Справа № 509/4213/18
25 вересня 2018 року слідчий суддя Овідіопольського районного суду Одеської області ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю: прокурора ОСОБА_3 ,
підозрюваного ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
перекладача ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Овідіополь клопотання слідчого Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 ,погоджене з процесуальним керівником - прокурором Іллічівської місцевої прокуратури ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грузин за національністю, громадянин Грузії, уродженець Грузії, офіційно не працюючий, не одруженого, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
підозрюваного у скоєні злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
Як вибачається з поданого клопотання:03липня 2018 року, приблизно о 19 годині 30 хвилин, ОСОБА_8 , діючи за попередньою злочинною змовою з ОСОБА_4 , на невстановленому автомобілі з метою таємного викрадення чужого майна приїхали на автомобільну стоянку торгового центру «Епіцентр-К», що розташована по вул. Маршала Жукова, 99 с. Лиманка, Овідіопольського району Одеської області.
Так, реалізуючи свій злочинний намір, знаходячись на вказаній автомобільній стоянці ОСОБА_8 та ОСОБА_4 помітили припаркований автомобіль марки «Рендж Ровер» д/н НОМЕР_1 , обравши останній предметом свого злочинного посягання.
Зупинившись неподалік вказаного автомобілю, а саме на відстані близько 20 метрів, ОСОБА_8 та ОСОБА_4 вийшли з автомобілю, при цьому розподіливши між собою ролі у вчиненому ними злочині. При цьому розподілі ролей ОСОБА_8 направився до автомобілю марки «Рендж Ровер» д/н НОМЕР_1 з метою відвернення уваги власника автомобілю, а саме у вчиненні дій направлених на те, щоб водій вийшов зі свого автомобілю та в подальшому відвернути увагу останнього під час безпосереднього вчинення злочину та в разі викриття їх злочинних дій, швидкого зникнення з місця події. Помітивши водія автомобілю марки «Рендж Ровер» д/н НОМЕР_1 , ОСОБА_8 почекавши поки останній відчинив автомобіль та сів до його салону, виконуючи свою роль у вчиненому злочині підійшов до вказаного автомобілю та вказав на несправність двірника переднього лобового скла, змусивши водія автомобілю ОСОБА_9 вийти та перевірити його справність.
В цей час ОСОБА_4 , користуючись тим, що ОСОБА_10 перебував біля свого автомобілю, шляхом вільного доступу через незачинені передні водійські дверцята проник до середини автомобілю марки «Рендж Ровер» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_9 , звідки таємно викрав сумку в якій знаходилися грошові кошти в сумі 10.000 доларів США, що еквівалентно станом на 03.07.2018 згідно курсу валют НБУ - 262.300 гривень, 950 євро, що еквівалентно станом на 03.07.2018 згідно курсу валют НБУ - 29.003 грн. 50 коп., 14 000 гривень,мобільний телефон марки «Нокіа», вартістю 1200 гривень, швейцарський перочинний ніж, вартістю 5000 гривень та особисті документи, а саме паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_9 , ідентифікаційний код на ім'я ОСОБА_9 , водійське посвідчення на ім'я ОСОБА_9 , пенсійне посвідчення на ім'я ОСОБА_9 , посвідчення співробітника СБУ на ім'я ОСОБА_9 , свідоцтво про реєстрацію автомобілю марки «Рендж Ровер» д/н НОМЕР_1 , страховий поліс на автомобіль марки «Рендж Ровер» д/н НОМЕР_1 , карта банка «ОщадБанк»,заподіявши таким чином ОСОБА_9 матеріальну шкоду на суму 311 503 грн. 50 коп.
Після чого з місця скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_8 та ОСОБА_4 зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.
05.07.2018 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 затримано згідно ст. 208 КПК України.
06.07.2018 ОСОБА_4 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за ознаками: крадіжка, вчинена у великих розмірах.
Слідчий вважає, що підозра відносно Нарманія достатньо обґрунтовується зібраними по кримінальному провадженню доказами: протоколом огляду місця події;протоколом допиту потерпілого;протоколом допиту свідків;іншими матеріалами кримінального провадження.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, просив його задовольнити, обґрунтовуючи це тим, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до восьми років, що ОСОБА_4 може здійснити та вчинити спроби здійснити дії, а також допустити ризики, зазначені в клопотанні, не має постійного місця роботи, стабільних доходів, на цей час притягується до кримінальної відповідальності за вчинення корисливого злочину; незаконно впливати на потерпілого, свідків; враховуючи зазначені обставини, схильний до протиправної діяльності та може вчинити інші кримінальні правопорушення. Застосування більш м'якого запобіжного заходу є недоцільним та недостатнім з точки зору забезпечення ним процесуальних обов'язків підозрюваного, обвинуваченого у кримінальному провадженні.
Підозрювана та її захисник проти задоволення клопотання заперечували, наголошуючи на відсутність належних та допустимих доказів невиконання підозрюваним своїх процесуальних обов'язків.
Заслухавши пояснення прокурора, захисника та підозрюваної, дослідивши додані до клопотання докази, суд вважає, що клопотання слідчого не підлягає задоволенню.
Статтею 178. КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Ч.1 Статті 194 передбачено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Ч.2 Статті 194 зазначено, що слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбаченихчастиною першоюцієї статті.
При розгляді відповідних клопотань, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).
Відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» («Nechiporuk and Yonkalov. Ukraine») від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13.11.07 року - Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 &1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Крім того, суд враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в п.84 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року в справі "Харченко проти України", п.4 ст. 5 Конвенції передбачає право заарештованих або затриманих осіб на судовий контроль щодо матеріально-правових і процесуальних підстав позбавлення їх волі, що, з погляду Конвенції, є найважливішими умовами забезпечення «законності». Це означає, що суд відповідної юрисдикції має перевірити не тільки питання дотримання процесуальних вимог національного законодавства, але й обґрунтованість підозри, яка слугувала підставою для затримання, і законність мети, з якою застосовувались затримання та подальше тримання під вартою (див. справу «Буткевічус проти Литви» (Butkeviciusv. Lithuania) № 48297/99, п. 43, ЄКПЛ 2002-ІІ). Крім того, Європейський суд з прав людини у п.п. 68-69 Рішення від 17.10.2013 року у справі "Таран проти України" зазначив, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства; він також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Неистяк проти Словаччини», заява №65559/01, п. 74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має втілювати вимогу пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, яким здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення (див. рішення у справі проти Польщі» (Ladentv. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR2008-... (витяги), і від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 86).
Суд також постановив, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, неповинні оцінюватись абстрактно (inabstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув'язнення (див. рішення від 4 жовтня2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56і 59, з подальшими посиланнями).
Суд вважає, що відповідно до вищевказаних вимог Закону та Конвенції наявні на час розгляду клопотання в кримінальному провадженні підозри обґрунтовані, щодо підозрюваного у вчиненні інкримінованого йому злочину, а також наявні зазначені у клопотанні прокурора ризики, але можливо їх запобігання шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Керуючись ст.ст.178, 194 КПК України,-
В задоволенні клопотання слідчого Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 , погодженого з процесуальним керівником - прокурором Іллічівської місцевої прокуратури ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовити.
Застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком 60 діб.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_4 такі обов'язки:
1) Прибувати до слідчого Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 за першою вимогою;
2) Щодня з 20.00 годиндо 06.00 годин не залишати місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу слідчого, прокурора, або суду.
Ухвала може бути оскаржена до палати по кримінальним справам апеляційного суду Одеської області на протязі п'яти днів з дня її проголошення, а іншими особами з дня її отримання.
Слідчий суддя ОСОБА_1