01 жовтня 2018 року м. Чернігів Справа № 750/4599/18
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1О.) звернулась до суду з адміністративним позовом до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області (далі - Чернігівське ОУПФ) та просить:
- визнати бездіяльність відповідача щодо припинення виплати їй пенсії протиправною;
- зобов'язати відповідача відновити їй виплату пенсії та виплатити невиплачену пенсію з липня 2017 року.
Позов мотивовано тим, що до липня 2017 року позивач отримувала пенсію за вислугу років відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Деснянського району в м.Чернігів, як внутрішньо переміщена особа. Однак, після перевірки її місця проживання за адресою, вказаною у довідці переселенця, виплата пенсії була припинена у зв'язку з непідтвердженням перебування за місцем реєстрації, що на думку позивача є грубим порушенням норм міжнародного права та законів України.
Також надала клопотання про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, мотивоване тим, що відповідач не повідомив її про припинення виплати пенсії, тому, з врахуванням правової позиції Європейського суду з прав людини, Верховного Суду України (постанова від 25.05.2016 у справі № 21-1249а16), вона має право на поновлення вказаного вище строку.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 17.05.2018 справу № 750/4599/18 передано до Чернігівського окружного адміністративного суду для розгляду.
05.06.2018 на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана для розгляду судді Бородавкіній С.В
Ухвалою судді від 06.06.2018 прийнято справу до провадження, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) та надано відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі на надання відзиву на позов.
Крім того, визнано поважними причини пропуску та поновлено ОСОБА_1 строки звернення до суду.
Ухвалою суду від 14.06.2018 провадження у справі зупинено до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №Пз/9901/20/18 за позовом ОСОБА_2 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 11.09.2018 поновлено провадження у справі на підставі частини другої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України.
У встановлений ухвалою суду строк представником відповідача надано відзив на позов, в якому він просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог та зазначив, що Чернігівським ОУПФ було отримано рішення комісії по призначенню усіх видів державної соціальної допомоги щодо припинення позивачу соціальних виплат. Таким чином, відповідач діяв у межах чинного законодавства, оскільки без рішення вищевказаної комісії не має законних підстав для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 мають бути задоволені, враховуючи таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України та зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується національним паспортом серії ВВ № 914962 (а.с. 5).
Позивач є пенсіонером за вислугу років, про що свідчить копія її пенсійного посвідчення від 01.03.2013 серії ААЗ № 083994 (а.с. 6).
Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Деснянського району м. Чернігова від 20.11.2014 № НОМЕР_1 ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу за фактичним місцем проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 6).
Враховуючи наведене, позивач перебуває на обліку в Чернігівському ОУПФ та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до рішення комісії по призначенню усіх видів державної соціальної допомоги, оформленого протоколом від 23.06.2017 № 25, ОСОБА_1 припинено соціальну виплату за адресою: вул. Соснова, 69/2, м. Чернігів, відповідно до підпункту 12 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 (а.с. 36).
У зв'язку з наведеним, Чернігівським ОУПФ з 01.07.2017 припинено позивачу виплату пенсії, що підтверджується довідкою від 21.06.2018 № 14103/07 (а.с. 37).
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до частини другої статті 46 Основного Закону України гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із статтею 1 Закону № 1058 пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Стаття 4 Закону № 1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або не поновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки виключні підстави припинення виплати.
Суд звертає увагу, що статус внутрішньо переміщеної особи не визначений у жодному міжнародному договорі, за яким Україна мала б зобов'язання. Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься в рекомендаційному акті Організації Об'єднаних Націй «Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни» (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)).
Одночасно, відповідно до статті 1 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до частин першої та третьої статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 7 Закону 1706-VII встановлено, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.
Відповідно до пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування соціальні виплати припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
В свою чергу, відповідно до статті 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
У статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються: 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що відмова у нарахуванні та виплаті, припинення виплати пенсії можлива за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення лише з підстав визначених статтею 49 Закону № 1058.
З урахуванням наведеного, підстава припинення виплати пенсії має бути визначена безпосередньо законом, отже до спірних правовідносин має застосовуватись Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який має вищу юридичну силу.
Припинення виплат через підстави, визначенні у підзаконному нормативному акті (зокрема через не підтвердження місця фактичного проживання/реєстрації тимчасово переміщеної особи), суд вважає необґрунтованим, оскільки закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
З огляду на викладене, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Як вбачається з матеріалів справи та відзиву, Чернігівським ОУПФ не застосовано та не доведено жодну з передбачених Законом № 1058 підстав для припинення ОСОБА_1 виплати пенсії.
