ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
28 вересня 2018 року № 826/4965/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України,
Військової частини НОМЕР_1
про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач - 1), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач - 2) та просить суд:
- стягнути з Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунків та документів при звільнені за період з 16.11.2017 по 02.01.2018 в сумі 15 185, 28 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2018 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/4965/18 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Як вбачається з матеріалів справи позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що при припиненні проходження ним військової служби відповідачами не проведено остаточного розрахунку, а здійснено його лише 15.12.2017, тобто з порушенням ст. 116 Кодексу законів про працю України.
При цьому, ОСОБА_1 вказує, що документи та довідки, належні останньому отримані у відповідача - 2 лише 03.01.2018.
Представники відповідачів відзивів на позову заяву не подали.
Водночас, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2018 отримано відповідачем - 1 - 03.04.2018, а відповідачем - 2 - 25.04.2018.
З урахуванням того, що представниками відповідачів у встановлений законом строк не подано відзивів на позовну заяву, адміністративна справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Згідно витягу із наказу Міністерства оборони України командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.11.2017 №122 молодшого сержанта ОСОБА_1 начальника складу речової служби взводу забезпечення групи матеріального забезпечення з 15 листопада 2017 року виключено зі списку особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Позивач зазначає, що при його звільненні з ним не було проведеного остаточного розрахунку і не надані розрахункові документи, з огляду на що, ним подано скаргу від 11.12.2017 Міністерству оборони України.
Листом №116/14/2/43 від 05.01.2018 відповідач - 1 повідомив скаржника, що належне йому грошове забезпечення при звільненні з військової служби в сумі 6 004, 26 грн. перераховано військовою частиною НОМЕР_1 15.12.2017 на особистий картковий рахунок у КБ «Приватбанк».
Документи і довідки (грошовий атестат (ЗУ №336785), довідку про додаткові види грошового забезпечення (вих. №2095/10-443-Д від 14.12.2017), довідку про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно - правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням (вих. №2095/10/443 від 14.12.2017), довідку про страховий стаж (вих. №2095/10/443-С від 14.12.2017) отримані ОСОБА_1 особисто 03.02.2018 у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач вважає, що розрахунок з ним було проведено відповідачами не вчасно, як і невчасно видано відповіді документи, з огляду на що останній звернувся до суд з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Вирішуючи спір по суті суд звертає увагу на наступне.
Так, в силу норм статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Поряд з цим, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України).
Крім того, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.
Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні N 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237- цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З вказаного слідує, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, суд враховує висновки Пленуму Верховного Суду України, викладені в його постанові від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у якій, зокрема, зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи
З вказаного слідує, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Крім того, ст. 23 Загальної Декларації з прав людини встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, в контексті приписів ст. 116, 117 КЗпП України суд приходить до висновку, що останні спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а.
Як вже було зазначено вище, 15.11.2017 позивача виключено зі списку особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
Разом з цим, остаточний розрахунок проведено з ним 15.12.2018, що слідує зі змісту листа Міністерства оборони України №116/14/2/43 від 05.01.2018.
Тобто, з вказаного слідує, що остаточний розрахунок відповідачем - 2 здійснено не в день звільнення ОСОБА_2 , а з порушенням строків встановлених ст. 116 КЗпП - 15.12.2017.
Таким чином, затримка остаточного розрахунку з позивачем становить з 16.11.2017 по 14.12.2017, оскільки 15.12.2017, є днем припинення правопорушення щодо невиплати ОСОБА_2 всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу.
При цьому, суд вважає помилковим твердження позивача про те, що час затримки розрахунку становить з 16.11.2017 по 02.01.2018, оскільки ст. 117 КЗпП України визначає відповідальність в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а не вразі ненадання розрахункових документів.
В той же час, порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям станом на час виникнення спірних правовідносин визначено Законом України «Про військову службу і військовий обов'язок» від 25.03.1992 №2232-XII, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»
Так, вказаною постановою визначено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Суд зазначає, що наведені нормативно - правові акти не містять в собі положень, які б врегульовували порядок обчислення грошового забезпечення військовослужбовцям за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.
З огляду на вказане, суд вважає суд вважає за необхідне застосувати аналогію закону.
А відтак, суд дійшов до висновку про необхідність застосовувати до спірних правовідносин постанову Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок) при визначенні середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку.
Згідно п. 8 вказаного порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) зарплата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за це період.
Згідно з довідкою Головного управління Національної поліції в Київській області від 21.04.2016 року №68 середньомісячне грошове забезпечення позивача за останні 2 календарних місяців складає - 19 481, 40 грн., а середньоденне грошове забезпечення складає 319, 37 грн.
Кількість днів у затримці остаточного розрахунку становить 28.
З огляду на зазначене, сума середнього заробітку, яка підлягає за стягненню за час затримки остаточного розрахунку становить 8 942, 36 грн.
Разом з цим, суд звертає увагу, що позивачем фактично заявлено ідентичні позовні вимоги до 2 відповідачів, проте, суд вважає, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні підлягає з військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 1 ст. 77 КАС України).
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для частково задоволення адміністративного позову.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72, 77, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, б. 6, код ЄДРПОУ 00034022), Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) задовольнити частково.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунків та документів при звільнені за період 16.11.2017 по 14.12.2017 у розмірі 8 942 (вісім тисяч дев'ятсот сорок дві) грн. 36 коп.
3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.В. Амельохін