 грн.);
0 днів за податковою декларацією від 19.10.2015 № 9214383029 на суму 2258,70 грн. (штраф 20% - 451,74 грн.);
0 днів за податковою декларацією від 18.09.2015 № 9194281963 на суму 4920,30 грн. (штраф 20% - 984,06 грн.);
0 днів за податковою декларацією від 18.09.2015 № 9194281963 на суму 2287,70 грн. (штраф 20% - 457,54 грн.).
За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт від 22.07.2016 № 4617/26-54-12-01-11 (далі по тексту - Акт).
В подальшому, 09.08.2016 на підставі вказаного акту, відповідно до вимог ст. 126 ПК України, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0052751201, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання (штрафу) у розмірі 21115,47 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивачем подано скаргу до ГУ ДФС у м. Києві, однак вказана скарга була залишені без задоволення, оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін.
Поряд з цим, позивач також звернувся зі скаргою до ДФС України, яка була залишена без розгляду.
Позивач, вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення таким, що порушує його права, звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Згідно з п.п.14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Статтею 36 цього Кодексу передбачено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Пунктом 54.1 ст. 54 ПК України встановлено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
За загальним правилом нарахування та сплати податків, визначеним в абз. 1 п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналогічні строки сплати податкових зобов'язань містить і п. 203.2 ст. 203 ПК України яким визначено, що сума податкового зобов'язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації, а саме: податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Таким чином, проаналізувавши вказані норми у сукупності, суд зазначає, що податкове зобов'язання з податку на додану вартість, визначене платником податку у податкових деклараціях, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації.
Між тим, строк для сплати сум податкових зобов?язань (недоплати), задекларований в уточнюючих розрахунках до податкових декларацій визначений у п. 50.1 ст. 50 ПК України.
Відповідно до п. 31.1 і п. 31.3 ст. 31 ПК України, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному додатковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою. Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо.
Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (п. 38.1 ст. 38 ПК України).
Разом з тим, відповідно до абз. 3 п. 126.1 ст. 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
В той же час згідно з пп. 14.1.39 і 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 ПК України, штрафна (фінансова) санкція, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є складовою грошового зобов?язання, яке, у свою чергу визначається у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу.
Пунктом 58.1 ст. 58, п. 86.8 ст. 86 ПК України визначено, що контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), - тобто, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
З огляду на викладене, суд зазначає, що підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про застосування штрафної санкції за порушення норм податкового законодавства є акт перевірки, оформлений за результатами проведення відповідної перевірки.
Разом з тим, згідно з п. 75.1. ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Як видно з матеріалів справи, зокрема, з акту перевірки № 4617/26-54-12-01-11, таку перевірку проведено 22.07.2016.
При цьому, аналізуючи зміст самого акту перевірки, а також норми ПК України, на які податковий орган посилається у вказаному акті, як на підставу її проведення, суд зазначає, що контролюючим органом фактично проведено камеральну перевірку щодо своєчасності сплати сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість.
Так, відповідно до абз. 1 п. 75.1. ст. 75 ПК України камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Згідно з п.п. 75.1.1. п. 75.1 ст. 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.
При цьому, згідно п. 76.1 ст. 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.
Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
В той же час, згідно з п. 76.2 ст. 76 ПК України порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.
Згідно з п. 2.5.1. Методичних рекомендацій щодо організації та проведення камеральних перевірок податкової звітності платників податків, крім перевірок податкової декларації про майновий стан і доходи та податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця, затверджених наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.06.2013 № 165 (далі - Методичні рекомендації), акт про результати камеральної перевірки складається у вигляді відповідного зразка, який наведено у додатку № 2 і складається у разі встановлення помилок (порушень) у податковій звітності або неподання (несвоєчасне подання) податкової звітності.
Таким чином, проаналізувавши вказані норми у сукупності, суд дійшов висновку, що у даному випадку камеральна перевірка повинна бути проведена виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, а також така камеральна перевірка даних, заявлених у податковій звітності.
Разом з тим, суд звертає увагу, що фіскальний орган проводив перевірку не податкової звітності ТОВ «Інтерфарм» а перевірку своєчасності сплати позивачем самостійно визначених у податкових деклараціях сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що відповідно до п/п. 75.1.2, п. 77.3. ПК України (в редакції на час проведення перевірки), а також враховуючи положення п. 78.9. ПК України, є предметом документальної перевірки.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №803/1338/17 (провадження № К/9901/28558/18).
В той же час, відповідно до Методичних рекомендацій (додатку № 2 форма акту) камеральні перевірки можуть бути проведені лише з приводу перевірки даних, задекларованих у податковій звітності та з використанням податкової декларації (розрахунку) та бази даних фіскального органу.