При цьому, суд звертає увагу, що у цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно положень статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
У рішенні «Пічкур проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).
У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).
Таким чином, право позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», в якій встановив обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене, суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 липня 2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Щодо строку, з якого позивачу має бути відновлено виплату пенсії, суд зазначає таке.
За загальним правилом, встановленим Кодексом адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Зміст наведеної норми свідчить про те, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами Кодексу адміністративного судочинства України, а й іншими законами України.
Практика застосування правових норм щодо строків звернення до адміністративного суду передбачала їх застосування за умови, коли право позивача на отримання спірних сум пенсій відповідачем визнано не було, що і стало підставою звернення до суду (постанова Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-329а13).
У справі, що розглядається, відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечував, однак припинив її виплату через те, що рішенням комісії про призначення усіх видів державної соціальної допомоги ОСОБА_1 припинено виплату пенсії. Водночас, припинення виплати пенсії, не супроводжувалося припиненням її нарахування.
Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої продовжувалося після припинення її виплати, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно частини другої статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.
Аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 573/1759/17 (К/9901/3564/18).
Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати призначеної ОСОБА_1 пенсії та зобов'язання відповідача відновити виплату призначеної позивачу пенсії є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Зважаючи на те, що на момент звернення з адміністративним позовом до суду у цій справі позивачу не було відомо про рішення комісії по призначенню усіх видів державної соціальної допомоги від 23.06.2017, оформлене протоколом № 25, суд, з'ясувавши, що прийняття цього рішення передувало діям з припинення виплати пенсії ОСОБА_1, вважає за необхідне визнати протиправним зазначене рішення, оскільки саме рішення, а не дії створюють відповідні правові наслідки.
Таким чином, беручи до уваги те, що виплата пенсії позивачу була припинена рішенням комісії по призначенню усіх видів державної соціальної допомоги від 23.06.2017, оформлене протоколом № 25, про прийняття якого позивачу не повідомлялося, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне відновити порушене відповідачем право позивача на пенсійне забезпечення шляхом визнання протиправним та скасування вказаного рішення.
За таких обставин та з урахуванням факту встановлення судом наявності у ОСОБА_1 права на отримання пенсії та протиправних дій Чернігівського ОУПФ щодо припинення її виплати, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення її позовних вимог в повному обсязі шляхом:
- визнання протиправним та скасування рішення комісії по призначенню усіх видів державної соціальної допомоги Деснянської районної у місті Чернігові ради від 23.06.2017, оформлене протоколом № 25;
- визнання протиправними дій Чернігівського ОУПФ щодо припинення ОСОБА_1 виплати пенсії;
- зобов'язання Чернігівського ОУПФ відновити ОСОБА_1 виплату пенсії, починаючи з 01 липня 2017 року.
При ухваленні рішення у даній справі, яка є типовою, судом, відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, враховані правові висновки Верховного Суду, викладені в рішенні від 03.05.2018, за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18-а (провадження №Пз/9901/820/18) за позовом ОСОБА_2 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не наведено жодних неправомірних дій з боку ОСОБА_1, які б відповідно до чинного законодавства були б підставою для припинення виплати їй пенсії. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту шляхом задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Приписами частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що ухвалою суду від 06.06.2018 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення рішення у справі. Враховуючи наведене, позивач має сплатити на відповідні рахунки спеціального фонду збір за подання адміністративного позову в сумі 704,80 грн.
Керуючись статтями 241-246, 263, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, вул. Комуністична, 31/53, м. Єнакієве, Донецька область, 86400) до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (код ЄДРПОУ 40378209, просп. Миру, 44, м. Чернігів, 14000) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії по призначенню усіх видів державної соціальної допомоги Деснянської районної у місті Чернігові ради від 23.06.2017, оформлене протоколом № 25.
Визнати протиправними дії Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо припинення з 01 липня 2017 року виплати ОСОБА_1 пенсії.
Зобов'язати Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України поновити ОСОБА_1 виплату пенсії, починаючи з 01 липня 2017 року.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь спеціального фонду державного бюджету (отримувач: УК у м.Чернігові/м.Чернігів/22030101, код отримувача 38054398, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, р/р 34319206084033, код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу: *;101;______(РНОКПП); Судовий збір, за позовом______(ПІБ), (Державна судова адміністрація України, 050) «84» Окружні адміністративні суди) судовий збір за подачу адміністративного позову в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.
Допустити до негайного виконання рішення в межах суми стягнення за один місяць відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 01.10.2018.
Суддя С.В. Бородавкіна