ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
27 вересня 2018 року № 826/3672/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у письмовому провадженні справу
за позовом ОСОБА_1
до Державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войстрік Олени Василівни,
третя особа - ОСОБА_3,
про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
За участю представників
позивача - ОСОБА_4,
третьої особи - ОСОБА_5
Обставини справи.
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войстрік Олени Василівни, за участю третьої особи - ОСОБА_3, та просить суд:
Скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 від 13 вересня 2016 року № 16423939;
Зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войстрік Олену Василівну внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування запису про державну реєстрацію права власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 від 13 вересня 2016 року № 16423939 на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 лютого 2013 року у справі № 2-2509/11, провадження № 2/759/81/13.
Ухвалою суду від 05 квітня 2017 року позовну заяву залишено без розгляду та надано позивачу строку для усунення недоліків.
28 квітня 2017 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 10 травня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/3672/17(далі - справа), яку призначено до розгляду у судовому засіданні на 10 серпня 2017 року.
Ухвалою суду від 14 липня 2017 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3.
У зв'язку із неявкою позивача судом оголошено перерву до 12 жовтня 2017 року.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі, обґрунтовуючи тим, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 30 жовтня 2013 року № 753/5248/13-ц, провадження № 2/753/3818/13, право власності ОСОБА_3 на ? частину квартири АДРЕСА_1 припинено та визнано за ОСОБА_1 Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за ? частину квартири АДРЕСА_1 у розмірі 307350,00 гривень.
Незважаючи на наявність рішення Дарницького районного суду у місті Києві, яке набрало законної сили, державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войстрік О.В. на підставі прийнятого від 13 вересня 2016 року рішення № 16423939 проведено державну реєстрацію права власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3.
Вказані обставини, на думку позивача, є підставами для скасування прийнятого рішення.
Відповідач частково визнав позовні вимоги, про що подав відповідну заяву, яку долучено до матеріалів справи та в якій зазначено про те, що керуючись статтею 112 КАС України ( в редакції, чинні на час подання заяви до суду) позовні вимоги в частині скасування рішення від 13 вересня 2016 року № 16423939 вважає обґрунтованими та просить скасувати зазначене рішення.
Разом з тим, відповідач заперечила в частині задоволення позовних вимог про зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войстрік Олену Василівну внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування запису про державну реєстрацію права власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 від 13 вересня 2016 року № 16423939 на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 лютого 2013 року у справі № 2-2509/11, провадження № 2/759/81/13, оскільки відповідача такими повноваженнями не наділено.
Третя особа проти позову заперечувала з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи, в яких зазначається про те, що вказаний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки суть спору зводиться до припинення права власності ОСОБА_3 на квартиру, яке зареєстровано ще у 2008 році і лише в 2013 році внесено запис до нового реєстру, а тому предметом спору є право власності. Позивач до розлучення забрав усі документи на квартиру та відмовлявся їх надати третій особі, незважаючи на неодноразові звернення. Після запровадження у 2013 році Реєстру речових прав на нерухоме майно виявилось що позивач, надавши технічний паспорт, зареєстрував своє право власності на частину квартири, яка була спільним майном подружжя, про що відкрито відповідний реєстровий розділ. З урахуванням викладеного, третя особа також змогла реалізувала своє право на реєстрацію права власності на іншу частину квартири.
Окрім того, третьою особою зазначено про те, що компенсація позивачем на частку у праві спільної часткової власності не було виплачено та не було стягнуто, право власності ОСОБА_3 не було припинено, а тому підстави для скасування рішення державного реєстратора відсутні.
Ухвалою суду від 12 жовтня 2017 року у задоволенні клопотання представника третьої особи про закриття провадження у справі відмовлено.
Виходячи з положень частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вчинення процесуальної дії), враховуючи відсутність заперечень з боку сторін, у судовому засіданні судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.
Через канцелярію суду надійшли письмові заперечення відповідача, з яких вбачається, що оскільки на момент державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на ? частину квартири АДРЕСА_1 позивачем не було виплачено компенсацію, тому право власності третьої особи не було припинено. За таких обставин, рішення відповідача про державну реєстрацію права власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 від 13 вересня 2016 року № 16423939 є цілком законним та обґрунтованим.
Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.
Обставини встановлені судом.
26 серпня 2008 року Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 22 серпня 2008 року № 1437-С/КІ видано свідоцтво про право власності, яким посвідчено, що квартира № 334, яка розташована в місті Києві по вул. Мишуги Олександра, будинок 2 належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних частинах на праві приватної власності.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 21 лютого 2013 року у справі № 2-2509/11, провадження № 2/759/81/13, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, зареєстрований 02 червня 1990 року в Палаці реєстрації шлюбів та новонароджених міста Києва, актовий запис № 2272 - розірвано.
Поділено спільне майно подружжя та виділено ОСОБА_3 у власність ? частину квартири АДРЕСА_1 та автомобіль Mitsubishi Outlander 2,4, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.
Виділено у власність ОСОБА_1 ? частину квартири АДРЕСА_1.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості ? частини автомобіля у розмірі 81 144, 93 гривень.
В решті позовних вимог відмовлено.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 30 жовтня 2013 року № 753/5248/13-ц, провадження № 2/753/3818/13 первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 задоволено.
Припинено право власності ОСОБА_3 на ? частину квартири АДРЕСА_1 та визнано право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за ? частину квартири АДРЕСА_1 у розмірі 307350,00 гривень.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_7 задоволено частково.
Припинено право власності ОСОБА_1 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_4 та визнано право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_4 за ОСОБА_3
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 грошову компенсацію за 1/3 частину квартири АДРЕСА_4 у розмірі 189255,00 гривень. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Реєстрація права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на підставі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 жовтня 2013 року проведена Державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві 05 квітня 2014 року № 12201001.
Разом з тим, державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войстрік О.В. на підставі прийнятого 13 вересня 2016 року рішення № 16423939 проведено державну реєстрацію права власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3.
Рішення відповідачем приймалось на підставі наданих ОСОБА_3 документів, зокрема і рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 лютого 2013 року у справі № 2-2509/11, провадження № 2/759/81/13.
Позивач зауважує, що третьою особою свідомо приховано факт наявності рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 жовтня 2013 року чим введено в оману приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу.
Відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.
Вказані обставини, на думку позивача, є підставою для скасування прийнятого відповідачем рішення про державну реєстрацію та зобов'язання внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування запису про державну реєстрацію права власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 від 13 вересня 2016 року № 16423939 на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 лютого 2013 року у справі № 2-2509/11, провадження № 2/759/81/13.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд прийшов до наступних висновків.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року N 1952-IV.
Разом з тим, 26 листопада 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 834- VIІІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України, який набрав чинності 13 грудня 2015 року.
Згідно з вищевказаним Законом Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено в новій редакції, яка почала діяти з 01 січня 2016 року (далі - Закон) та визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення.
Відповідно до пункту 1 статті 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частиною п'ятою статті 3 Закону передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться незалежно від місцезнаходження нерухомого майна в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, крім державної реєстрації права власності та інших речових прав, що проводиться нотаріусами незалежно від місцезнаходження нерухомого майна.
На підставі рішення Міністерства юстиції України державна реєстрація права власності та інших речових прав може проводитися в межах декількох адміністративно-територіальних одиниць, визначених в абзаці першому цієї частини.
Державна реєстрація обтяжень речових прав проводиться незалежно від місцезнаходження нерухомого майна.
Державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого абзацом п'ятим цієї частини.
Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.
Статтею 4 Закону визначено речові права та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації, відповідно до якої, державній реєстрації прав підлягають:
1) право власності;
2) речові права, похідні від права власності:
право користування (сервітут);
право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);
право забудови земельної ділянки (суперфіцій);
право господарського відання;
право оперативного управління;
право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки;
право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки;
іпотека;
право довірчої власності;
інші речові права відповідно до закону;
3) право власності на об'єкт незавершеного будівництва;
4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
Відповідно до статті 5 Закону у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.
