01 жовтня 2018 року Чернігів Справа № 2540/2945/18
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Зайця О.В.,
за участю секретаря Новик Н.С.,
предстаника відповідача 1 ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (відповідач 1), Головного управління казначейскої служби України в м. Києві (відповідач 2), Державної казначейської служби України (відповідач 3) про визнання постанови неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 від 13.07.2018 про закінчення виконавчого провадження №53718954 неправомірною; зобов'язання відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮУ відновити виконавче провадження №53718954 по примусовому виконанню постанови Чернігівського окружного адміністративного суду по справі №825\2337\16; стягнення з 2 відповідача моральної шкоди в розмірі 20000 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 13.07.2018 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч.1 ст.39 та ст.40 Закону України «Про виконавче провадження». Вважає, що дана постанова є неправомірною оскільки вона обгрунтована нормами Закону України «Про виконавче провадження», які стосуються зупинення виконавчого провадження та розшуку боржника і не надають право державному виконавцю на закриття виконавчого провадження.
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, просив проводити розгляд справи без його участі.
Представник відповідача-1 вважає, що оскаржувана позивачем постанова про закінчення виконавчого провадження винесена у відповідності до чинного законодавства та у спосіб і порядок визначений Законом.
Представник відповідача-2 у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Представник відповідача-3 у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представник відповідача-1 суд дійшов наступного висновку.
На виконанні у відділі перебуває виконавче провадження № 53718954 з примусового виконання виконавчого листа № 825/2337/16, виданого 22.03.2017 Чернігівським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Державне казначейство України перерахувати на рахунок ОСОБА_2 кошти у розмірі 36 722,73 грн (тридцять шість тисяч сімсот двадцять дві гривні 73 коп.), включаючи компенсацію у розмірі 3% річних.
06.04.2017 відкрито виконавче провадження. 08.08.2017 винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. на Державну казначейську службу України за невиконання рішення суду.
17.08.2017 направлено вимогу державного виконавця на адресу Державної казначейської службу України для отримання інформації щодо стану виконання рішення суду.
Відповідно до листа Державної казначейської служби України від 18.08.2017 № 5-08/5380-13891 та платіжного доручення № 1172 від 17.08.2017 Державною казначейською службою України грошові кошти у сумі 36722,73 грн. перераховано на ЧД УДППЗ «Укрпошта» на отримувача ОСОБА_2
20.11.2017 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
13.12.2017 постановою про перевірку виконавчого провадження скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження та 19.12.2017 відновлено виконавче провадження.
З метою перевірки виконання рішення державним виконавцем скеровано вимогу боржнику від 02.04.2018 за № 55307210/2/21.
Керуючись статями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем, за невиконання без поважних причин боржником рішення суду, прийнято постанову від 02.04.2018 про накладення штрафу у подвійному розмірі 10200,00 грн. Пунктом другим зазначеної постанови зобов'язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність.
12.07.2012 скеровано повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
13.07.2018 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 53718954 на підставі п.11 ч.1 ст.39 та ст.40 Закону України «Про виконавче провадження».
Не погодившись з даною постановою позивач звернуся до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Спірні правовідносини регулюються Законом України Про виконавче провадження від 02.06.2016 р. №1404-VІІІ (далі - Закон).
Згідно зі ст.1 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п.1 ч.1 ст.3 Закону).
Згідно ст.5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.
Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Частиною 3 ст. 63 Закону визначено, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до п. 9 частини 1 статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Як встановлено у судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, постанова Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 825/2337/16 фактично не виконана, а отже з метою належного та повного виконання рішення, та захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 53718954 від 13.07.2018.
Щодо вимог про зобов'язання відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження № 53718954 по примусовому виконанню постанови Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 825/2337/16, то вони задоволенню не підлягають, з огляду на таке.
Згідно ч. 1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Таким чином, скасування судом постанови про закінчення виконавчого провадження є підставою для поновлення виконавчого провадження шляхом винесення державним виконавцем постанови про відновлення виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі двадцяти тисяч гривень, то вона також не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Пленум Верховного Суду України в своїй Постанові № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом, водночас, на підтвердження доводів щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн, позивач не надав жодних доказів та позовні вимоги в цій частині належним чином не обґрунтував.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково.
Керуючись статтями 132, 143, 242-246, 255, 271, 287, 295-297 КАС України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 від 13.07.2018 про закінчення виконавчого провадження № 53718954.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
У відповідності до частини 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (стаття 297 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому, у відповідності до підпункту 15.5. пункту 15 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Повний текст рішення виготовлено 01 жовтня 2018 року.
Суддя О.В. Заяць