Справа № 1540/3603/18
25 вересня 2018 року м.Одеса
У залі судових засідань №29
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Харченко Ю.В.
При секретарі Савулій В.О.
Розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення заробітної плати в сумі 7716,13грн., відшкодування моральної шкоди в сумі 2000грн.,-
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд стягнути з Департаменту патрульної поліції заробітну плату в сумі 7716,13грн., та відшкодувати з Департаменту патрульної поліції моральну шкоду в сумі 2000грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що під час звільнення з Департаменту патрульної поліції йому несвоєчасно виплачено заробітну плату.
Представник відповідача - Департамент патрульної поліції до суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, та своєчасно. Відзив щодо предмета спору до суду відповідачем не надано, у зв'язку з чим розгляд справи здійснюється на підставі наявних у матеріалах справи письмових доказів.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03.08.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито загальне позовне провадження у справі №1540/3603/18 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення заробітної плати в сумі 7716,13грн., відшкодування моральної шкоди в сумі 2000грн.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, а також те, що від позивача - ОСОБА_1 до суду надійшла заява (від 18.09.2018р. вхід.№27300/18) про розгляд справи за його відсутності, а представник відповідача до суду не з'явився, не зважаючи на те, що про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, судом ухвалено рішення щодо розгляду даної адміністративної справи в порядку письмового провадження, відповідно до ч.9 ст.205 КАС України.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, 14.06.2017р. Департаментом патрульної поліції винесено Наказ «По особовому складу» №211 о/с, яким відповідно до п.7 (за власним бажанням) ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» лейтенента поліції ОСОБА_1 інспектора роти №2 батальйону №3 звільнено зі служби в поліції з 21 червня 2017року.
Судом з'ясовано, що заробітну плату ОСОБА_1 виплачено лише 14.07.2017р., що підтверджується наявною у матеріалах справи Випискою по картковому рахунку.
Несвоєчасна виплата Департаментом патрульної поліції на користь ОСОБА_1 заробітної плати при звільненні з органів поліції послугувала підставою для звернення позивача до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення заробітної плати в сумі 7716,13грн., відшкодування моральної шкоди в сумі 2000грн., підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зокрема, як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, підставою для звернення ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою слугувала несвоєчасна виплата Департаментом патрульної поліції позивачу заробітної плати при звільненні з органів поліції.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно зі ст.48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Дане право безпосередньо реалізується шляхом гарантування своєчасної та повної виплати заробітної плати (грошового забезпечення).
Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що одноразова грошова допомога при звільненні є додатковою заробітною платою та на неї поширюються гарантії, передбачені цим Законом.
Зокрема, відповідно до ст.94 КЗпП України, ч.1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у Постанові від 26 жовтня 2016року по справі №6-1395цс16, усі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Отже, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу у зазначені строки розрахунку з працівником є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, 14.06.2017р. Департаментом патрульної поліції винесено Наказ «По особовому складу» №211 о/с, яким відповідно до п.7 (за власним бажанням) ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» лейтенента поліції ОСОБА_1 інспектора роти №2 батальйону №3 звільнено зі служби в поліції з 21 червня 2017року.
Водночас, судом з'ясовано, що заробітна плата при звільненні з органів поліції ОСОБА_1 виплачена лише 14.07.2017р.
Отже, з урахуванням наведеного, судом встановлено, що період затримки виплати ОСОБА_1 заробітної плати при звільненні у період з 21.06.2017р. по 14.07.2017р. складає 16 робочих днів.
Розрахунок середнього заробітку проводиться за формулою, яка встановлена Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995р. №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», тобто обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача, виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якої пов'язана дана виплата.
Як встановлено судом, та вбачається з наявної у матеріалах справи Виписки по картковому рахунку за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якої пов'язана дана виплата позивачу - ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення у загальному розмірі 10400грн.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
В пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Судом з'ясовано, що останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата (травень-червень 2017р.) налічує 34 робочих днів (звільнений 21.06.2017р.), у зв'язку з чим середньоденна заробітна плата складає 305,88грн. (10400грн./34 робочих днів).
Таким чином, розрахунок грошового забезпечення за час затримки виплати ОСОБА_1 заробітної плати при звільненні з органів поліції судом здійснено наступним чином: позивача - ОСОБА_1 звільнено з органів поліції 21.06.2017р., а заробітну плату при звільненні з органів поліції позивачу виплачено лише 14.07.2017р., тобто період затримки виплати заробітної плати при звільненні з органів поліції складає 16 робочих дні. Два попередні місяці, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата травень-червень 2017р. Середньоденний заробіток ОСОБА_1 травень-червень 2017р. складає 305,88грн. Отже, заборгованість Департаменту патрульної поліції зі сплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні з органів поліції складає 4894,08грн. (305,88грн. х 16 робочих дні).
Відтак, з урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що з відповідача - Департаменту патрульної поліції на користь позивача - ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні з органів поліції у розмірі 4894,08грн.
При цьому, не підлягає задоволенню позовна вимога ОСОБА_1 щодо стягнення з Департаменту патрульної поліції моральної шкоди в сумі 2000грн., виходячи з наступного.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Моральна (немайнова) шкода - наслідки правопорушення, які не мають економічного змісту і вартісної форми і можуть полягати у: 1) фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у принижені честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна (немайнова) шкода може полягати у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми.
Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відповідно до ст.1167 Цивільного кодексу України, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.
Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст.1174 Цивільного кодексу України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Таким чином, враховуючи положення ст.1174 Цивільного кодексу України, котрими передбачено відповідальність за завдану шкоду незалежно від вини заподіювача, позивач має довести не лише протиправність поведінки відповідача, але й наявність самої моральної шкоди, та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Крім цього, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно з частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Між тим, судом встановлено, що позивачем - ОСОБА_1 до суду не надано жодних доказів на підтвердження заподіяння йому відповідачем - Департаментом патрульної поліції моральної шкоди у вигляді моральних чи фізичних страждань, погіршення стану здоров'я, тощо, як і не надано ґрунтовних пояснень та будь-яких доказів на підтвердження того, з яких саме міркувань виходив позивач визначаючи спірну суму завданої, за його твердженням, відповідачем, моральної шкоди у розмірі 2000грн., а відтак, означена позовна вимога ОСОБА_1 є необґрунтованою, та такою, що задоволенню не підлягає.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення заробітної плати в сумі 7716,13грн., відшкодування моральної шкоди в сумі 2000грн., підлягають задоволенню частково, з вищенаведених підстав.
Керуючись ст.ст.72-77, ч.9 ст.205, ст.ст.241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення заробітної плати в сумі 7716,13грн., відшкодування моральної шкоди в сумі 2000грн., задовольнити частково.
2. Стягнути з Департаменту патрульної поліції (03680, м.Київ, вул.Народного ополчення,9, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 (65114, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні у розмірі 4894(чотири тисячі вісімсот дев'яносто чотири)грн. 08коп.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Харченко Ю.В.
.