Справа № 215/1107/18
2/215/993/18
24 вересня 2018 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
у складі: головуючого, судді - Коноваленка М.І.
секретар судового засідання - Махоня Н.Ю.
розглянувши в порядку ст.247 ч.2 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без дозволу батька, третя особа - Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради,-
26.03.2018 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за межі України без згоди та супроводу батька.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що з відповідачем по справі вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з 17.06.2005, рішенням суду від 12.09.2013 шлюб між сторонами розірвано. Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьком якого є відповідач, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини. В даний час дитина проживає з позивачем й повністю перебуває на її утриманні. З моменту розірвання шлюбу відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. Позивач має намір забезпечити повноцінний відпочинок синові в країнах ближнього та дальнього зарубіжжя. Згідно висновку ЛКК неповнолітній ОСОБА_4 за станом здоров'я потребує оздоровлення в умовах морського клімату, в тому числі за межами України. У позивача є складнощі в отриманні згоди відповідача на виїзд дитини за кордон, бо відповідач вважає, що дитина може лікуватися в Україні, а коли виросте - подивиться світ. У зв'язку з цим позивач змушена звернутися до суду.
На підставі викладеного просить суд надати їй дозвіл на оформлення документів для тимчасового виїзду за межі України неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 до країн: Єгипет, Туреччина, Греція, Кіпр, Болгарія, Чорногорія, Хорватія, Італія Іспанія, Російська Федерація, Франція, Ізраїль, Таїланд, на термін до 28 лютого 2019 року включно.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена, представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивача, не заперечує проти заочного розгляду (а.с. 61).
Відповідач у судовому засіданні не був присутнім, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, відповідно до ст.128 ЦПК України, за адресою проживання: АДРЕСА_1 поштові конверти з судовими повістками повернулися на адресу суду з відмітками «за спливом терміну зберігання», «залишено повідомлення за адресою» (а.с.58,60). Причини своєї неявки суду не повідомив, відзиву на позов не подав.
Представник третьої особи - органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, подали суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, з метою дотримання прав та захисту інтересів неповнолітньої дитини, підтримують позовні вимоги.
Інші письмові клопотання, заяви чи пояснення до суду не надходили.
Дослідивши письмові докази, провівши заочний розгляд справи, судом встановлено наступне.
Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 17.06.2005 р., який розірвано рішенням суду від 12.09.2013 р.(а.с.7-8,11-12), від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6), який проживає з позивачем за адресою: 50056 АДРЕСА_2 (а.с.9).
Відповідно до ст. 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Згідно зі ст. 157 СК України, питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини
Згідно зі ст. 3 Конвенції ООН "Про права дитини" від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою ВР України від 27.02.91 р. N 798-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст. 18 даної Конвенції, батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частиною 3 статі 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Згідно зі ст. 4 Закону України від 21 січня 1994 року "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" та постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року N 57 "Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України", виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків може бути дозволено на підставі рішення суду.
Відповідно до п. 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року N 57, виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли вісімнадцятирічного віку.
Пунктом 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України встановлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.
Без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, здійснюється за рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України від 21 січня 1994 року "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років).
Аналіз вказаних норм матеріального права свідчить, що у разі відсутності згоди одного з батьків, питання про виїзд неповнолітньої дитини за кордон вирішується судом за позовом іншого з батьків зі з'ясуванням питання про країну виїзду, строку та мети виїзду.
Разом з тим, звертаючись до суду з даним позовом, позивач просила надати дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини до 14 країн без визначення конкретного строку та періоду такого виїзду, без визначення його початку. Позивач, вказавши мету виїзду за кордон відпочинок та оздоровлення, посилається на висновок ЛКК від 06.03.2018 року №115, в якому зазначено лише рекомендацію лікарів щодо оздоровлення дитини в умовах морського клімату, в тому числі за межами України, без визначення закладу, способу та терміну, необхідного, для оздоровдення ОСОБА_4, що суперечить вищезазначеним нормам матеріального права. Тому вище зазначений висновок ЛКК не є належним та допустимим доказом того, що дитина потребує оздоровлення саме за межами України.
Вказані обставини також позбавляють можливості зробити висновок про правомірність таких вимог, а також позбавляють можливості відповідача бути обізнаним про виїзд його сина за межі України, до якої саме країни, строк та мету поїздки.
Крім того, при вирішенні даного позову підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
Позивач посилається на рішення суду від 18.07.2017 року про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон, як на доказ відмови відповідача добровільно надати дозвіл на виїзд їх сина за кордон, однак в даному рішенні суду встановлені обставини щодо відмови відповідача надати дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за кордон з травня по вересень 2017 року, а матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від надання дозволу на виїзд неповнолітнього сина за межі України на термін, на час звернення з даним позовом до суду, а також звернення позивача до відповідача з даного приводу.
Не виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків та відсутність спілкування з сином, ґрунтується тільки на твердженнях позивача, викладених в позовній заяві, що не може вважатися доказом відповідно до ч. 2 ст. 57 ЦПК України, і не підтверджені іншими доказами.
Враховуючи вище викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, тому позовна вимога щодо стягненні з відповідача судового збору, сплаченого при подачі позову не підлягає задоволенню, так як за умов, викладених в п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі ст.ст. 7, 141, 155, 160 Сімейного кодексу України, ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», Постанови Кабінету Міністрів України № 932 від 11.07.2007 року «Про внесення змін до Правил перетинання державного кордону громадянина ми України», керуючись ст. ст. 1-4, 10, 12, 19, 27, 128, 141, 264, 265,280-283 ЦПК України, суд-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без дозволу батька, третя особа - Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, відмовити.
Копію рішення направити сторонам.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Роз'яснити у справі, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб'єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем сторонам в апеляційному порядку.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, протягом тридцяти днів з дня його складення. Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.