ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
27 вересня 2018 року № 826/12712/18
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії
Суддя - Вовк П.В.
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1, позивач) до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (далі також - відповідач), в якому позивач просить суд:
1) визнати протиправною відмову відповідача у встановленні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;
2) зобов'язати відповідача встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Ухвалою суду від 15 серпня 2018 року було відкрито провадження в даній справі та вирішено, у зв'язку з належністю даної справи до категорії справ незначної складності у відповідності до вимог п. 10 ч. 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), враховуючи вимог ч.ч. 1-2 статті 257 КАС України, здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Вказана ухвала суду була отримана позивачем та представником відповідача 17 серпня 2018 року.
Виходячи з наведеного, судом робиться висновок про те, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про обставини її розгляду у визначеному ухвалою суду від 15 серпня 2018 року порядку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про його відповідність всім визначеним законом критеріям для отримання спірного статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, зокрема, наявність у нього статусу учасника бойових дій та захворювання, пов'язаного з участю у бойових діях при виконанні обов'язків військової служби закордоном.
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому він просить відмовити в задоволенні заявлених ОСОБА_1 позовних вимог з огляду на відповідність вимогам законодавства наданої відповідачем відмови позивачу у отриманні останнім статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 10 липня 2018 року звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та отримання відповідного посвідчення.
Згідно листа Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 23 липня 2018 року № 106-51-09/4646, позивачу було відмовлено у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, у зв'язку з відсутністю законних підстав.
Вищевказане рішення мотивовано тим, що перебування позивача у тривалому закордонному відрядженні у Спеціальному миротворчому підрозділі МВС України у Косово (колишня республіка Югославія) з 08 липня 2002 року по 08 липня 2003 року не відповідає періодам, зазначеним в Переліку держав, яким надавалась допомога за участю військовослужбовців і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ, інших формувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Пунктом 7 ч. 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа учасників бойових дій на території інших держав, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з перебуванням у цих державах.
Отже, законодавством визначено лише дві обов'язкові умови для отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п. 7 ч. 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»:
- наявність статусу учасник бойових дій;
- отримання поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаного з участю у бойових діях на території інших держав.
В даному контексті суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2 ч. 1 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, поліцейські, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.
При цьому, перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
В даному разі Перелік держав і періодів бойових дій на їх території був затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Перелік № 63).
Разом з тим, наведені в такому переліку дані щодо держав і періодів бойових дій на їх території, у відповідності до вимог п. 2 ч. 1 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», використовується з метою визначення наявності підстав для надання особі статусу учасника бойових дій, в той час як п. 7 ч. 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» прямо не ставить в залежність наявність у особи права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни від обставин отримання такої інвалідності в державах та періодах, визначених Переліком № 63.
Відповідно, у відповідача відсутні повноваження щодо здійснення перевірки інвалідності позивача на критерій її отримання в державах та періодах, визначених Переліком № 63, оскільки такий критерій має бути встановлений в межах процедури отримання особою статусу учасника бойових дій.
В той же час, як вбачається з матеріалів справи, а саме з посвідчення НОМЕР_2, виданого 06 серпня 2003 року, позивач має статус учасника бойових дій. Матеріали справи не містять відомостей про позбавлення позивача такого статусу.
Крім того, необхідно звернути увагу на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 08 липня 2007 року № 1296 «Про доповнення переліку держав і періодів бойових дій на їх території» у переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позицію «Югославія 15 липня 1992 р.» було доповнено словами і цифрами «- 16 червня 1999 р.».
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 1296 визначено, що прийняті до набрання чинності цією постановою рішення про надання статусу учасника бойових дій громадянам, які брали участь у подіях на території колишньої Югославії, перегляду не підлягають.
Отже, обставини наявності у позивача статусу учасника бойових дій як наслідок його участі у бойових діях в одній з країн та в період, що визначений Переліком № 63, є встановленими судом.
Як вже зазначалось, однією з умов для отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п. 7 ч. 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є отримання поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаного з участю у бойових діях на території інших держав.
Зокрема, відповідно до п. 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
А відповідно до п. 7 вказаного Положення, «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видається структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.
Таким чином, для присвоєння статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, особа (у даному випадку - учасник бойових дій на території іншої країни) має довести причино-наслідковий зв'язок отриманого захворювання, каліцтва з перебуванням у іншій державі, де на цей час велися бойові дії.
Так, згідно п. 12 Свідоцтва про хворобу № 270 від 01 жовтня 2008 року позивачу було встановлено діагноз про причинний зв'язок захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва): Захворювання, ТАК, пов'язане з участю в бойових діях при виконанні обов'язків військової служби.
Також, згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0977288 від 04 червня 2018 року, позивачу встановлено другу групу інвалідності в зв'язку з захворюванням пов'язаним з участю в бойових діях при виконанні обов'язків військової служби.
Тобто, матеріалами справи підтверджується, що захворювання позивача, який є учасником бойових дій, було отримано внаслідок перебування у країнах, де велися бойові дії.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивач має право на надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачу відповідного посвідчення, а тому обґрунтованими є заявлені позовні вимоги.
Щодо можливого втручання у дискреційні повноваження відповідача, суд зазначає наступне.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, видати відповідне посвідчення або ні. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.
Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними, що підтверджує правомірність заявлених позивачем вимог.
Аналогічний правовий підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2018 року по справі № 816/591/15-а.
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки з матеріалів справи вбачається вчинення відповідачем протиправних дій, які не відповідають наведеним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям.
У відповідності до вимог статті 139 КАС України, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, а інших підтверджених судових витрат ним понесено не було, жодні судові витрати на його користь не підлягають відшкодуванню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 257-262 КАС України суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (04208, АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (04071, місто Київ, вулиця Ярославська, 31-Б; код ЄДРПОУ 37393782) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації у встановленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя П.В. Вовк