Право власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду, а також їх окремі частини може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності чи інше речове право на земельну ділянку, на якій вони розташовані.
Право власності на квартиру, житлове та нежитлове приміщення може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на житловий будинок, будівлю, споруду, а також їх окремі частини, в яких вони розташовані.
Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії.
Організаційну систему державної реєстрації прав відповідно до статті 6 Закону становлять:
1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;
2) суб'єкти державної реєстрації прав:
виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації;
акредитовані суб'єкти;
3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 10 Закону державним реєстратором є: зокрема, нотаріус.
Згідно з частиною третьою статті 10 Закону, державний реєстратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:
відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;
відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;
відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;
наявність обтяжень прав на нерухоме майно;
наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі;
4) під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень;
5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав;
6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;
7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);
8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;
9) формує реєстраційні справи у паперовій формі.
10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:
1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;
2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав;
3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд;
4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;
5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації;
6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;
7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником;
8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
Відповідно до частини четвертої статті 18 Закону № 1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Згідно зі статтею 22 Закону № 1952-IV документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Електронні документи, подані для проведення державної реєстрації прав, оформляються згідно з вимогами, встановленими цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Не розглядаються документи з підчищеннями або дописками, закресленими словами та іншими не обумовленими в них виправленнями, заповнені олівцем, з пошкодженнями, що не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст, а також оформлені з порушенням вимог законодавства.
Відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.
Відповідальність за відповідність електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, оригіналам таких документів у паперовій формі у разі подання заяви в електронній формі несе особа, яка виготовила електронні копії документів.
Відповідно до статті 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:
1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;
2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;
3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;
4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;
5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;
6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;
7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;
8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;
9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;
10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;
11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;
12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.
Окрім того, відповідно до частин другої і десятої статті 18, частини першої статті 20, частин другої і третьої статті 32, частини третьої статті 34 Закону Кабінетом Міністрів України постановою від 25 грудня 2015 року № 1127 затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок), який визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Відповідно до пункту 6 Порядку державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.
Згідно з пунктом 8 Порядку державний реєстратор, уповноважена особа за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав формує та реєструє заяву в базі даних заяв, на якій заявник (за умови відсутності зауважень до відомостей, зазначених у ній) проставляє власний підпис.
Під час формування та реєстрації заяви державний реєстратор, уповноважена особа обов'язково зазначають відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав, передбачені Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141
Пунктом 8 Порядку передбачено, що під час формування та реєстрації заяви державний реєстратор, уповноважена особа встановлює особу заявника.
Встановлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншим документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, передбаченим Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
Особа іноземця та особа без громадянства встановлюються за паспортним документом іноземця.
У разі подання заяви уповноваженою на те особою державний реєстратор, уповноважена особа перевіряє обсяг повноважень такої особи на підставі документа, що підтверджує її повноваження діяти від імені іншої особи.
Обсяг повноважень особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи, перевіряється на підставі відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, за допомогою порталу електронних сервісів.
Заява не підлягає формуванню та реєстрації виключно у випадках, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до пункту 10 Порядку разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідні для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та / або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.
Під час формування та реєстрації заяви державний реєстратор, уповноважена особа з оригіналів документів чи відповідно оформлених копій необхідних для державної реєстрації прав документів у випадку, передбаченому абзацом другим пункту 7 цього Порядку, обов'язково виготовляє електронні копії шляхом сканування таких документів, які додаються до заяви.
Відповідно до пункту 12 Порядку розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов'язково використовує відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено законодавством, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів.
У разі коли відомості Державного земельного кадастру про власників, користувачів земельної ділянки, перенесені з державного реєстру земель, містять неповну або неточну інформацію, що унеможливлює ідентифікацію особи, державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав надсилає відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 17 жовтня 2012 року № 1051, повідомлення в електронній формі державному кадастровому реєстраторові про уточнення інформації в Державному земельному кадастрі, в якому зазначається виключний перелік відомостей, що є неповними або неточними.
Доступ до відомостей Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів забезпечується за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав.
