83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
01.02.10 р. Справа № 39/31
Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Морщагіної Н.С., при секретарі Бахрамовій А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна» (директор Гусева Л.Ю., довідка № 101-6706), до Донецької міської ради (представник Снєгірьов О.М., довіреність 01/13-6427 від 06.11.08 року) про визнання за позивачем права власності на будівлю магазину літ.А-1 з прибудовою літ.А1-1 загальною площею 386,7 м2, яка розташована по вулиці Куйбишева 193а в Куйбишевському районі міста Донецька, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фортуна» (далі - Підприємство) звернулося до суду з позовом до Донецької міської ради (далі - Рада) про визнання права власності Підприємства на нерухоме майно, розташоване в місті Донецьку по вулиці Куйбишева 193а - на будівлю магазину літ.А-1 з прибудовою літ.А1-1 загальною площею 386,7 м2 (далі - Приміщення).
Позовні вимоги Підприємства ґрунтуються на невизнанні права власності Радою, з огляду на самовільність реконструкції Приміщення. З такою позицією Підприємство не погоджується, зазначаючи, що Приміщення вже закінчено будівництвом, причому будівництво виконане з дотриманням будівельних норм та правил та має 100% будівельної готовності.
Представник Підприємства в судовому засіданні підтримав позовні вимоги.
Представник Ради в судовому засіданні заперечив проти позову, зазначивши, що позивач провадив реконструкцію та будівництво спірної нерухомості без дозвільних документів на спорудження, без введення у експлуатацію тощо.
Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи, висновки спеціаліста-будівельника та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов Підприємства підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно нотаріально завіреного договору купівлі-продажу № 1-2653 від 24.05.95 року організація орендарів орендного підприємства „Магазин № 19” (далі - Компанія) придбала в порядку приватизації у Донецького регіонального відділення Фонду державного майна України майно орендного підприємства „Магазин № 129”. Таким чином, згідно статей 47 та 227 ЦК України, право власності вказане майно виникло з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації зазначеного договору. В силу статті 204 ЦК України, договір купівлі-продажу № 1-2653 від 24.05.95 року, як і будь-який інший правочин, вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 1013 від 30.11.95 року, виданого Донецьким регіональним відділенням Фонду державного майна України, Компанії належить право власності на будівлю магазину № 19, що розташована в місті Донецьку по вулиці Куйбишева 193а (далі - Об'єкт).
Згідно рішення виконавчого комітету Куйбишевської районної у місті Донецьку ради від 17.12.99 року № 1111, діяльність Компанії припинено шляхом перереєстрації у Підприємство. Пунктом 1.1 статуту Підприємства визначено, що останнє є правонаступником всіх прав та обов'язків Компанії, у тому числі й спірних прав та обов'язків по об'єктах нерухомості.
Статтею 59 ГК України визначено, що у разі перетворення суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять до новоутвореного суб'єкта господарювання, що і мало місце у випадку правонаступництва Підприємства по правах та обов'язках Компанії, яке витікає зі змісту пункту 1.1 статуту Підприємства.
За таких обставин безсумнівним є перехід до Підприємства, як нововиниклої в зобов'язанні особи, яка стала власником Об'єкту, прав та обов'язків щодо спірної нерухомості, які були дійсними для перетвореної Компанії.
Таким чином, виходячи зі змісту норм статей 204, 316-317, 328 ЦК України, а також в силу презумпції правомірності правочину - Підприємство є добросовісним набувачем та власником Об'єкту, отриманого на підставах, що передбачені рішенням органу державної влади та не заборонені законом.
Право позивача на оренду земельної ділянки № 1410137400:00:022:0173 площею 0,0809 га під спірною нерухомістю визначене договором оренди від 13.10.04 року № 2834 між наймодавцем виконавчим комітетом Ради та наймачем Підприємством, а також рішенням виконавчого комітету Ради № 392/13 від 21.07.04 року. Окрім того, постійна комісія Ради з питань архітектури, містобудування та землекористування 04.06.09 року власним висновком погодила пролонгацію зазначеного договору оренди землі.
