ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
28 вересня 2018 року № 826/15746/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 квітня 2016 року № 580-1305.
Ухвалами Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.10.2016 року суддею Літвіновою А.В. відкрито провадження в адміністративній справі № 826/15746/16, закінчено підготовче провадженя та призначено дану справу до судового розгляду.
Відповідно до Розпорядження Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2017р. №7070 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ» та згідно з п. 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010р. №30 (у редакції рішення Ради суддів України від 02.04.2015р. №25), адміністративну справу №826/15746/16 повторно розподілено на суддю Амельохіна В.В.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.11.2017 року суддею Амельохіним В.В. вказану справу прийнято до свого провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, позивач згідно Договору купівлі-продажу від 30.09.2003 року є власником нежитлового приміщення (колишня квартира НОМЕР_2) за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 62,40 кв.м. після перепланування загальна площа якої збільшилася та становить 64,10 кв.м., При цьому, вказане нежиле приміщення є фактично об'єктом його підприємницької діяльності на підставі договору оренди №1 від 16.02.2015 року.
Також позивач зазначив, що земельна ділянка, яка розташована під вказаним приміщенням площею 33 кв.м, перебуває у його постійному користуванні, так як оформити право власності не має можливості, в зв'язку з перебуванням земельної ділянки, яка розташована під будинком у комунальній власності Шевченківського району м. Києва.
А тому, на думку позивача, оскільки він є фізичною особою-підприємцем з 18.12.1997 та перебуває на спрощеній системі оподаткування з віднесенням до 2 групи платників єдиного податку, то обов'язок сплачувати земельний податок або право на звільнення від його сплати настає з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
При цьому, земельний податок за земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, сплачує суб'єкт господарювання, який має право власності або користування на таку земельну ділянку.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.
Письмові заперечення обґрунтовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства.
21.11.2017 року на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України ухвалено про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи та матеріали, враховуючи пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
25.04.2016 року ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, згідно з пп. 54.3.3. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 286.5 ст. 286 розділу ХІІІ Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від № 580-1305, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб у розмірі 12 960, 98 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення позивачем в порядку адміністративного оскарження оскаржено до ГУ ДФС у м. Києві та Державної фіскальної служби України.
26.08.2016 року ГУ ДФС у м. Києві рішенням № 5529/К/26-15-10-02-16 скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 25.04.201 №580-1305 в частині сплати земельного податку у розмірі 1 119, 96 гривень, в інші частині вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга - задоволена частково.
20.09.2016 року ДФС України рішенням № 9916/К/99-99-11-03-01-25 залишено без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 25.04.201 №580-1305 з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги, а скаргу - без задоволення.
Вважаючи вказане вище податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до п 5 Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 28 грудня 2015 року № 1204 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 р. за № 124/28254 (далі - Порядок) якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов'язання, зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафна (фінансова) санкція (штраф) та пеня, в тому числі за порушення норм іншого законодавства, зазначені у податковому повідомленні-рішенні, зменшуються, то шляхом опрацювання інформації підрозділів правової роботи щодо прийнятих рішень за результатами розгляду скарг в адміністративному та/або судовому порядку складається податкове повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, зменшену суму зменшення (збільшення) податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафної (фінансової) санкції (штрафу) та пені, в тому числі за порушення норм іншого законодавства.
Згідно п. 7 Порядку № 1204 податкові повідомлення-рішення згідно з пунктами 4 - 6 цього розділу складаються контролюючим органом, який склав попереднє податкове повідомлення-рішення, протягом 3 робочих днів з дня, що настає за днем отримання таким контролюючим органом рішення за результатами адміністративного, судового оскарження або іншого рішення про скасування раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення. При цьому у разі отримання вищезазначених рішень структурним підрозділом, до функцій якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції контролюючого органу, або відповідальною особою, визначеною керівником (виконуючим його обов'язки, його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу для виконання таких функцій, забезпечується надання такого рішення структурному підрозділу, яким складалось попереднє податкове повідомлення-рішення, протягом 1 робочого дня, що настає за днем його отримання.
Водночас, відповідно до пп. 60.1.2 п. 60.1 ст. 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо. контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу.
Пунктом 60.3 ст. 60 ПК України передбачено, що у випадках, визначених підпунктом 60.1.2 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги.
Аналогічні норми містяться і в п. розділі V Порядку № 1204 (Порядок відкликання податкових повідомлень-рішень).
Як вбачається з рішення ГУ ДФС у м. Києві від 26.08.2016 року № 5529/К/26-15-10-02-16, залишено без змін рішенням ДФС України від 20.09.2016 року № 9916/К/99-99-11-03-01-25, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 25.04.201 №580-1305 скасовано в частині сплати земельного податку у розмірі 1 119, 96 гривень, в інші частині вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга - задоволена частково.
При цьому, суд звертає увагу, що ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві нового податкове повідомлення-рішення за результатами адміністративного оскарження в порушення Порядку № 1204 прийнято не було, а тому суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 25.04.201 №580-1305 не вважається відкликаним на всю суму грошового зобов'язання, що визначена в ньому, є таким, що порушує права позивача та може бути предметом оскарження в суді.
Як зазначено вище, оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб у розмірі 12 960, 98 грн.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.
Відповідно до пункту 286.6 статті 286 ПК України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:
1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;
3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
Стаття 270 ПК України закріплює, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
При цьому, положеннями п. 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Пунктом 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно п. 287.8 ст. 287 ПК України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до п. 286.6 ст. 286 ПК України, на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
Приписи п. 286.1 ст. 286 ПК України визначають, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до положень пункту 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
У підпункті 14.1.72 п. 14.1 статті 14 ПК України закріплено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).
Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73. пункту 14.1 статті 14 ПК України).
У той же час, відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Отже, вказаними вище нормами передбачено, що якщо що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. Тобто, особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року по справа №П/811/1839/16 (номер адміністративного провадження №К/9901/41754/18).
Під час розгляду вказаної справи, судом встановлено, що згідно Договору купівлі-продажу від 30.09.2003 року ОСОБА_1 у ОСОБА_2 придбано нежиле приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 62,40 кв.м.
Згідно Реєстраційного напису на правовстановлюючому документі від 24.10.2003 року (реєстровий номер № 5823-П, запис у реєстровій книзі № 77-п-81) вказане нежиле приміщення зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1.
Як зазначав позивач у позовній заяві після перепланування загальна площа нежилого приміщення АДРЕСА_1 збільшилася та становить 64,10 кв.м.
Збільшення загальної площі нежилого приміщення НОМЕР_2 було узаконено, про що свідчить Свідоцтва про право власності від 13.10.2008 року та Реєстраційний напис на правовстановлюючому документі від 26.10.2009 року (реєстровий номер № 5823-П, запис у реєстровій книзі № 77п-86).
При цьому, згідно вказаного Свідоцтва, позивач є власником нежилих приміщень з № 1 по № 5 (групи приміщень) - магазин по продажу швейних машин, площею 64,10 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
У той же час, судом також встановлено, що позивач є фізичною особою - підприємцем з 18.12.1997 року, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію № 276819 серії В00.
Згідно витягу з Реєстру платників податків єдиного податку від 16.05.2016 року № 1626533408571, ОСОБА_1 перейшла на спрощену систему оподаткування з 01.01.2012 року.
Основними видами діяльності за КВЕД є: Виробництво оптових текстильних виробів, крім одягу; Виробництво інших текстильних виробів, н.в.і.у; Виробництво іншого верхнього одягу; Оптова торгівля текстильними товарами; Оптова торгівля одягом і взуттям; Роздрібна торгівля текстильними товарами в спеціалізованих магазинах; Роздрібна торгівля побутовими електротоварами в спеціалізованих магазинах; Роздрібна торгівля одягом в спеціалізованих магазинах; Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; Ремонт інших побутових виробів і предметів особистого вжитку.
Згідно з пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Пунктом 269.2 статті 269 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Таким чином, у значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі №826/13414/13-а, та в постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року у справі №826/14703/13-а.
Таким чином, якщо право власності на земельну ділянку оформлене на фізичну особу (фізичну особу-підприємця) і земельна ділянка використовується ним для провадження господарської діяльності (магазин, СТО тощо), то такий підприємець (платник єдиного податку) звільняється від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку, з урахуванням пп. 291.5.3 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України.
У разі надання в оренду будівель, споруд або їх частин за договором оренди, одночасним правом найму будівлі та іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також, яка пристає до будівлі або споруди, тобто підприємницька діяльність наймодавців провадиться обов'язково за рахунок здачі в оренду майна і земельної ділянки, то така фізична особа-підприємець (власник нежитлового приміщення) теж звільняється від нарахування (сплати) та подання податкової звітності із земельного податку.
Отже, фізична особа-підприємець - платник єдиного податку, яка придбала будівлю (споруду) або її частину, нежиле приміщення (їх частину) у багатоквартирному жилому будинку, але право власності на таку земельну ділянку не оформила, сплачує земельний податок на загальних підставах, з урахуванням прибудинкової території незалежно від обраного нею виду господарської діяльності.
Як було зазначено вище, позиває власником нежилих приміщень НОМЕР_2 за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 64,10 кв.м., яке ним здається в оренду відповідно до Договору оренди нежитлового приміщення від 16.02.2015 року № 1, укладеного з СПД ОСОБА_3, строк до 01.02.2018 року.
При цьому, згідно внесених у 2006 року змін до технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування земельної ділянки 88:137:006, земельній ділянці, за адресою АДРЕСА_1 присвоєно окремий кадастровий номер НОМЕР_3, та відповідно ОСОБА_1 внесено до списку співкористувачів вказаної земельної ділянки.
Віднесення ОСОБА_1 до землекористувачів земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 також підтверджується, наданим представником відповідача витягом з бази даних «Кадастр» станом на 05.05.2016 року.
Отже, за враховуючи викладене вище, ОСОБА_1 є землекористувачем частини зазначеної земельної ділянки, тобто є особою, яка набула право користування земельною ділянкою для провадження господарської діяльності.
При цьому, суд повторно зазначає, що виходячи з визначення землекористувачів - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73. пункту 14.1 статті 14 ПК України).
А тому, в силу пп. 14.1.72 п. 14.1 статті 14 ПК України з позивача справляється земельний податок, як постійного землекористувача.
У той же час, враховуючи те, що позивачем здаються в оренду нежилі приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 64,10 кв.м., які знаходяться на земельній ділянці, яка використовується ним для провадження господарської діяльності, позивач звільняється від нарахування (сплати) та подання податкової звітності із земельного податку.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 25.04.201 №580-1305, прийнято протиправно, а тому підлягає скасуванню.
У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_2) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 25 квітня 2016 року № 580-1305.
3. Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39561761, м. Київ, вул. Багговутівська, 26) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_2) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 21 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Амельохін