Справа № 509/3479/18
26 вересня 2018 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Гандзій Д.М.
при секретарі Задеряка Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, клопотання ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна,-
9 серпня 2018 року, ОСОБА_2 звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області із вищевказаною позовною заявою, в якій просив суд визнати квартиру № 142 в будинку № 19/3, який розташований в масиві «Радужний», ж/м «Ульянівка», Овідіопольського району Одеської області, загальною площею 34,7 кв.м., житловою площею 17,1 кв.м. спільною частковою власністю його та відповідачки ОСОБА_1 в рівних частках.
Разом з позовом, ОСОБА_2 було подано заяву про забезпечення позову, в якій він просив суд накласти арешт на квартиру № 142 в будинку № 19/3, який розташований в масиві «Радужний», ж/м «Ульянівка», Овідіопольського району Одеської області, загальною площею 34,7 кв.м., житловою площею 17,1 кв.м., реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 910774251237, мотивуючи це можливістю відчуження спірної квартири відповідачкою ОСОБА_1 до вирішення спору по суті, що значно ускладнить можливе рішення суду про задоволення його позову, враховуючи той факт, що право власності на спірну квартиру зареєстроване на ім'я відповідачки ОСОБА_1
Вказана заява позивача про забезпечення позову була частково задоволена судом ухвалою від 09.08.2018 р. з накладенням арешту на 1/2 частину квартири № 142 в будинку № 19/3, який розташований в масиві «Радужний», ж/м «Ульянівка», Овідіопольського району Одеської області, загальною площею 34,7 кв.м., житловою площею 17,1 кв.м., реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 910774251237, в задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
19.09.2018 р. через канцелярію Овідіопольського райсуду Одеської області відповідачкою ОСОБА_1 було подано клопотання про скасування ухвали Овідіопольського райсуду Одеської області про забезпечення позову від 09.08.2018 р. з підстав її необґрунтованості і такої, що винесена судом передчасно, так як суд, захищаючи нібито порушене право позивача оспорюваною ухвалою фактично вже визнав наявність у позивача права на спірну квартиру, що на її думку є неприпустимим.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 158 ЦПК України, якою передбачено, що клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п'яти днів з дня надходження його до суду, вказане клопотання було розглянуто судом 26.09.2018 р. після виходу судді Гандзій Д.М. з чергової щорічної відпустки, в якій він перебував в період з 03.09.2018 р. по 24.09.2018 р. включно.
Дослідивши клопотання про скасування заходів забезпечення позову, суд вважає, що в його задоволенні слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до п.п. 4,5,6 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» - розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи - не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги - інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Особам, які беруть участь у справі - має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов'язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.
Приписами статті 158 ЦПК України передбачено - суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п'яти днів з дня надходження його до суду. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала. Ухвала суду про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, або про відмову в скасуванні забезпечення позову може бути оскаржена. Відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування забезпечення позову.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 р.; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997 р.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (див. рішення ЄСПЛ, серед інших рішень та mutatis mutandis, "Кресс проти Франції" (Kress v. France), [GC], № 39594/98, п. 72, ECHR 2001-VI; "Ф.С.Б. проти Італії" (F.C.B. v. Italy) від 28 серпня 1991 року, Серія A № 208-B, п. 33; "Т. проти Італії" (Т. v. Italy) від 12 жовтня 1992 року, Серія A № 245-C, п. 26; та "Кайя проти Австрії" (Kaya v. Austria), № 54698/00, п. 28, від 8 червня 2006 року).
Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine, заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155).
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" - Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) - Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
У законності концентровано виражена властивість права щодо протистояння сваволі в процесі впорядкування суспільних відносин. У правовій державі законність (правозаконність) є гарантією правомірності застосованого примусу (заходу). Це явище у повному обсязі може існувати тільки за демократичних правових режимів, які здатні забезпечити прийняті закони, адекватні сутності права.
При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Крім того, відповідно до Правового висновку ВСУ, викладеного в постанові № 6-605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
З огляду на матеріали позову та заяви про забезпечення позову ОСОБА_2, суд дійшов висновку, що між сторонами дійсно виник спір про право власності на спірну квартиру № 142 в будинку № 19/3, який розташований в масиві «Радужний», ж/м «Ульянівка», Овідіопольського району Одеської області, загальною площею 34,7 кв.м., житловою площею 17,1 кв.м., реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 910774251237, яку, як стверджується у позові, було придбано сторонами (позивачем та відповідачкою) у 2016 р. під час їх спільного проживання у цивільному шлюбі з 2013 р. та право власності на спірну квартиру було зареєстровано на ім'я відповідачки, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 130953418 від 16.07.2018 р., додану до матеріалів позову.
В заяві про забезпечення позову, позивачем було обґрунтовано доведено суду факт утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також часткову відповідність виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, враховуючи реальну можливість відповідачки ОСОБА_1, як власниці спірної квартири у будь-який момент позбутися спірного нерухомого майна у будь-який спосіб (продаж, міна, дарування тощо), що значно ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову, у зв'язку з чим, заява позивача про забезпечення позову була задоволена частково з підстав описаних вище, а саме, з урахуванням позовних вимог щодо визнання вказаної квартири об'єктом спільної часткової власності сторін в рівних частках.
З урахуванням викладеного, оспорюваною ухвалою суду про часткове задоволення заяви про забезпечення позову - судом було досягнуто мети забезпечення позову, згідно з вищевказаною вказаною постановою ВСУ, і судом були вжиті необхідні заходи щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідачки з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Таким чином, в оспорюваній ухвалі, суд захистив не порушене право позивача, а саме його матеріально-правовий інтерес від можливих недобросовісних дій з боку відповідачки до вирішення справи по суті, а тому твердження відповідачки у її клопотанні про скасування заходів забезпечення позову про нібито визнання судом наявності у позивача права на спірну квартиру є безпідставними і необґрунтованими з підстав описаних вище, беручи до уваги, що законність і обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 з приводу визнання спірної квартири об'єктом спільної часткової власності його та відповідачки в рівних частках - є предметом доказування у даному цивільному позові, який по суті ще не розглядався і сторони (представники) не надавали жодних пояснень судові з приводу спору, думка яких не була заслухана судом з цього приводу, а принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони, про що було вказано у рішенні ЄСПЛ у справах «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands» від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 р., п. 38), а принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (Рішення ЄСПЛ у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії», п. 63).
На підставі викладеного вище, суд вважає клопотання відповідачки ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову безпідставною, необґрунтованою, і в задоволенні якої слід відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 149-159,260,353,354 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного суду України
№ 9 від 22.12.2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», ЄКПЛ, рішеннями ЄСПЛ, суд -
В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги, яка подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 15-денний строк з дня її проголошення, а у випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали, або у разі вирішення питання без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 26.09.2018 року.
Суддя Д.М. Гандзій