Україна
провадження № 2/361/410/18, cправа № 361/4932/17
18.09.2018
«18» вересня 2018 року м.Бровари Київської області
Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого - судді Василишина В.О.,
за участю секретарів судових засідань - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про встановлення порядку користування квартирою, а також за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_4, про встановлення порядку користування квартирою,
У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із даним позовом, в якому просила встановити порядок користування квартирою 74 у будинку 56 а по вулиці Короленка у місті Бровари Київської області, а саме виділити їй у користування житлові кімнати, площею 9,9 кв.м й 16,8 кв.м, та відповідно залишити у загальному користуванні частини приміщень, а саме 2/5 частини кухні, 2/5 частини ванної кімнати, 2/5 частини вбиральні, 2/5 частини коридору, 2/5 частини передпокою, 2/5 частини вбудованої шафи та 2/5 частини веранди; іншу житлову площу залишити у спільному частковому користуванні ОСОБА_4, ОСОБА_5 й ОСОБА_6 відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 27 серпня 1995 року, витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі № 40998326 про реєстрацію видачі свідоцтва про право на спадщину від 21 липня 2015 року, свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21 липня 2015 року (спадкова справа № 250/2011) та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 40973888 від 21 липня 2015 року.
В обґрунтування вимог зазначається, що позивачу на підставі свідоцтва про право власності на житло та свідоцтва про право на спадщину за заповітом належить 2/5 частини квартири 74 у будинку 56 а по вулиці Короленка у місті Бровари Київської області. Співвласниками вказаного нерухомого майна у рівних частках також є ОСОБА_4, ОСОБА_5 й ОСОБА_6 Можливості користуватися квартирою та перебувати у ній позивач не має через напружені та неприязні стосунки із відповідачами. При цьому виділити кожному із співвласників ізольовані приміщення неможливо. З підстав встановлення порядку користування квартирою позивач змушена звернутися до суду.
У жовтні 2017 року відповідач ОСОБА_6 пред'явила зустрічні позовні вимоги про встановлення порядку користування квартирою, в якому з урахуванням уточнень просила виділити їй у користування кімнату, площею 9,9 кв.м, яку вона займає на даний час; виділити у користування ОСОБА_5 кімнату, площею 16,8 кв.м, інші кімнати площею 18,7 кв.м, 7,4 кв.м, й 14,8 кв.м, виділити ОСОБА_3 й ОСОБА_4, у загальному користуванні залишити кухню, ванну кімнату, вбиральню, коридор, передпокій, шафу та веранду, стягнути із ОСОБА_3 на свою користь сплачений судовий збір.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 зазначає, що на підставі свідоцтва про право власності на житло їй належить 1/5 частка спірної квартири. За розпорядженням матері, ОСОБА_7, з 2001 року вона займала кімнату, площею 9,9 кв.м, здійснила у ній ремонті роботи та залишила особисті речі. З листопада 2015 року можливості проживати у спірній квартирі вона не має, так як відповідач ОСОБА_3 штучно створює нестерпні умови для спільного проживання. Фактично ОСОБА_3 весь час займала житлові кімнати, площею 7,4 кв.м й 18,7 кв.м., які й повинні бути виділені їй у користування.
У судовому засіданні позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала, не визнала зустрічних позовних вимог. Пояснила, що її сестри ніколи не сплачували комунальні послуги. Всі борги були погашені особисто нею. При житті матері, ОСОБА_7, конкретні кімнати у користування їй та відповідачам у справі не виділялися. Додала, що з 2015 року ОСОБА_6 у спірній квартирі не проживає.
Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_6 позовні вимоги не визнала, підтримала зустрічні позовні вимоги, пояснила, що з 2001 року вона займала житлову кімнату площею 9,9 кв.м, там знаходяться її особисті речі. З 1994 року ОСОБА_3 займала житлові кімнати 18,7 кв.м, й 7,4 кв.м.
Відповідач за первісним позовом та третя особа за зустрічним позовом ОСОБА_5 позовні вимоги не визнала, підтримала зустрічні позовні вимоги, пояснила, що через постійні сварки та конфлікти із ОСОБА_3, вона змушена була залишити спірну квартиру та піти проживати до чоловіка.
Відповідач за первісним позовом та третя особа за зустрічним позовом ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні та зустрічні позовні вимоги не визнала, заперечила проти задоволення позовів.
Вислухавши пояснення позивача, заперечення відповідачів та третіх осіб, покази свідка, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Із матеріалів справи вбачається, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно із розпорядженням (наказом) від 27 серпня 1995 року представництва Регіонального відділення фонду державного майна України у місті Бровари, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності належала квартира 74 у будинку 56 а по вулиці Короленка у місті Бровари Київської області.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії І-ОК за № 209539, виданого 09 лютого 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Броварського міськрайонного управління юстиції у Київській області, 09 лютого 2011 року померла ОСОБА_7
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 21 липня 2015 року, виданого державним нотаріусом Броварської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_8, ОСОБА_3 отримала у спадщину після смерті ОСОБА_7, яка померла 09 лютого 2011 року 1/5 частку квартири 74 у будинку 56 а по вулиці Короленка у місті Бровари Київської області.
Таким чином, ОСОБА_3 є власником 2/5 частин спірної квартири, ОСОБА_5, ОСОБА_4 й ОСОБА_6 є власниками по 1/5 частці вказаного нерухомого майна.