Підприємство самочинно здійснило перебудову існуючої нерухомості, реконструювавши та добудувавши Об'єкт, внаслідок чого утворилися Приміщення, про що свідчить технічний паспорт Бюро технічної інвентаризації № 2/24895, а також надані суду технічні висновки спеціаліста-будівельника Донецького обласного бюро експертиз від 08.01.10 року № 167, згідно яких об'ємно-планувальні та конструктивні рішення Приміщення мають задовільний стан, 100% будівельної готовності, Приміщення відповідає приписам будівельних норм і правил та може експлуатуватися за цільовим призначенням.
З огляду на наведене, означене право власності Підприємства на Приміщення виникло на законних підставах, тому суд вважає безсумнівною наявність у позивача права власності на спірну нерухомість. Статус нерухомого майна, що визначений статтями 181 та 331 ЦК України, за висновком суду є властивим Приміщенню, оскільки за матеріалами справи Приміщення розташоване на земельній ділянці, виділеній під означені цілі, а його переміщення є неможливим без знецінення та зміни призначення. Технічний паспорт на Приміщення № 2/24895, виданий органами державної реєстрації в порядку Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” та Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, означає, що БТІ здійснено технічну інвентаризацію саме нерухомого майна (Приміщення).
Наявності заперечень з боку третіх осіб відносно реконструкції Об'єкту у Приміщення відповідач всупереч статті 33 ГПК України не довів належними та допустимими доказами.
У відповідності до статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, якщо інше прямо не випливає із закону або не встановлене судом. Підприємство може вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. За нормами статті 392 ЦК України, власник наділений правом захисту права власності в суді у разі невизнання або оспорювання іншими особами такого права власності. Оскільки згідно правової позиції, висловленої у поточному спорі, відповідач Рада не визнає право власності Підприємства на Приміщення, вважаючи його нерухомість самочинно збудованою, тому суд доходить висновку, що позивач мав право звертатися до суду за захистом свого права власності, а твердження відповідача щодо відсутності факту виникнення у позивача права власності на зазначену нерухомість є безпідставними та такими, що повністю спростовуються матеріалами справи та висновками суду.
Ігнорування відповідачем необхідності легітимізації фактичних правовідносин щодо Приміщень є неправомірним через порушення тим самим статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основних свобод людини, якою встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі Жовнір проти України від 29.06.04 року) закріплює засади поваги до права власності і забороняє позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше, як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених принципами міжнародного права. В силу статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” згадане судове рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права для національного суду.
Предметом доказування у справах про визнання права власності на об'єкти самочинного будівництва є низка обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення такого спору по суті, зокрема, це особа, яка є фактичним власником спірної нерухомості, відсутність порушень прав третіх осіб на означене майно, відповідність споруди чинним приписам будівельних норм та правил, можливість подальшої безпечної експлуатації об'єкту та наявність у позивача речових прав на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт нерухомості. У справі № 39/31 зазначений предмет доказування доведений відповідними доказами, причому аналіз вищезазначених доказів дозволяє суду зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими, достовірними, як кожний доказ окремо, так і у взаємному зв'язку в їх сукупності. Вони є логічними та послідовними, узгоджуючись між собою.
З огляду на наведене, причиною виникнення спору є самовільна, без відповідних дозвільних документів реконструкція Підприємством Приміщення, а також протиправне невизнання відповідачем права власності Підприємства на цю нерухомість.
Відповідно до статті 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на позивача, оскільки первинним підґрунтям спору є вина позивача у неповному проведенні дій щодо отримання відповідних дозволів на будівництво та реконструкцію нерухомості.
На підставі означених норм національного матеріального права, ст.ст.1, 2, 22, 27, 30, 33, 34, 35, 36, 41-43, 49, 82-85 ГПК України, суд -
Задовольнити позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна» до Донецької міської ради про визнання за позивачем права власності на будівлю магазину літ.А-1 з прибудовою літ.А1-1 загальною площею 386,7 м2, яка розташована по вулиці Куйбишева 193а в Куйбишевському районі міста Донецька.
Визнати право власності товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна» на будівлю магазину літ.А-1 з прибудовою літ.А1-1 загальною площею 386,7 м2, яка розташована по вулиці Куйбишева 193а в Куйбишевському районі міста Донецька.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.
Суддя