Номер провадження: 22-ц/785/5962/18
Номер справи місцевого суду: 500/3187/18
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Дрішлюк А. І.
Категорія: 51
13 вересня 2018 року м. Одеса
Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів Черевка П.М., Громіка Р.Д.,
при секретарі судового засідання Півнєва Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації Ізмаїльського порту на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 травня 2018 року про відмову у відкритті провадження в цивільній справі за позовною заявою первинної профспілкової організації Ізмаїльського порту до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Міністерство інфраструктури України про скасування окремого доручення, -
23 травня 2018 року позивач звернувся із заявою про скасування окремого доручення виконуючого голови державного підприємства «Адміністрація морських портів України» за №29 від 04 травня 2018 року щодо проведення процедури закупівлі послуг з підтримання режиму перебування в морському порту згідно ч.3 ст.10 Закону України «Про морські порти» та з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року за № 937 «Питання забезпечення охорони об?єктів державної та інших форм власності», виходячи з потреб відокремленого підрозділу. Звернення до суду пов?язане із вимогами ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди»(а.с. 2-6).
Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 травня 2018 року було відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовною заявою первинної профспілкової організації Ізмаїльського порту до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Міністерство інфраструктури України про скасування окремого доручення у зв'язку з тим, що безпосередньо вирішення у судовому порядку колективних трудових спорів законодавством не передбачено, крім виключних випадків (а.с.34).
Не погоджуючись зі вказаною ухвалою. 05 червня 2018 року первинна профспілкова організація Ізмаїльського порту до канцелярії суду подала апеляційну скаргу. Зокрема, апелянт вважає оскаржувану ухвалу такою, що прийнята з порушенням процесуального права, оскільки суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що спір щодо оскарження позивачем окремого доручення №29 від 04 травня 2018 року, щодо проведення процедури закупівлі послуг з підтримки режиму перебування в морському порту, виданого в.о. Голови ДП «АМПУ» - є колективним трудовим спором. Крім того, апелянт зазначає, що спір не є колективним, оскільки не відбулось попереднього звернення представницького органу найманих працівників з вимогою до роботодавця, та не було відбулось відмови роботодавця в задоволенні такої вимоги. Таким чином, відсутні обов'язкові попередні процедури, які законодавець пов'язує з моментом, фактом виникнення колективного трудового спору (а.с.36-38).
26.07.2018 року від представника Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона відповідача зазначила, що відкриваючи провадження в справі суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дану справу належно розглядати в порядку господарського судочинства, пославшись на ч. 1 ст. 19 ЦПК України, оскільки даний спір пов'язаний з господарською діяльністю, та оспорюється акт суб'єкта господарювання (ДП «АМПУ»).
В судовому засіданні апелянт просив задовольнити апеляційну скаргу, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував. Інші учасники в судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторони, яка сповіщена про день і час розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.
Дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що колективні трудові спори є спорами непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом із питань: установлення нових або змін чинних соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення або зміни колективного договору, виконання колективного договору або його окремих положень. Так, суд першої інстанції зазначив, що оскільки при трудових конфліктах має місце зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин, то в такому разі застосовується примирно-третейський порядок їх вирішення.
Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити таке.
З матеріалів справи вбачається, що Первинна профспілкова організація Ізмаїльського порту звернулися до суду з позовом до ДП «АМПУ» та просили суд визнати незаконним та скасувати Окреме доручення ДП «АМПУ» від 04.05.2018 року № 29 про проведення процедури закупівлі послуг з підтримання режиму перебування в морському порту. У вказаному позові позивач зазначив, що 04.05.2017 року ДП «АМПУ» видане Окреме доручення № 29 відповідно до якого доручено начальникам Одеської, Іллічівської, Ізмаїльської філій ДП «АМПУ». в зв'язку з виробничою необхідністю з метою підвищення ефективності та удосконалення діючої системи підтримання встановленого режиму перебування і переміщення у морських портах провести в строк до 21.05.2018 року процедуру закупівлі послуг з підтримання режиму перебування в морському порту згідно з ч. 3 ст. 10 ЗУ «Про морські порти України» з урахуванням Постанови КМУ від 11.11.2015 року № 937 «Питання забезпечення охорони об'єктів державної та інших форм власності», виходячи з потреб відокремленого підрозділу. Як зазначив позивач, вказане Окреме доручення порушує права та законні інтереси працівників щодо стабільності та злагоди в трудовому колективі підприємства, порушує принципи соціального діалогу домовленостей, взаємної відповідальності та спрямування спільних зусиль на узгодження інтересів працівників і роботодавця, підвищення рівня зайнятості та стале зростання заробітної плати працівників, виконання соціальних програм, що встановлено п. 1.3 Галузевої угоди (а.с. 1-6).
