Справа № 191/3497/18
Провадження № 1-кс/191/921/18
іменем України
19 вересня 2018 року м. Синельникове
Слідчий суддя Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , за участю секретаря - ОСОБА_2 , прокурора - ОСОБА_3 , розглянувши у судовому засіданні в залі суду м.Синельникове клопотання слідчого СВ Синельниківського ВП ГУПН в Дніпропетровській області ОСОБА_4 про арешт майна, а також перевіривши надані матеріали клопотання, включаючи витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження №12018040390001394 від 17.08.2018 року, у рамках якого було подано клопотання, та дослідивши докази по даному матеріалу, -
В обґрунтування свого клопотання слідчий посилається на те, що 01.08.2018 року близько о 23.50 годині, ОСОБА_5 , знаходячись біля домоволодіння АДРЕСА_1 , спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_6 .
Вказане повідомлення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120180403900001394 від «17» серпня 2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
17.09.2018 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ст.125 ч.2 КК України.
17.09.2018 для огляду та вилучення підозрюваний ОСОБА_5 надав господарські вила. Вказані вила були надані для впізнання потерпілим ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та свідкові ОСОБА_8 . Вила були впізнанні як предмет, яким ОСОБА_5 спричинив потерпілим тілесні ушкодження. Таким чином, оглянуті вила мають значення речового доказу, тобто, вказані господарські вила являються матеріальним об'єктом, який був знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберіг на собі його сліди та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
17.09.2018 вила визнано речовим доказом, та передано на зберігання в камеру схову речових доказів Синельниківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області.
Згідно із ч. 2 ст. 100 КПК України речовий доказ може зберігатися у сторони кримінального провадження, якщо він добровільно наданий, або на підставі судового рішення. Згідно ч. 7 ст. 237 КПК України, речі, вилучені в ході проведення огляду, вважаються тимчасово вилученим майном. Згідно ч. 5 ст. 171 КПК України, клопотання про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
Підставами, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт вилученого майна, є забезпечення належного зберігання речових доказів стороною кримінального провадження, та фактичне позбавлення осіб, причетних до вчинення кримінального правопорушення, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Слідчий вважає, що вилучені вила, мають значення речових доказів, та вказують на вчинення кримінального правопорушення, тому з метою забезпечення виконань завдань кримінального провадження щодо швидкого, повного та неупередженого розслідування, виникає необхідність у накладенні арешту на зазначене майно на підставі ст. 170 КПК України..
Клопотання про фіксування процесуальної дії за допомогою технічного засобу під час розгляду клопотання слідчому судді не надходило і за ініціативою слідчого судді не здійснювалося, що відповідає вимогам ст. 107 КПК України.
Розглянувши матеріали клопотання, заслухавши думку прокурора, слідчий суддя приходить до наступного.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя, відповідно до вимог ст.94 КПК України, ст.132 КПК України, ст.173 КПК України повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; розумність та спів розмірність обмеження прав власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому зазначеним Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, а також для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно із ч.2 ст.100 КПК України речовий доказ може зберігатися у сторони кримінального провадження, якщо він добровільно наданий, або на підставі судового рішення. Згідно ч. 7 ст. 237 КПК України, речі, вилучені в ході проведення огляду, вважаються тимчасово вилученим майном.
Згідно ч.5 ст.171 КПК України, клопотання про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
Під час розгляду клопотання слідчий суддя встановив, що добровільно надані підозрюваним ОСОБА_5 та в подальшому вилучені господарські вила, можуть мати значення речового доказу у кримінальному провадженні у кримінальному провадженні, а тому з метою забезпечення виконання завдань кримінального провадження щодо швидкого, повного та неупередженого розслідування, а також для забезпечення належного зберігання речових доказів стороною кримінального провадження, суд вважає необхідним клопотання слідчого задовольнити та накласти арешт на зазначене у клопотанні майно.
Керуючись ст.ст.170-172 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого СВ Синельниківського ВП ГУПН в Дніпропетровській області ОСОБА_4 про арешт майна - задовольнити.
Накласти арешт на господарські вила добровільно надані підозрюваним ОСОБА_5 .
Контроль за виконанням ухвали покласти на слідчого СВ Синельниківського ВП ГУПН в Дніпропетровській області ОСОБА_4 .
Копію ухвали направити слідчому, прокурору.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя: ОСОБА_1