"26" вересня 2018 р.
Справа № 642/1956/18
Провадження № 2/642/1035/18
13 вересня 2018 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Шрамко Л.Л.,
з участю секретаря - Тугая К.В.,
представників відповідачки - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -
встановив:
Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 (на даний час після укладення шлюбу- Терентьєва) про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 20756,44 грн. та судові витрати у справі, посилаючись на те, що 20.06.2011 між ПАТ КБ "ПриватБанк" та відповідачкою було укладено договір б/н від 20.06.2011 у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит в сумі 3900,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У порушення умов кредитного договору відповідачка зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, однак у зв'язку з порушенням відповідачкою умов кредитного договору, станом на 31.03.2018 у неї виникла заборгованість в сумі 20756,44 грн., у тому числі: заборгованість за кредитом - 3899 грн. 47 коп., за процентами - 15392, 38 грн, 500 грн. - штраф (фіксована частина); 964,59 грн.- штраф (процентна складова).
З відповіді з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання, яка надійшла на адресу суду 24.05.2018, встановлено, що ОСОБА_4 у 2013 році змінено прізвище на «Скорбач». 4 лютого 2017 року ОСОБА_5 було укладено шлюб з ОСОБА_6, та дружині присвоєно прізвище чоловіка - ОСОБА_3, що підтверджено свідоцтвом про шлюб та паспортом.
Ухвалою суду від 30 травня 2018 року відкрито провадження у справі.
Сторони належним чином повідомлені про те, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження з їх викликом, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
25 червня 2018 року на адресу суду надійшов відзив представника відповідача - ОСОБА_7, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог. У відзиві представник відповідача зазначив, що позивачем позовні вимоги не доведені, зокрема, не надано доказів, коли саме відповідачка отримала грошові кошти, а якщо слідувати доводам позивача, вищевказаний договір діяв до 20 червня 2013 року, тобто з тієї дати у позивача виникає право вимоги про стягнення заборгованості та право на захист своїх прав, тому на час звернення до суду строк позовної давності позивачем пропущений, що є підставою для відмови в позові. Надані позивачем ОСОБА_8 та правила надання банківських послуг не є складовою частиною укладеного між сторонами Договору, а в анкеті-заяві відповідачки будь-яких умов про збільшення строку позовної давності немає, тому строк позовної давності угодою сторін не збільшувався. (аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16). В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують здійснення відповідачкою будь-якого платежу, а тому строк позовної давності не переривався. З поданої позивачем позовної заяви та додатків до неї не вбачається поважності причин пропуску строку позовної давності, позивач на такі причини не посилається, а відповідачка наполягає на застосуванні наслідків припущення строку позовної давності.
01 серпня 2018 року на адресу суду надійшла відповідь представника позивача на зазначений відзив, в якому він зазначає, що відповідно до п. 1.1.7.31 ОСОБА_8 договору строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років. Відповідно по даному договору відкрито картковий рахунок, встановлено кредитний ліміт на картку, видано картку, а сума обов'язкового мінімального щомісячного платежу залежить від суми використаного кредитного ліміту. Кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки. Верховний суд України неодноразово висловлювався відносно строку виконання зобов'язань по кредитам, що надаються у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитні картки, а саме 19.03.2014 справа № 6-14цс14 та 18.06.2014 у справа №6-14цс14 «Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що означає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору." Відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні Картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк випущеної картки до останнього дня 05.2015 року. Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки 24.04.2018, в межах строку позовної давності. Крім того, з виписки по рахунку вбачається, що відповідач певного часу належним чином виконував свої зобов'язання за кредитом, що свідчить про обізнаність його з умовами кредитування та визнання своїх зобов'язань за Договором.
28 серпня 2018 року від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив представника ПАТ КБ «Приватбанк», в яких він вважає вимоги позивача необґрунтованими , та просить застосувати н7аслідки пропуску строку позовної давності, а саме відмовити в поз0ові.
В судовому засіданні представник позивача не з'явився, в поданій разом з позовом заяві прохав розглядати справу у його відсутності, позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі.
Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, посилаючись на наведені у відзиві та письмових запереченнях на відповідь на відзив підстави, прохали відмовити в задоволенні позову у зв'язку з пропуском ПАТ «Приватбанк» строків позовної давності.
Суд, вислухавши представників відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Згідно ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто, зобов'язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов'язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.
Судом встановлено, що 20.06.2011 між ПАТ КБ "ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено договір б/н від 20.06.2011, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в сумі 3900,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Позивач свої зобов'язання за вказаним Договором виконав, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором.
Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
У цій справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов'язання.
Відповідач частково повертав Банку грошові кошти, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором, останній платіж був здійснений 25 січня 2012 року (а.с.4).
За вимогами статей 527,530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов'язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов'язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.
У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).
В правовому висновку, викладеному Верховним судом України у постанові № 6-169цс14 від 29 жовтня 2014 року, зазначено, що за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст.261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов'язань.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки(ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Згідно положень ч. 3 ст. 264 ЦК України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Згідно правового висновку, викладеного Верховним судом України у постанові № 6-240цс14 від 11 лютого 2015 року договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли ОСОБА_8 надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності, ці ОСОБА_8 не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачкою вони не підписувалися.
Позивачем до позову долучено Витяг з ОСОБА_8 та правил надання банківських послуг згідно п.1.1.7.31 строк позовної давності стосовно вимог банку з повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, винагороду неустойки пені, штрафів, видатків банку складає 50 років.
Однак вказаний витяг з умов та правил надання банківських послуг не містить підпису відповідачки, яким засвідчується збільшення строку позовної давності. Крім того, позивачем не надано жодних доказів, того, що долучені ОСОБА_8 та правила надання банківських послуг, затверджені наказом від 06.03.2010 № СП-2010-256 надавались для ознайомлення саме в цій редакції та містили умову про збільшення строків позовної давності.
З вказаного випливає те, що надані позивачем ОСОБА_8 та правила надання банківських послуг не є складовою частиною укладеного між сторонами Договору, а в анкеті-заяві Відповідача будь-яких умов про збільшення строку позовної давності немає (аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16).
Отже в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують здійснення відповідачкою будь-якого платежу після 25.01.2012 року, а тому строк позовної давності не переривався, тобто позивач не міг не знати про порушення його прав з моменту прострочення першого платежу.
3-річний строк дії картки сплинув у 2014 році. Позивач звернувся до суду з позовом 25 квітня 2018 року, тобто після спливу позовної давності навіть щодо останнього щомісячного платежу (25 січня 2012 ороку).
Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, зокрема, про стягнення штрафів.
Позовна вимога про стягнення штрафів може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так і до вимоги про стягнення процентів за кредитом.
Позивачем пропущений строк позовної давності, зокрема, щодо вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом. Крім того, оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося, то спливла і позовна давність за вимогою про сплату процентів за цим кредитом.
З поданої позивачем позовної заяви та додатків до неї не вбачається поважності причин пропуску строку позовної давності, позивач на такі причини не посилається, а відповідач наполягає на застосуванні наслідків пропущення строку позовної давності.
Вказані твердження узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Великої палата Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі 444/9519/12, яка є обов'язковою для застосування нижчестоящими судами.
Щодо заявленої вимоги про стягнення суми штрафів суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу за порушення умов договору слід відмовити.
Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 № 6-2003цс15.
За таких обставин, правові підстави для стягнення штрафу у розмірі 964,59 грн. відсутні, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.
Оскільки позовна давність до основної вимоги сплинула до звернення позивача до суду, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової його вимоги про стягнення з відповідача штрафів.
Відтак, строк позовної давності для звернення до суду позивачем пропущений, а тому в задоволенні позовних вимог суд відмовляє в повному обсязі.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 257, 264, 509, 525, 526, 530, 550, 589, 1054 ЦК України, ст.ст.89, 141, 209, 258-259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд
У позові Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-д, код ЄДРПОУ № 14360570), до ОСОБА_3 (колишнє прізвище - ОСОБА_4, проживаючої за адресою: 61067, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1), про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 20.06. 2011 року у розмірі 20756, 44 грн. - відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Ленінський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня складення повного рішення.
Суддя Л.Л. Шрамко