Постанова
Іменем України
29 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 757/1459/16-ц
провадження № 61-33230св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - Шевченківська районна у м. Києві державної адміністрації, Києво-Святошинської районна державна адміністрація,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, на рішення Печерського районного суду м. Києва в складі судді Цокол Л. І. від 26 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва вскладі суддів: Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І., від 25 липня 2017 року,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_5, за участі третіх осіб Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, Києво-Святошинської районної державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.
Позов обґрунтовано тим, що сторони є батьками двох дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Посилаючись на те, що ОСОБА_8 проживає з батьком, а останній чинить позивачу перешкоди у спілкуванні з дитиною, ОСОБА_4 просила суд зобов'язати відповідача не перешкоджати їй брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з ОСОБА_8; визначити наступні способи участі ОСОБА_4 у вихованні ОСОБА_8:
- побачення два дні на тиждень з урахуванням відвідування шкільного закладу з яких: один день субота з 9.00 до 21.00, другий день визначається за домовленістю між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_8. Якщо побачення по об'єктивним причинам неможливе, побачення переноситься на наступний день після усунення обставин, які перешкоджали побаченню;
- спільний відпочинок: один місяць літніх шкільних канікул, один тиждень осінніх шкільних канікул та один тиждень зимових шкільних канікул;
- необмежене спілкування засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв'язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування з ОСОБА_8;
- у разі лікування ОСОБА_8 в медичному закладі, відвідуванню у прийомні години, встановлені лікувальним закладом без будь-яких обмежень. Спілкування має відбуватися на території фактичного проживання ОСОБА_4 або на іншій території за домовленістю між ОСОБА_4 та ОСОБА_8.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5, за участі третіх осіб Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, Києво-Святошинської районної державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при вирішенні спорів між батьками з приводу їх участі у вихованні дитини та усуненні перешкод у спілкуванні з дитиною суд має виходити насамперед з найкращих інтересів самої дитини. Судом не встановлено, що ОСОБА_5 створює перешкоди ОСОБА_4 у її спілкуванні з донькою ОСОБА_8, а остання спілкується з мамою за своїм бажанням та по можливості, за взаємною згодою та погодженням часу і місць спілкування. При цьому, зазначено, що вислухана судом ОСОБА_8, яка досягла шістнадцяти років, особисто підтвердила відсутність будь-яких заперечень батька щодо її зустрічей з матір'ю; на початку їх роздільного проживання з серпня 2015 року мало місце непорозуміння між нею та її мамою, однак згодом вони почали спілкуватись, відвідують різні заходи, театри та інше; зазначила про те, що вона і на даний час спілкується з мамою, без будь-яких обмежень, а указаний позивачем графік для неї може бути утруднений оскільки ставить її в рамки та обмежує її власні інтереси, оскільки відвідування школи, наявність позашкільних гуртків та заходів, спілкування з друзями, не завжди можуть надати їй можливість виконувати спірний графік зустрічей.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_9, яка на підставі довіреності діє в інтересах ОСОБА_4, відхилено.Рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. При цьому, зауважено, що клопотання представників позивача повторно вислухати особисті пояснення батька дитини та саму ОСОБА_8 з приводу обставин справи колегією суддів визнано недоцільними та такими, що не відповідають вимогам закону і інтересам дитини у віці 16-ти років, яка відповідно до положень статті 171 СК України вислухана безпосередньо судом першої інстанції, а інтереси її батька у суді представляють двоє повноважних представників, які обізнані про обставини, що мають значення для вирішення спору і давали відповіді на всі поставлені запитання.
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_4
Касаційна скарга, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що судові рішення про відмову у задоволенні позову у даній справі не відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості. Право на спілкування з донькою та її виховання мають обоє з батьків, що, на думку скаржника, не було враховано судами. Судами не досліджено докази, які свідчать про неможливість зустрічей та спілкування скаржника з донькою. Оскаржені судові рішення, на думку скаржника, не відповідають якнайкращим інтересам дитини.
У листопаді 2017 року представник ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_10, подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. Зокрема, зазначено, що позивач може звертатися до суду за захистом саме порушеного права, а суди попередніх інстанцій установили, що права позивача не порушено, оскільки позивачу не вчиняються перешкоди у спілкуванні з дитиною. ОСОБА_8 станом на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій досягла 16-річного віку і сама висловила думку про те, що має змогу та вільно спілкується з матір'ю, а запропонований останньою графік зустрічей не відповідає її інтересам. У відзиві на касаційну скаргу заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
01 червня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3; ОСОБА_8 та її батько є громадянами Федеративної Республіки Німеччини; 21.11.2007 ОСОБА_5 отримав Тимчасову посвідку на постійне проживання в Україні безстроково; з серпня 2015 року ОСОБА_8 проживає разом із батьком ОСОБА_5, її матір ОСОБА_4 проживає окремо.
