ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
27 вересня 2018 року № 826/5220/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.10.2016 №5059-1305,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.10.2016 №5059-1305.
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправними та підлягає скасуванню, оскільки воно винесене з порушенням відповідачем податкового законодавства, з огляду на те, що позивач не є суб'єктом сплати земельного податку, оскільки за ним не зареєстровано право власності на земельну ділянку, крім того, відповідачем не додано документів, що підтверджують правомірність розрахунку податкового зобов'язання.
Відповідач проти позову заперечував, вказавши, що з моменту набуття права власності на нежиле приміщення (будівлю або споруду) у набувача виникає право (власності чи користування) на земельну ділянку, а з ним і обов'язок сплачувати земельний податок чи орендну плату, розрахунок податкового зобов'язання наведено в письмових запереченнях до позову.
Позивач, в свою чергу, надав суду додаткові пояснення до позовної заяви, в яких наголосив на протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки сплата грошового зобов'язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" є можливою лише з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, а також наголосив, що відповідачем не надано підтверджуючих документів щодо віднесення земельної ділянки, на яку нараховано податкове зобов'язання, до земель 18-ї економіко-планувальної зони, а тому не обґрунтовано базову вартість земельної ділянки в розмірі 3 380, 92 грн., як і необґрунтовано застосування локального коефіцієнту - 1,5%.
Відповідач також надав суду додаткові пояснення з приводу спірних правовідносин, в яких наголосив про наявність у позивача обов'язку щодо сплати земельного податку, зазначив, що згідно з даними державного земельного кадастру АДРЕСА_1 відноситься до 18-ї економіко-планувальної зони, грошова оцінка якої становить 3 380, 82 грн./кв.м. Крім того, в письмових поясненнях відповідача зазначено, що відповідачем направлявся лист до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру стосовно надання інформації про розміри та грошову оцінку земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.
Адміністративну справу розглянуто в порядку письмового провадження згідно із приписами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пунктів 10 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником будівлі заготівельного відділення (літ. Ж), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 1083, 80 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу будівлі від 12.06.2008, зареєстрованим в реєстрі за номером №14861, та актом приймання-передачі будівлі від 12.06.2008.
Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві було прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.10.2016 №5059-1305, згідно з яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" у сумі 295 115, 72 грн.
За посиланням позивача, в результаті адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 31.10.2016 №5059-1305, рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 17.01.2017 №377/4/26-15-10-02-16 про результати розгляду скарги, податкове повідомлення-рішення від 31.10.2016 №5059-1305 було залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.
Також, рішенням Державної фіскальної служби України від 31.03.2017 №4499/2/99-99-11-02-01-14 скарга позивача на рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 17.01.2017 №377/4/26-15-10-02-16 залишена без задоволення.
Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням 31.10.2016 №5059-1305, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України закріплено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.
Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу.
Статтею 270 Податкового кодексу України закріплено, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Положеннями підпунктів 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
У відповідності до положень пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Таким чином, для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Відповідно до частин першої та другої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу і статтею 377 Цивільного кодексу України.
Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
Тобто, особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач є власником будівлі заготівельного відділення (літ. Ж), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 1083, 80 кв.м., за земельну ділянку під якою відповідач оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням нарахував земельний податок.
Тобто, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у ОСОБА_1 з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 12.09.2017 (справа №21-3078а16) та постанові Верховного Суду від 17.05.2018 (справа №П/811/1839/16).
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічні приписи містить у собі частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", де зазначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Отже, оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким відповідач нарахував земельний податок, обов'язок зі сплати земельного податку у позивача виник з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Що стосується тверджень позивача відносно необґрунтованості суми податкового зобов'язання, визначеного контролюючим органом, суд зазначає, що ОСОБА_1 не надано суду жодних доказів на підтвердження зазначених доводів. Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, однак позивачем на спростування правомірності розрахунку податкового зобов'язання, визначеного контролюючим органом, відповідних доказів суду не надано.
Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 139, 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.