27 вересня 2018 рокусправа № 808/871/18
(суддя 1-ї інстанції - Батрак І.В., м. Запоріжжя)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді-доповідача Чередниченко В.Є.
судді: Іванов С.М., Панченко О.М.,
за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 червня 2018 року у справі №808/871/18 за позовом ОСОБА_2 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 12 березня 2018 року звернулася до суду з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, згідно з яким, просить зобов'язати відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07.10.2009 року шляхом її призначення знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
В позові ОСОБА_2 зазначає, що нею була направлена заява до відповідача про поновлення пенсії. Згідно з відповіді на яку, виплата пенсії в Україні їй не може бути поновлена, оскільки позивач переїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю в грудні 2003 року, тобто до рішення Конституційного Суду України та зареєстрована на території України.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05 червня 2018 року позов задоволено частково.
Суд, зобов'язав Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя поновити позивачу виплату раніше призначеної пенсії за віком, починаючи з 01 вересня 2017 року. Позовні вимоги про відновлення виплати позивачу пенсії з 07.10.2009 року по 31.08.2017 року (включно) залишив без розгляду. В задоволенні решти позовних вимог відмовив. Рішення суду мотивовано тим, що позивач проживаючи в державі Ізраїль, як громадянка України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, адже Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України, однак таке право підлягає поновленню в межах строків встановлених законодавством на звернення до суду з цим позовом.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині строку з якого має бути поновлена пенсія позивач оскаржив його до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить змінити рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково ототожнив строки встановлені для поновлення пенсії зі строками для звернення до суду, оскільки поновлення виплати пенсії позивачу необхідно здійснити із врахуванням строку встановленого ст. ст. 46 та 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначає про те, що пенсія позивачу повинна бути призначена в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. Крім того суд першої інстанції фактично відсторонився від розгляду вимоги стосовно компенсації втрати частини доходів та індексації.
Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, відповідач зазначаючи про її необґрунтованість, просить у задоволені скарги відмовити, рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується позивачем залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача яка підтримала доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_2, є громадянкою України, ІНФОРМАЦІЯ_1, ізраїльське посвідчення особи НОМЕР_1, видане органом МВС в м. Рішон Ле-Ціон 02 листопада 2015 року, ідентифікаційний номерНОМЕР_2.
По досягненні пенсійного віку, позивачу була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась їй до виїзду за кордон, тобто до 2003 року.
У 2003 році позивач виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
Починаючи з 2003 року і станом на сьогоднішній день, позивач призначеної по закону пенсії не отримує.
01 вересня 2017 року представник позивача, діючи на підставі довіреності, подав безпосередньо до Центрального об'єднаного УПФУ м. Запоріжжя нотаріально посвідчену та апостильовану особисту заяву позивача про поновлення пенсії (а.с.35-38).
Відповідач листом 311/С-10 від 06.09.2017 року відмовив позивачу у поновленні виплати пенсії згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, та п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки вона фактично постійно проживає за межами України в Ізраїлі, реєстрація місця проживання на території України відсутня та в зв'язку з відсутністю механізму виплати пенсій пенсіонерам, які проживають в країнах з якими не укладено договору про пенсійне забезпечення (а.с.39). Правомірність дій відповідача щодо відмови позивачу поновити виплату пенсії починаючи з 07 жовтня 2009 року є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженого рішення виходить з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено що, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року за № 25-рп/2009 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначені положення визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» та рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 закони, правові акти або окремі положення визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню, як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що з дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009, яким визнано неконституційними положення Закону, на підставі яких позивачу було припинено виплату пенсії, у неї виникло право на відновлення виплати пенсії за віком.
В свою чергу відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою вказаної статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з листа відповідача 311/С-10 від 06.09.2017 року пенсія позивачу була призначена, однак її виплата припинена з грудня 2003 року, оскільки вона фактично постійно проживає за межами України в Ізраїлі, реєстрація місця проживання на території України відсутня та в зв'язку з відсутністю механізму виплати пенсій пенсіонерам, які проживають в країнах з якими не укладено договору про пенсійне забезпечення (а.с.39). Закони, інші нормативно-правові акти, судові рішення є доступними для ознайомлення всіма громадянами, і можливість обізнаності людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання такої людини.
Статтею 34 Конституції України передбачено, зокрема, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.
Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 та не відновлення позивачу виплати пенсії, ОСОБА_2 повинна була дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік строку звернення до суду.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії позивачу не позбавляє особу необхідності вживати заходів щодо захисту свого права якщо воно порушується. В свою чергу доводи скаржника про те, що суд першої інстанції помилково ототожнив строки встановлені для поновлення пенсії зі строками для звернення до суду є помилковими, оскільки порушене право позивача підлягає поновленню в судовому порядку, а отже до спірних відносин і повинні застосовуватися строки встановлені для звернення до суду за захистом порушеного права.
Слід зазначити й те, що не підлягають застосуванню до спірних відносин положення частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки зазначені приписи встановлюють строки виплати нарахованих пенсій за минулий час і не визначають строки перерахування пенсій. Положення статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» також не підлягають застосуванню до спірних відносин, оскільки зазначені приписи встановлюють порядок та строки поновлення виплати пенсії здійсненої за відповідним рішенням територіального органу Пенсійного фонду в той час як поновлення пенсії позивача у спірних відносинах буде здійснено на підставі судового рішення.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції зробив висновок щодо необхідності застосування до спірних відносин наслідків пропуску строку звернення до суду встановлених КАС України враховуючи правову позицію викладену в постановах Верховного Суду України від 08 грудня 2015 року (справи №№ 21-5440а15, 21-5653а15) та від 08.06.2016 року (справа № 505/2135/14-а).
Щодо доводів скаржника про те, що пенсія позивачу повинна бути призначена в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність та те, що суд першої інстанції фактично відсторонився від розгляду вимоги стосовно компенсації втрати частини доходів та індексації, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
У відповідності до абзацу 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, і просити про їх захист шляхом передбаченим цією нормою.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).
Тобто, встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим під час судового розгляду.
Таким чином, обов'язковою умовою для визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень є наявність факту порушення останнім прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась за їх судовим захистом.
Відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.
Як вбачається з матеріалів справи предметом спору у цій справі є дії відповідача щодо відмови позивачу у поновленні виплати пенсії, а не розмір її виплати чи відмова відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів та індексації, оскільки відповідач не здійснював позивачу нарахування пенсії, а отже встановити чи буде порушене право позивача на виплату розміру пенсії у встановленому законом порядку є неможливим, як наслідок такі вимоги позивача є передчасними як і вимоги позивача щодо виплати компенсації втрати частини доходів та індексації.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 червня 2018 року у справі №808/871/18 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 27 вересня 2018 року.
Повне судове рішення складено 27 вересня 2018 року.
Головуючий В.Є. Чередниченко
Суддя: С.М. Іванов
Суддя: О.М. Панченко