Справа № 815/2262/18
25 вересня 2018 року
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (68742, Одеська область, Болградський район, с. Криничне, вул. Мічуріна, буд. 168) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом (а.с. 6-10) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі ГУ Держгеокадастру), в якому з урахуванням уточнення позовних вимог (а.с.54 ) просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 гектара, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Криничненської сільської ради, Болградського району, Одеської області (за межами населеного пункту), викладеної у листі №У-25843/0-12970/6-17 від 26.12.2017 року;
- зобов'язати відповідача внести дані про заявлену земельну ділянку до Державного земельного кадастру в порядку, визначеному законом та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, орієнтовано площею 2,0000 гектара, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Криничненської сільської ради, Болградського району, Одеської області (за межами населеного пункту), викладеної у листі №У-25843/0-12970/6-17 від 26.12.2017 року.
Позивач зазначила, що 01.12.2017 року вона звернулась до ГУ Держгеокадастру з клопотанням на падання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2.0000 гектара, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Криничненської сільської ради Болградського району Одеської області (за межами населеного пункту) (далі - земельна ділянка).
Листом №У-25843/0-12970/6-17 від 26.12.2017 року відповідач її повідомив., що ГУ Держгеокадастру забезпечуватиме підбір земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадян у межах норм безоплатної приватизації, перелік яких міститься на офіційному сайті відповідача. Разом з тим, дані про земельну ділянку, яку позивач бажає отримати у власність, не внесені до Державного земельного кадастру, відповідно неможливо встановити належність цієї земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка не надана у власність або користування, відсутність встановлених щодо неї обмежень тощо. При цьому земельна ділянка буде включена до земельного кадастру після проведення планових робіт та за результатами буде включена до переліку, таким чином позивачу було запропоновано визначитись з іншим місцем розташування земельної ділянки, обравши відповідну земельну ділянку у переліку на сайті відповідача.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, посилаючись на положення ЗК України позивач вказує, що кодексом передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, тоді як вказана підстава для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою не передбачена ст. 118 ЗК України. Щодо відсутності земельної ділянки у переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадян у межах норм безоплатної приватизації», позивач зазначає, що нормами постанови Кабінету Міністрів України №413 від 07.06.2017 року «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» (далі - Постанова №413), якими, зокрема, передбачено формування переліку земельних ділянок та визначення площ земельних ділянок, які передаються в межах норм безоплатної приватизації та оприлюднення їх на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру, не встановлено заборони надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати інші ніж у переліку земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації.
На думку позивача, оскільки нею було подано клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з доданням необхідного пакету документів, у відповідача не було підстав відхиляти зазначене клопотання. У даному випадку застосуванню підлягає ЗК України, як нормативний акт, який має вищу юридичну силу по відношенню до постанови №413. Також, уточнюючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що невнесення даних щодо земельної ділянки до Державного земельного кадастру не є підставою для відмови у наданні саме заявленої земельної ділянки, оскільки відповідно до норм Закону України «Про державний земельний кадастр», своєчасне внесення даних про земельні ділянки є обов'язком відповідача.
Ухвалою суду від 16.05.2018 року позов залишений без руху та позивачу наданий строк для усунення недоліків (а.с. 17-19).
Ухвалою суду від 12.06.2018 року продовжено строк для усунення недоліків позову (а.с. 33).
Ухвалою суду від 06.08.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с. 2-4).
Ухвалою суду від 27.08.2018 року прийняті уточнення до позовної заяви, подані представником позивача 15.08.2018 року (а.с.57-58).
Представник ГУ Держгеокадастру надав до суду відзив на адміністративний позов (а.с.45-50), в якому зазначив, що вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено статтею 118 ЗК України, відповідно до положень якої громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
На адресу ГУ Держгеокадастру надійшло клопотання ОСОБА_1 за вх. №У-25843/0/5-17 від 01.12.2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. За результатами розгляду клопотання Головним управлінням була надана відповідь листом від 26.12.2017 року за вих. № У-25843/0-12970/6-17, в якій було зазначено, зокрема, що на сьогодні проходять процеси наповнення Державного земельного кадастру відомостями про земельні ділянки, виправлення помилок у Державному земельному кадастрі, це призводить до ситуації, коли на публічній кадастровій карті, відомості про земельні ділянки відсутні, і громадяни сприймають таку інформацію, що відповідні земельні ділянки перебувають у запасі, при перевірці архівних матеріалів встановлюється що земельні ділянки перебувають у власності або користуванні, а відомості про них не внесені до державного земельного кадастру (не присвоєно кадастровий номер). Також виникає ситуація, коли земельні ділянки, на які претендують громадяни і звертаються до Головного управління про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, не відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення державної власності, а належать до інших категорій земель, зокрема водного фонду (прибережні захисні смуги), лісогосподарського призначення (вкриті чагарниками), природоохоронного чи іншого призначення. Враховуючи викладене, до повного наповнення Державного земельного кадастру, ГУ Держгеокадастру забезпечуватиме підбір земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які можуть бути передані у власність громадян у межах норм безоплатної приватизації, перелік яких міститься на офіційному сайті відповідача. При цьому дані про земельну ділянку, яку позивач бажає отримати у власність не внесені до Державного земельного кадастру, а відтак не можливо встановити належність цієї земельної ділянки до земель сільськогосподарського земель сільськогосподарського призначення державної власності, відсутність встановлених щодо неї обмежень та інших факторів, які можуть призвести до порушення вимог земельного законодавства.
