Справа № 522/7304/18
Провадження № 2/522/6232/18
24 вересня 2018 року Приморський районний суд міста Одеси
у складі: головуючого судді Загороднюка В.І.
при секретарі Смоковій А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, -
Позивач - ОСОБА_1звернулася до Приморського районного суду із позовом до Державного підприємства «Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, в якому просила стягнути з відповідача на її користь середньомісячну заробітну платню за весь час затримки в сумі 38325,30 грн., з якої підлягають утриманню ПДФО та військовий збір, стягнути з відповідача на її користь відсоток з урахуванням встановленого індексу інфляції в сумі 3983,84 грн., відсоток з урахуванням 3% річних в сумі 545,73 грн. та моральну шкоду у розмірі 5000 грн.
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що після припинення трудових відносин з відповідачем їй було не сплачено належні для сплати кошти, у зв'язку з цим просила стягнути їх на свою користь.
В судовому засіданні позивачка позов підтримала в повному обсязі, просила його задовольнити в повному обсязі з обставин наведених в позові.
В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, просив відмовити посилаючись на обставини, котрі були вказані в відзиві на позов.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи сторін та оцінивши докази, наявні в матеріалах справи суд приходить до висновку про доцільність часткового задоволення позову з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка працювала з 14.09.2015 року по 28.09.2017 року в Державному підприємстві «Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів».
28.09.2017 року наказом № 82/К позивачка була звільнена з займаної посади за власним бажанням, у зв'язку з порушенням строку виплати заробітної платні, однак після звільнення не отримала повного розрахунку.
Згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Як вказано у ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення працівником вимоги про розрахунок.
З урахуванням наведеного вимога позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, оскільки з моменту звільнення та на момент звернення позивача із позовом до суду у відповідача існувала заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, то підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки.
Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27.03.2013 року у справі № 6-15цс13).
Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.01.2015 року у справі № 6-195цс14).
В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Згідно правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (постанова у справі № 6-64цс13 від 03.07.2013 року) згідно із ч. 1ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені уст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Враховуючи факт затримки виплати заробітної плати та розмір середнього заробітку в сумі 294,81 грн. в день, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь звільненого працівника середнього заробітку за період затримки розрахунку, оскільки за своєю правовою природою середній заробіток у відповідності до ст. 117 КЗпП України є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.
Суд розрахував вказану суму таким чином: 294,81 грн. (середньоденна заробітна плата) х 130 (робочих днів) = 38325,30 грн.
За вказаних обставин посилання відповідача на відсутність вини підприємства, рахунки якого арештовані та вилучення документації підприємства не заслуговують на увагу та не виключають застосування положення ст. 117 КЗпП України в якості відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні.
Позивач також просить стягнути з відповідача відповідно до положень ст. 625 ЦК України 3 % річних.
Відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проте спірні правовідносини регулюються нормами трудового, а не цивільного законодавства, тому положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, якою передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, на трудові правовідносини не поширюється, у зв'язку з чим у задоволенні вимог у цій частині слід відмовити.
Правильність зазначеного висновку підтверджується правовою позицією, висловленою Верховним Судом України під час розгляду справи № 6-2759цс15.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно статті 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд приходить до висновку, що позивачка не навела належних доказів завдання їй моральної шкоди.
Окрім того, на підставі положень статті 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 704,80 грн., оскільки позивача звільнено від сплати судового збору за подачу позову, предметом якого є стягнення заробітної плати та 704,80 грн. в рахунок відшкодування витрат по оплаті судового збору за вимогу про відшкодування моральної шкоди.
Керуючись ст. ст. 2, 10-13, 17, 76-83, 89, 141, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, ст. ст. 47 ч. 1, 94 ч. 1, 115, 116, 117, 237-1, КЗпП України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів» (код ЄДРПОУ 01125637) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 38325,30 (тридцять вісім тисяч триста двадцять п'ять гривень 30 копійок) середньомісячну заробітну платню за весь час затримки, з якої підлягають утриманню ПДФО та військовий збір.
Стягнути з Державного підприємства «Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів» (код ЄДРПОУ 01125637) на користь держави судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. за позовну вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання апеляційної скарги через Приморський районний суду міста Одеси протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення суду складено 25.09.2018 року.
Суддя В.І.Загороднюк
24 вересня 2018 року