На відміну від камеральної перевірки, документальна невиїзна перевірка потребує наявності наказу про призначення документальної перевірки та обов'язкового доведення до відома платника податків про дату та місце її проведення, що випливає із приписів п. 77.4., п. 78.4., 79.2. ПК України, а також з пред'явленням направлення на перевірку, що випливає з приписів п. 77.6., 78.5., 88.1. ПК України.
При цьому, виходячи з положень п/п. 17.1.6. ПК України платник податку має право, крім іншого, бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.
Проте, всупереч наведеним вище вимогам, відповідачем проведено камеральну перевірку, наказ про проведення документальної перевірки не приймався, направлення на перевірку не видавалося та, відповідно, позивач не отримав від відповідача копії наказу про проведення документальної перевірки, що є підтвердженням порушення відповідачем при проведенні перевірки вимог чинного законодавства, зокрема контролюючий орган діяв не у спосіб, передбачений законом. Наведене, у свою чергу, призвело до порушення прав позивача, передбачених п/п. 17.1.6 ПК України.
Таким чином, діючи не у спосіб, передбачений законом, відповідач провів камеральну перевірку з питань, які не входять до кола питань і досліджень, які за загальним правилом входять до предмету камеральної перевірки.
Між тим, суд вважає необґрунтованими доводи позивача, як на підставі скасування спірного рішення те, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII у 2015 та 2016 роках встановлено обмеження щодо проведення у 2015 та 2016 роках перевірок підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік, оскільки такі перевірки здійснюються контролюючими органами виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або вимогами Кримінального процесуального кодексу України з огляду на наступне.
Так, п. 3 «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII (який набрав чинності з 01.01.2015) встановлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або вимогами Кримінального процесуального кодексу України.
Зазначене обмеження не поширюється:
- з 1 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари;
- з 1 січня 2015 року на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;
- з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.
Водночас, аналізуючи зміст зазначеної норми, якою встановлений спеціальний порядок проведення перевірок суб'єктів господарювання за певними умовами, суд зазначає, що у будь-якому випадку запроваджені наведеним Законом обмеження не стосуються камеральних перевірок, які є функцією здійснення повноважень контролюючим органом.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 805/4016/16-а (провадження К/9901/2424/17).
Щодо доводів позивача, як на підставі скасування спірного рішення те, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.04.2012 у справі № 5011-15/5513-2012 стосовно ТОВ «Інтерфарм» порушено провадження про банкрутство, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та зупинено виконання грошових зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів, строк виконання яких настав до введення мораторію), з огляду на що, за висновком представника позивача, всі грошові зобов'язання ТОВ «Інтерфарм» (у тому числі щодо сплати податків і зборів), що виникли до 27.04.2012, якщо вони не були заявлені до суду у справі про банкрутство є погашеними, а нарахування штрафів та пені за період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів за період з 27.04.2012 по 19.06.2014, суд зазначає наступне.
Так, ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.04.2012 у справі № 5011-15/5513-2012 стосовно ТОВ «Інтерфарм» порушено провадження про банкрутство, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та зупинено виконання грошових зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів, строк виконання яких настав до введення мораторію).
Разом з тим, ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.06.2014 у справі № 5011-15/5513-2012 припинено дію ліквідації та процедуру банкрутства ТОВ «Інтерфарм» шляхом укладання між комітетом кредиторів та ліквідатором мирової угоди.
В той же час, перевірку своєчасності сплати позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період грудень 2014 року - лютий 2016 року проведено 22.07.2016 та 09.08.2016 прийнято відповідне оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Тобто, на момент проведення перевірки та прийняття оскаржуваного рішення, позивач знаходився поза межами процедури банкрутства, з огляду на що доводи позивача про дію мораторію на задоволення вимог кредиторів є безпідставними та необґрунтованими.
Між тим, проаналізувавши вказані обставини у сукупності, в контексті викладених норм, а також зважаючи на те, що відповідачем в межах камеральної перевірки (дата проведення перевірки 22.07.2016) досліджувались питання щодо своєчасності сплати платником податків грошового зобов'язання з податку на додану вартість, які були предметом документальної перевірки, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 09.08.2016 № 0052751201 прийняте на підставі акту перевірки, який є доказом, отриманим з порушенням закону у зв'язку з чим та на підставі ч. 1 ст. 74 КАС України такий доказ судом до уваги не береться та, відповідно, не може бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України (в редакції з 15.12.2017) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У даному випадку відповідачем не доведено законності проведення камеральної перевірки, у той час, коли предметом перевірки є питання, що входять до предмету документальних перевірок.
Таким чином, дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення від 09.08.2016 № 0052751201, а вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судові витрати, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.08.2016 № 0052751201, прийняте Державною податковою інспекцію у Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві (04213, м. Київ, вул. Героїв Сталінграду, 58, код ЄДР: 39468697).
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» (04201, м. Київ, пр. Маршала Рокосовського, 8-Б, код ЄДР: 22911541) сплачений судовий збір у розмірі 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя О.А. Кармазін