Із висновку Києво-Святошинської районної держадміністрації вбачається, що під час вирішення питання про встановлення участі матері у спілкуванні та вихованні дитини були присутні як позивача, так і відповідача. ОСОБА_8 26 лютого 2016 року написала заяву на ім'я начальника служби у справах дітей та сім'ї райдержадміністрації про те, що вона хоче спілкуватися з матір'ю - ОСОБА_4 за попереднім погодженням з нею часу й місця.
Відповідно акту обстеження умов проживання від 18 грудня 2015 року наданого службою у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації за адресою: АДРЕСА_1, для неповнолітньої ОСОБА_8 є окрема кімната, розкладний диван для відпочинку, стіл для занять, шафа для одягу.
Комісія з питань захисту прав дитини при Києво-Святошинській районній державній адміністрації керуючись статтями 141, 157, 158 СК України, Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», спільним наказом Державного комітету у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я та Міністерства праці і соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88 «Про затвердження Правил опіки і піклування» та розглянувши представлені матеріали щодо участі матері - гр. ОСОБА_4, у вихованні та спілкуванні з неповнолітньою дитиною ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, враховуючи обставини, які мають істотне значення, беручи до уваги думку членів комісії з питань захисту прав дитини при Києво-Святошинській райдержадміністрації вирішила рекомендувати органу опіки та піклування підготувати та надати висновок до Печерського районного суду міста Києва щодо участі матері - гр. ОСОБА_4, у вихованні та спілкуванні з неповнолітньою дитиною ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вихідні дні: перша, третя субота та друга, четверта неділя з 10 години до 20 години за домовленістю з дитиною, 50 % канікулярного періоду.
На підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини при Києво-Святошинській районній державній адміністрації від 07 квітня 2016 року орган опіки та піклування вважав за доцільне встановити дні та години участі матері - гр. ОСОБА_4, у вихованні та спілкуванні з неповнолітньою дитиною ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вихідні дні перша, третя субота та друга, четверта неділя з години до 20 години за домовленістю з дитиною, 50 % канікулярного періоду.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно зі статтею 142 СК України діти мають рівні права та обов'язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.
Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину у дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Статтею 157 СК України визначено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до статті 158 Сімейного кодексу України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання.
За змістом статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутись до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участь одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо) місце та час їхнього спілкування. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Судами установлено, що, висловлюючи свою особисту думку з приводу даного спору ОСОБА_8, яка досягла шістнадцяти років, зазначала про відсутність будь-яких заперечень батька з приводу її зустрічей з матір'ю. При цьому ОСОБА_8 зазначила про те, що на початку їх роздільного проживання з серпня 2015 року мало місце непорозуміння між нею та її мамою, позивачем у даній справі. Однак згодом вони почали спілкуватись, відвідують різні заходи, театри та інше. Батько у їх спілкування не втручається. ОСОБА_8 спочатку погодившись на запропонований органом опіки та піклування порядок участі матері у її вихованні та спілкуванні з нею, однак у судовому засіданні 25 листопада 2016 року зазначила про те, що вказаний графік для неї може бути утруднений оскільки ставить її в рамки та обмежує її власні інтереси. При цьому вона і на даний час спілкується з мамою, без будь-яких обмежень. Однак відвідування школи, наявність позашкільних гуртків та заходів, спілкування з друзями, не завжди можуть надати їй можливість виконувати вказаний порядок.
Судами зазначено, що позивачем не було надано достатніх доказів про те, що відповідач здійснює перешкоди в її участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, а надані позивачем пояснення ґрунтуються виключно на припущеннях. Надані позивачем документи, а саме: листи, інформації операторів мобільного зв'язку, фото - не є належними та допустимими доказами, що підтверджують здійснення з боку відповідача будь-яких перешкод у спілкуванні матері та доньки.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що позивач не довела факту вчинення їй перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні та врахувавши думку дитини - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, про те, що будь-яких перешкод у її спілкуванні з матір'ю немає, а встановлення судом запропонованого позивачем графіку зустрічей не буде відповідати її інтересам, суди дійшли обґрунтованого висновку про залишення без задоволення позову ОСОБА_4 у даній справі.
Доводи касаційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості оскаржених судових рішень спростовуються матеріалами справи, наданими особистими поясненнями у суді першої інстанції ОСОБА_8 та висновками судів першої та апеляційної інстанції, які містять вичерпні обґрунтування щодо встановлених обставин справи у наслідок дослідження наданих сторонами доказів, які мають значення для її вирішення.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення скаржником характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження, що обґрунтовано зазначено в оскаржуваних судових рішеннях.
Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.
Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 401, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. П. Штелик
А. О. Лесько
С.Ю. Мартєв