Інформаційна взаємодія між Державним реєстром прав та Єдиним реєстром документів здійснюється інформаційно-телекомунікаційними засобами в електронній формі у порядку, визначеному Мін'юстом разом з Мінрегіоном.
Державний реєстратор у разі наявності в нього паперових носіїв інформації (реєстрових книг, реєстраційних справ, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації) використовує також відомості, які містяться на відповідних носіях інформації.
Державна реєстрація права власності на нерухоме майно, утворене шляхом поділу майна, у тому числі в результаті виділення окремого об'єкта нерухомого майна із складу нерухомого майна, що складається з двох або більше об'єктів, або об'єднання майна, проводиться за умови наявності технічної можливості такого поділу або об'єднання нерухомого майна та можливості використання такого майна як самостійного об'єкта цивільних правовідносин.
Пунктом 54 Порядку передбачено, що для державної реєстрації права власності на земельну ділянку, що створюється шляхом поділу або об'єднання, подаються:
документ, що посвідчує право власності на земельну ділянку до її поділу або об'єднання (крім випадків, коли право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав);
витяг з Державного земельного кадастру про новосформовану земельну ділянку.
Для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, що створюється шляхом поділу або об'єднання, подаються:
документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна до його поділу або об'єднання (крім випадків, коли право власності на такий об'єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав);
документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (крім випадків, коли об'єкт нерухомого майна створюється шляхом поділу або об'єднання без проведення будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення);
технічний паспорт на новостворений об'єкт нерухомого майна;
документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси (крім випадків поділу або об'єднання таких об'єктів нерухомого майна, як квартира, житлове або нежитлове приміщення тощо).
Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.
У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, обов'язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.
Згідно з пунктом 56 Порядку для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що створюється шляхом поділу, виділу в натурі частки майна, що перебуває у спільній власності, та має наслідком припинення права спільної власності для усіх або одного із співвласників, подаються:
1) договір про поділ спільного майна, договір про виділ у натурі частки із спільного майна або відповідне рішення суду;
2) документи, передбачені пунктом 54 цього Порядку, крім документа, що посвідчує право власності на нерухоме майно до його поділу або виділу в натурі частки.
У разі коли в результаті виділу в натурі частки майна, що перебуває у спільній власності, у співвласників, які не здійснювали виділ в натурі частки, змінюється розмір часток у праві спільної власності, подається також письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на таке майно.
Під час проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що залишається у спільній власності після виділу в натурі частки одного із співвласників, державний реєстратор зазначає рівні частки у праві спільної часткової власності на таке майно, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту, або якщо інше не встановлено законом.
Окрім того, відповідно до статті 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником.
Державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру прав примірника такого судового рішення.
Державний реєстратор, що перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, за місцезнаходженням відповідного майна у день надходження відповідного рішення суду формує та реєструє необхідну заяву або реєструє рішення суду про заборону вчинення дій, пов'язаних з державною реєстрацією прав, чи рішення суду про скасування відповідного рішення суду.
Проведення реєстраційних дій на підставі рішень судів здійснюється у порядку та строки, передбачені цим Законом, без справляння адміністративного збору.
Інформаційна взаємодія між Державним реєстром прав та Єдиним державним реєстром судових рішень здійснюється інформаційно-телекомунікаційними засобами в електронній формі у порядку, визначеному Міністерством юстиції України спільно з Державною судовою адміністрацією України.
Відповідачем на вимогу суду не було долучено матеріалів справи копію рішення від 13 вересня 2016 року № 16423939 та копії документів, на підставі яких було проведено реєстраційні дії, оскільки відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 04 травня 2017 року № 1487/5 про тимчасове блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідачу заблоковано доступ до зазначеного Реєстру.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» документи, на підставі яких проведено реєстраційні дії та які підлягають поверненню заявнику, зберігаються у реєстраційній справі у формі електронних копій документів, виготовлених шляхом сканування під час проведення реєстраційний дій.
Оскільки відповідачу заблоковано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вона не має можливості роздрукувати та надати завірені копії документів на вимогу суду.
