Постанова
Іменем України
19 вересня 2018 року
м. Київ
справа № 539/2413/16-ц
провадження № 61-16924св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
треті особи: Перша Лубенська державна нотаріальна контора, Новаківська сільська рада Лубенського району Полтавської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 лютого 2017 року у складі судді Даценка В. М. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 05 квітня 2017 року у складі суддів: Одринської Т. В., Дорош А. І., Триголова В. М.,
У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_6, який 11 серпня 2015 року склав заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Новаківської сільської ради Лубенського району Полтавської області, відповідно до якого все спадкове майно, яке складається з домоволодіння та земельних ділянок площею 2,17 га та 0,23 га заповів ОСОБА_5 На час складення заповіту його батько тривалий час хворів, не вставав з ліжка, а отже не міг за чотири дні до смерті скласти спірний заповіт в приміщенні Новаківської сільської ради Лубенського району Полтавської області. Ці обставини викликають сумнів у позивача щодо належності підпису у заповіті батьку, у зв'язку з чим просив суд визнати його недійсним.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що волевиявлення ОСОБА_6, виражене у оспорюваному заповіті, відповідало його внутрішній волі, а позивач не довів протилежного. Під час складання спірного заповіту було дотримано всі вимоги закону щодо змісту та форми правочину.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 05 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 лютого 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спірний заповіт було складено з дотримання вимог закону, волевиявлення заповідача було вільним, доводи позивача з приводу недійсності заповіту не є правовими підставами для визнання його недійсним.
У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій й задовольнити його позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що заповідач не міг самостійно прочитати текст заповіту у зв'язку з його станом здоров'я, заповіт не посвідчувався при свідках, а тому є підстави вважати, що волевиявлення заповідача не було вільним. Показання свідків щодо посвідчення заповіту суперечать обставинам справи. В порушення вимог закону в заповіті відсутній запис про його вчинення поза межами органу місцевого самоврядування.
У вересні 2017 року ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, в якому вказав на її необґрунтованість. Зазначив, що під час складання спірного заповіту було дотримано всі вимоги закону щодо змісту та форми правочину.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
13 квітня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судами встановлено, що 11 серпня 2015 року ОСОБА_6 склав заповіт, який був посвідчений секретарем виконкому Новаківської сільської ради Лубенського району Полтавської області, відповідно до якого заповів все своє майно на користь ОСОБА_5, онука своєї співмешканки.
За дорученням ОСОБА_6 текст заповіту був написаний секретарем виконкому Новаківської сільської ради Лубенського району Полтавської області ОСОБА_7, однак після цього заповідач прочитав його і поставив підпис.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.
Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Частиною першою та другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Статтею 1253 ЦК України передбачена можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою.
Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, що затверджений наказом Міністерства юстиції України № 3306/5 від 11 листопада 2011 року (далі - Порядок) визначено порядок посвідчення заповіту.
Так, у пункті 1.2. розділу I цього Порядку в редакції 2011 року зазначено, що нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.
Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням. При вчиненні нотаріальної дії посадові особи органів місцевого самоврядування встановлюють особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії (пункти 2.1., 2.3. розділу II Порядку).
У пункті 1.4. розділу III цього Порядку зазначено, що посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшли правильного висновку про те, що волевиявлення ОСОБА_6, спрямоване на передачу майна саме ОСОБА_5 та зафіксоване в оспорюваному заповіті від 11 серпня 2015 року, було вільним та відповідало його волі.
Доказів протилежного позивач в порядку статті 60 ЦПК України 2004 року не надав.
Як вбачається зі змісту заповіту, його складено у письмовій формі, із зазначенням часу, місця його складення та засвідчено гербовою печаткою.
Підпис ОСОБА_6 на тексті правочину засвідчений посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії - секретарем виконкому Новаківської сільської ради Лубенського району Полтавської області ОСОБА_7
Доводи касаційної скарги про сумнів у належності заповідачу підпису на тексті заповіту суд вважає безпідставними, оскільки призначена судом почеркознавча експертиза не проведена.
Доводи касаційної скарги про те, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його волі, що, на думку позивача, підтверджують суперечливі покази свідків щодо місця посвідчення заповіту, не ґрунтуються на матеріалах справи і судами їм надано належну оцінку.
Як вбачається з тексту заповіту місцем його складення є приміщення сільської ради, однак відповідно до показань свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 його складено за місцем проживання заповідача.
Згідно з поясненнями секретаря виконкому Новаківської сільської ради Лубенського району Полтавської області ОСОБА_7 зазначення місця складання заповіту у приміщенні сільської ради є суто технічною помилкою, оскільки вказана інформація міститься у стандартному бланку заповіту, насправді заповіт був складений за місцем проживання заповідача в присутності його співмешканки ОСОБА_8
Хворобливий стан заповідача, який перешкоджав йому з'явитись до сільської ради для укладення заповіту, сторонами визнається і підтверджується свідками.
Оскільки складення заповіту поза межами приміщення органу місцевого самоврядування у випадках, коли заповідач не може з'явитись в зазначене приміщення дозволяється нормативним актом (пункт 2.1. розділу II Порядку), використання бланку заповіту із зазначенням місця його складання в приміщенні сільської ради, а не в будинку заповідача є технічною помилкою особи, що посвідчувала заповіт і не вплинуло на волевиявлення заповідача.
Безпідставними є також доводи касаційної скарги про визнання спірного заповіту недійсним у зв'язку з відсутністю свідків під час його посвідчення, оскільки з тексту заповіту вбачається, що він прочитаний особисто заповідачем, натомість законом передбачене обов'язкове посвідчення заповіту посадовою особою органу місцевого самоврядування при свідках лише у випадку неможливості заповідача прочитати текст заповіту самостійно або за бажанням заповідача.
Прочитання заповіту особисто заповідачем підтвердили допитані у судовому засіданні свідки: ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а позивач не надав доказів на спростування цих обставин або доказів того, що заповідач мав фізичні вади, які б йому перешкоджали прочитати заповіт особисто та підписати його.
Отже, оскаржуваний заповіт по формі, порядку його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном відповідає вимогам закону, а на підтвердження підстав його недійсності позивач належних та допустимих доказів не надав.
За таких обставин суди правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про визнання заповіту недійсним.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 05 квітня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Б.І. Гулько
Є. В.Синельников
С. Ф. Хопта