Відповідно технічного паспорту квартира 74 у будинку 56 а по вулиці Короленка у місті Бровари Київської області розташована на першому поверсі 9 поверхового будинку та складається із п'яти кімнат житловою площею 67,6 кв.м, у тому числі кімната, площею 18,7 кв.м, 2-га кімната, площею 7,4 кв.м, 3-я кімната, площею 14,8 кв.м, 4-а кімната, площею 9,9 кв.м, 5-а кімната, площею 16,8 кв.м, ванна кімната, площею 2,6 кв.м, вбиральня, площею 1,0 кв.м, коридор, площею 13,8 кв.м, вбудована шафа, площею 1,0 кв.м. Квартира обладнана балконом (терасою), площею 2,1 кв.м, лоджією, площею 3,8 кв.м. Загальна площа квартири становить 99,2 кв.м. У вказаній квартирі відсутні такі приміщенням як передпокій та веранда.
З матеріалів справи вбачається, що з підстав поділу квартири у натурі між співвласниками ОСОБА_3 у 2015 році зверталася до Броварського міськрайонного суду Київської області.
Так, рішенням суду від 23 червня 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог
ОСОБА_3 про поділ квартири у натурі між співвласниками, що є у спільній сумісній власності.
Відповідно до довідки № 64 від 16 січня 2018 року, виданої комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна контора-3» ОСОБА_6 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 а, квартира 74, але фактично з листопада 2015 року не проживає.
Згідно із актом обстеження житлово-побутових умов від 16 жовтня 2006 року ОСОБА_5 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 а, квартира 74 разом з тим, з 1997 року не проживає за місцем реєстрації.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 - чоловік ОСОБА_5, пояснив, що певний час спільно із дружиною проживав у спірній квартирі. У подальшому проживання стало неможливим, так як ОСОБА_3 створила антисанітарні умови та не сплачувала комунальні послуги. На період проживання у квартирі його сім'я займала кімнату 9,9 кв.м.
Враховуючи всі наведені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення первісних та зустрічних позовних вимог з огляду на наступні обставини.
Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною першою статті 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 356, частиною першою, другою, третьою статті 358 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
При розгляді даної справи по суті встановлено, що домовленості про порядок володіння та користування майном сторонами не досягнуто.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє у користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Згідно із роз'ясненнями, що містяться у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду від 25 грудня 1995 року № 15 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або ті, які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
З матеріалів справи встановлено, що частка позивача у справі спільної часткової власності складає 2/5, частка кожного із відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 складає 1/5. Житлова площа квартири становить 67,6 кв.м., тобто співвласникам - відповідачам у справі належить по 13,52 кв.м, при цьому позивачу ОСОБА_3 належить 27,04 кв.м, оскільки її частка становить 2/5. Разом з тим, як встановлено із плану квартири три житлові кімнати, площею
14,8 кв.м, 9,9 кв.м, 16,8 кв.м, є ізольованими приміщеннями. Житлова кімната, площею 18,7 кв.м, є прохідною до житлової кімнати, площею 7,4 кв.м. Самостійне користування кімнатою, площею 7,4 кв.м, без використання кімнати площею 18,7 кв.м, не можливо. Враховуючи наведені обставини, дані кімнати (площею 18,7 кв.м, 7,4 кв.м) слід виділити у користування одному співвласнику. При цьому враховуючи частку у праві спільної часткової власності таким може бути лише позивач, частка якої складає 2/5. Виділення у користування кімнат, які просить позивач призведе до штучного погіршення прав інших співвласників. Отже, у користування позивачу слід виділити кімнати, площею 18,7 кв.м й 7,4 кв.м., загальна площа кімнат, що виділяються у користування складає 26,10 кв.м. При цьому суд враховує, що до кімнат, які суд виділяє позивачу також примикає лоджія, площею 3,8 кв.м. При вирішенні зустрічних позовних вимог суд враховує, що відповідач ОСОБА_6 фактично користувалася кімнатою, площею 9,9 кв.м з балконом, площею 2,1 кв.м та надалі бажає, щоб вона була виділена їй у користування. Виділення
ОСОБА_6 у користування кімнати площею 9,9 кв.м., що є меншим від її ідеальної частки у праві власності, жодним чином не порушує права позивача та відповідачів, оскільки не зменшує їх ідеальні частки у праві власності, та відповідає положенням цивільного законодавства, яке гарантує співвласнику у спільній частковій власності право на надання йому у користування приміщень, що відповідають його частці у спільній власності. Місця загального користування у квартирі, а саме коридор, площею 13,8 кв.м, кухню, площею 7,3 кв.м, вбиральню, площею 1,0 кв.м, ванну кімнату, площею 2,6 кв.м та вбудовану шафу, площею 1,0 кв.м слід залишити у спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_6 Вимога ОСОБА_6 про виділення у користування ОСОБА_5 житлової кімнати, площею 16,8 кв.м, задоволенню не підлягає, так як остання із самостійними вимогами до суду із підстав встановлення порядку користування квартирою не зверталася. Аналогічні обставини стосуються і ОСОБА_4
При цьому суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК, в межах заявлених нею позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частини перша статті
13 ЦПК України).
Частиною першою статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Оцінюючи наведені обставини, суд приходить до висновку про часткове задоволення первісних та зустрічних позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись статтями 141, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про встановлення порядку користування квартирою - задовольнити частково.
Зустрічний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_4, про встановлення порядку користування квартирою - задовольнити частково.
Встановити порядок користування квартирою 74 у будинку 56 а по вулиці Короленка у місті Броварах Київської області:
- виділити у користування ОСОБА_3 житлові кімнати площею,
18,7 кв. м та 7,4 кв.м з лоджією;
- виділити у користування ОСОБА_6 житлову кімнату площею, 9,9 кв.м з балконом.
Місця загального користування - коридор, площею 13,8 кв.м, кухню, площею 7,3 кв.м, вбиральню, площею 1,0 кв.м, ванну кімнату, площею 2,6 кв.м та вбудовану шафу, площею
1,0 кв.м, залишити у спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_6.
У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_3 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Броварський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя В.О.Василишин