Посилаючись на норми Закону України «Про Державний земельний кадастр», представник відповідача зазначив, що до Державного земельного кадастру включаються відомості про земельні ділянки у перелік яких входять цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії) земель та відомості про обмеження у використанні земельних ділянок. З урахуванням викладеного, на думку представника відповідача, ГУ Держгеокадастру 26.12.2017 року була надана мотивована відповідь на клопотання ОСОБА_1
Представник ГУ Держгеокадастру також надав до суду відзив на уточнений адміністративний позов (а.с.62-66), в якому додатково зазначив, що позовна вимоги про зобов'язання ГУ Держгеокадастру надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки не підлягає задоволенню, оскільки вказані повноваження відповідача є дискреційними. При цьому представник відповідача зокрема посилається на рішення ЄСПЛ та постанову Верховного Суду від 08 травня 2018 року по справі № 815/3799/17.
Стосовно вимог про зобов'язання внести дані щодо зазначеної земельної ділянки до Державного земельного кадастру представник відповідача вказує, що статтею 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для місцевих потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Представник позивача надав до суду відповідь на відзиви ГУ Держгеокадастру (а.с. 69-70), в якій додатково зазначив, що відповідач, заперечуючи проти заявленого позову, крім іншого в другому відзиві зазначає, що суд не вправі втручатися у дискреційні повноваження органів Держгеокадастру та зобов'язувати ці органи вчиняти певні дії із земельними ділянками, зокрема, зобов'язувати відповідача внести дані про заявлену земельну ділянку до Державного земельного кадастру в порядку, визначеному законом та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, проте на думку представника позивача, саме несвоєчасне внесення даних про заявлену земельну ділянку до Державного земельного кадастру в порядку, визначеному законом потягнуло за собою вимушену незаконну відмову відповідача у наданні спірної земельної ділянки у власність.
Крім того, вимоги заявлені в позовній заяві саме в такому варіанті викликані тим, що наявність вимоги лише про зобов'язання повторно розглянути клопотання позивача в порядку, визначеному законом та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у її власність не вирішить питання щодо надання відповідачем дозволу на відведення земельної ділянки та не захистить порушене відповідачем право, так як повторний розгляд клопотання на підставі можливого рішення суду може потягнути за собою повторну вмотивовану відмову з тих же підстав. При цьому відповідач як орган влади, використовуючи свої дискреційні повноваження, знову вільно, з повною свободою розсуду може відмовити позивачці в задоволенні її клопотання у відведенні та в наданні саме цієї земельної ділянки. При цьому представник позивача в обґрунтування своєї правової позиції посилається на постанови Верховного суду України від 24.04.2018 року по справі № 814/1961/17, від 27.02.2018 року по справі № 545/808/17, від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14.
При цьому вимога, заявлена в позовній заяві у вигляді зобов'язання відповідача внести дані про заявлену земельну ділянку до Державного земельного кадастру в порядку, визначеному законом, на думку представника позивача не спростовується посиланнями відповідача на норму ст. 79-1 ЗК України, так як відповідач був зобов'язаний надати дозвіл на відведення вказаної в позові земельної ділянки, а способи формування земельних ділянок, визначені цією статтею навпаки визначають випадки та способи такого формування, передбачені нею, що зумовлювало здійснення відповідачем управлінських та дискреційних повноважень з дотриманням вищенаведених та наведених в позовній заяві норм чинного законодавства.
Справа розглянута у порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що 01.12.2017 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ Держгеокадастру із клопотанням про надання дозвілу для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Криничненської сільської ради Болградського району Одеської області (за межами населеного пункту) (а.с. 11).
До вказаного клопотання позивачем були додані копія паспорту громадянина України (а.с. 26), копія ідентифікаційного коду (а.с. 27), графічний матеріал, на якому зазначене бажане місце розташування земельної ділянки (а.с. 28), копія довідки відділу ГУ Держгеокадастру №344/166-17 від 03.10.2017 року про наявність земель та їх розподіл по Болградському району Одеської області станом на 01.01.2016 року (а.с. 29).