Статтею 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Стаття 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду допускається. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Параграфом 1 глави 2 розділу І Цивільного процесуального кодексу визначені правила предметної та суб'єктної юрисдикції загальних судів. Зокрема, частина 1 статті 19 Кодексу визначає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Пленум Верховного суду України в своїй постанові № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ в суді першої інстанції», а саме в п. 4 роз'яснив, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами першою і другою статті 15 ЦПК (в попередній редакції) у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України в своїй постанові № 3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», а саме п. 12 роз'яснив, що статтею 16 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) передбачено, що умови колективного договору, які порівняно з чинним законодавством і угодами погіршують становище працівників, є недійсними. Колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних, - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. До таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України від 3 березня 1998 року № 137/98-ВР «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». У зв'язку із цим безпосереднє вирішення в судовому порядку колективних трудових спорів законодавством не передбачено, крім випадків, зазначених у статтях 23 і 25 зазначеного Закону, та у статтях 20, 42 Закону України від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Оскільки ці вимоги спрямовані на захист трудових прав працівників, виникають із трудових правовідносин, то вони підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, незалежно від того, що сторонами у справі є юридичні особи.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної ОСОБА_2 України з прав людини, а також міжнародних судових установ. За ст. 20 вказаного Закону профспілки, їх об'єднання здійснюють контроль за виконанням колективних договорів, угод. У разі порушення роботодавцями, їх об'єднаннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування умов колективного договору, угоди профспілки, їх об'єднання мають право направляти їм подання про усунення цих порушень, яке розглядається в тижневий термін. У разі відмови усунути ці порушення або недосягнення згоди у зазначений термін профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до місцевого суду.
Отже з наведеного вбачається, що законодавством прямо передбачені випадки звернення професійних спілок до суду за захистом відповідних прав та інтересів. Так, суд першої інстанції посилаючись на те, що оскільки при трудових конфліктах має місце зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин, то в такому разі застосовується примирно-третейський порядок їх вирішення, помилково відмовив у відкритті провадження за позовом Первинної профспілкової організації Ізмаїльського порт, не врахувавши підставі для звернення до суду з відповідним позовом. Тому доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що доводи апелянта щодо того, що суд першої інстанції неправильно визначив характер правовідносин між сторонами визначивши його як колективний трудовий спір, оскільки, як вказав апелянт посилаючись при цьому на ст. 6 ЗУ «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», такий спір виникає з моменту коли уповноважений представницький орган найманих працівників одержав від роботодавця відмову у задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням роботодавця, а за обставинами даної справи моменту виникнення колективного спору не було, адже не було попереднього звернення представницького органу найманих працівників з вимогою до роботодавця та не було відмови роботодавця в задоволенні такої вимоги є суперечними. Так, одночасно з вказаним апелянт посилався на роз'яснення Вищого спеціалізованого суду України в постанові № 3 від 01.03.2013 року, зокрема, п. 12 в якому визначено, що судовий порядок вирішення колективних трудових спорів допускається у випадках, передбачених ст.ст. 23,25 ЗУ «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», а також в ст.ст. 20,45 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». При цьому ст. 20 останнього Закону передбачає, що у разі порушення роботодавцями, їх об'єднаннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування умов колективного договору, угоди профспілки, їх об'єднання мають право направляти їм подання про усунення цих порушень, яке розглядається в тижневий термін. У разі відмови усунути ці порушення або недосягнення згоди у зазначений термін профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до місцевого суду (вказано вже вище зазначалось судом). Тобто, як ст. 6 ЗУ «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», так і ст. 20 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачають попереднє звернення уповноваженого представницького органу (профспілки) до роботодавця з відповідною вимогою і у випадку отримання відмови в її задоволенні такий уповноважений орган може звернутися до суду. Між тим, вказані норми національного законодавства не виключають право сторони на безпосереднє звернення до суду (рішення Конституційного суду України від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 по справі N 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів).
За таких обставин, зважаючи на суперечність доводів апелянта, суд задовольняє частково апеляційну скаргу на підставі ст. 379 ЦПК України, скасовує ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження і направляє справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Одеської області,
Апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації Ізмаїльського порту - задовольнити частково.
Ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 травня 2018 року про відмову у відкритті провадження - скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для подальшого розгляду.
Постанова Апеляційного суду Одеської області набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді апеляційного суду
Одеської області ОСОБА_3
ОСОБА_4
ОСОБА_2
Повний текст постанови виготовлено 24 вересня 2018 року.
Суддя апеляційного суду Одеської області А.І. Дрішлюк
13.09.2018 року м. Одеса