Разом з тим, до матеріалів справи долучено копію рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 жовтня 2013 року, яке згідно з відміткою набрало законної сили 11 листопада 2013 року.
Вказаним рішенням припинено право власності ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири № 334, що знаходиться в місті Києві по вулиці Мишуги у будинку№2 та визнано право власності на 1/2 частку квартири № 334 , що знаходиться в місті Києві по вулиці Мишуги у будинку№2 за ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 1/2 частку квартири № 334, що знаходиться в місті Києві по вулиці Мишуги у будинку№2 у сумі 307350,00 грн..
З письмових заперечень відповідача та третьої особи вбачається, що відповідно до частини другої статті 364 Цивільного кодексу України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
На час державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на ? частину квартири АДРЕСА_1, жодних підтверджуючих документів про виконання позивачем рішення Дарницького районного суду міста Києва та виплату третій особі компенсації за частину зазначеної квартири надано не було, а тому право власності ОСОБА_3 на ? частину квартири не було припинено.
Однак, статтею 202 Цивільного кодексу України визначено поняття та види правочинів та статтею 364 Цивільного кодексу України визначено порядок виділу частки із майна, що є у спільній частковій власності,
Вказаними нормами права врегульовано питання договірних відносин між особами, при цьому вони не містять жодних положень щодо порядку виконання рішення суду щодо визнання права власності, у тому числі й у випадку поділу спільного майна подружжя/виділу частки у спільному майні подружжя на підставі рішення суду.
Таким чином, посилання відповідача та третьої особи на положення статей 364, 202 Цивільного кодексу України як на факт того, що право власності ОСОБА_3 на ? частину квартири не було припинено, а припинення її права власності на 1/2 частину квартири могла бути здійснено лише після вчинення певного правочину, а саме виплати ОСОБА_1 ОСОБА_3 компенсації її частки, є необґрунтованим.
Окрім того, й у рішенні Дарницького районного суду міста Києва припинення права власності ОСОБА_3 на 1/2 частку вказаної квартири № 334 та визнання права власності на відповідну частку за ОСОБА_1 не обумовлено актом сплати відповідної компенсації чи будь-якою іншою умовою.
З долучених до матеріалів справи документів судом також встановлено що на виконанні Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві перебуває виконавчий лист який видано Дарницьким районним судом міста Києва 17 лютого 2016 року № 753/5248/14. Постановою від 05 грудня 2016 року ВП № 53028396 відкрито виконавче провадження за яким і буде здійснено стягнення компенсації на користь ОСОБА_3
З урахуванням наведеного, на думку суду, прийняте відповідачем 13 вересня 2016 року рішення № 16423939 підлягає скасуванню, що є підставою для задоволення позовних вимог в зазначеній частині.
Разом з тим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог в частині зобов'язання відповідача внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування запису про державну реєстрацію права власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 від 13 вересня 2016 року № 16423939 на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 лютого 2013 року у справі № 2-2509/11, провадження № 2/759/81/13, оскільки відповідно до статті 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вказаними повноваженнями відповідача не наділено.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).
Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до частини п'ятої зазначеної статті, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. ОСОБА_6 є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Долученими до матеріалів справи копіями квитанцій від 09 березня 2017 року № 0.0.721200429.1 та від 27 квітня 2017 року № 0.0.754860106.1 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1280,40 гривень за заявлення двох вимог немайнового характеру.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, виходячи зі змісту частини третьої статті 139 КАС України, суд вбачає за необхідне стягнути понесені позивачем судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 640,00 гривень.
Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 (02068, АДРЕСА_5, ІПН НОМЕР_2) до Державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войстрік Олени Василівни (АДРЕСА_7), третя особа - ОСОБА_3 (03134, АДРЕСА_6, ІПН НОМЕР_3), про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 від 13 вересня 2016 року № 16423939.
Відмовити в решті позовних вимог.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (02068, АДРЕСА_5, ІПН НОМЕР_2) з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войстрік Олени Василівни (АДРЕСА_7) сплачений позивачем судовий збір у розмірі 640,00 (шістсот сорок гривень) 00 копійок.
Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.І. Келеберда