Листом ГУ Держгеокадастру №У-25843/0-12970/6-17 від 26.12.2017 року позивача було повідомлено, що дані про земельну ділянку, яку позивач бажає отримати у власність не внесені до Державного земельного кадастру, а відтак не можливо встановити належність цієї земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності, відсутність встановлених щодо неї обмежень та інших факторів, які можуть призвести до порушення вимог земельного законодавства. При цьому земельна ділянка буде включена до земельного кадастру після проведення планових робіт та за результатами буде включена до переліку земельних ділянок, які можуть бути передані у власність громадян в рамках безоплатної приватизації. Враховуючи викладене, ГУ Держгеокадастру запропоновано позивачу визначитись з іншим місцем розташування земельної ділянки, обравши відповідну земельну ділянку у переліку, висвітленому на офіційному сайті відповідача та подати клопотання відповідно до вимог ч.6 ст. 118 ЗК України (а.с.24-25).
Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.
Дослідивши, проаналізувавши та оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення зокрема особистого селянського господарства подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз зазначених норм ЗК України свідчить про те, що законодавством встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам зазначеним у ЗК України документів, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно п. «б» ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Судом встановлено, що позивачем подано до ГУ Держгеокадастру клопотання, в якому заявником вказано орієнтовну площу земельної ділянки та її цільове призначення. На думку позивача ним надані до клопотання всі документи, які необхідні для розгляду клопотання по суті. Відповідачем вказані доводи не спростовані.
В той же час дослідивши лист відповідача №У-25843/0-12970/6-17 від 26.12.2017 року «Про надання відповіді», та викладену в ньому позицію, суд дійшов висновку, що він не містить визначених ч. 7 ст.118 ЗК України підстав для задоволення клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою або вмотивованої відмови у його наданні. У вказаній відповіді відповідач посилається на відсутність даних про земельну ділянку, яку позивач бажає отримати у власність, у Державному земельному кадастрі, а також пропонує визначитись з іншим місцем розташування земельної ділянки, обравши відповідну земельну ділянку у переліку, висвітленому на сайті ГУ Держгеокадастру, та подати клопотання відповідно до вимог частини 6 статті 118 ЗК України.
Суд вважає, що шляхом надіслання листа вказаного змісту позивачу, відповідач фактично ухиляється від прийняття рішення щодо отриманого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки, оскільки після отримання клопотання орган, якому надано право щодо надання такого дозволу зобов'язаний прийняти у відповідності з вимогами ЗК України одне з двох рішень: або про задоволення клопотання; або мотивовану відмову у задоволенні клопотання.
При цьому суд враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року по справі №820/2605/17.
Відповідно до положень ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача, викладені у відзиві на адміністративний позов, відповідно до яких ним не може бути прийнято рішення оскільки у Державному земельному кадастрі відомості про земельну ділянку відсутні, при перевірці архівних матеріалів може бути встановлено що земельні ділянки перебувають у власності або користуванні, а відомості про них не внесені до державного земельного кадастру, або вказана земельна ділянка не може не відноситися до категорії земель сільськогосподарського призначення державної власності, оскільки отримання особою дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Крім того, саме на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, покладений обов'язок встановлення зазначених обставин.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем при розгляді клопотання ОСОБА_1 було порушено норми ЗК України. Принцип юридичної визначеності, який є елементом принципу верховенства права, має на меті, крім іншого, дотримання принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання. Таким чином, позивач мав обґрунтовані очікування на прийняття відповідачем рішення за його клопотанням у відповідності до вимог законодавства. Враховуючи викладене, дії ГУ Держгеокадастру щодо не розгляду по суті, тобто не прийняття встановленого нормами ЗК України рішення, за клопотанням ОСОБА_1 від 01.12.2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, є протиправними.
З вказаних підстав не можуть бути задоволені вимоги вимог про зобов'язання відповідача внести дані про заявлену земельну ділянку до Державного земельного кадастру в порядку, визначеному законом та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, оскільки Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. При цьому під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що з метою належного захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача повторно розглянути повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 01.12.2017 року та прийняти рішення по суті заявленого клопотання, керуючись вимогами частини 7 статті 118 ЗК України.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1,2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи встановлені обставини суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За приписами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Згідно квитанції №180 від 03.05.2018 року (а.с. 5), позивачем було сплачено судовий збір в загальному розмірі 1409,60 грн.
З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача витрат зі сплати судового збору в розмірі 704,80 гривень.
Керуючись статтями 2,3,6,7,8,9,12,139, 241-246 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (68742, Одеська область, Болградський район, с. Криничне, вул. Мічуріна, буд. 168, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, код ЄДРПОУ 39765871) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо не розгляду по суті клопотання ОСОБА_1 від 01.12.2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 гектара, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Криничненської сільської ради, Болградського району, Одеської області (за межами населеного пункту).
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 01.12.2017 року та прийняти рішення по суті заявленого клопотання.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, код ЄДРПОУ 39765871) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (68742, Одеська область, Болградський район, с. Криничне, вул. Мічуріна, буд. 168, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва
.