Справа 206/3087/18
Провадження 2/206/1014/18
25 вересня 2018 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Кушнірчук Р.О.,
при секретареві Соловйовій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на сумісне майно подружжя,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_3,
представника відповідача - ОСОБА_4,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про поділ сумісного майна подружжя, обґрунтовуючи його тим, що з 06 жовтня 1978 року по 24 вересня 2013 року вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюб, під час якого вони придбали домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 1000 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Зазначене домоволодіння, відповідно до договору купівлі-продажу було оформлене на відповідача. Після розірвання шлюбу вона продовжувала проживати та є зареєстрованою у цьому домоволодінні. На сьогоднішній день виник спір щодо використання спільного майна подружжя та щодо її права власності у праві спільної сумісної власності. У зв'язку з чим, вона вимушена звернутися до суду та просити визнати за нею право власності на ? частину домоволодіння АДРЕСА_1
Ухвалою суду від 27 червня 2018 року відкрито провадження по справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 10 вересня 2018 року відмовлено у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні власністю, визначення порядку користування житловим приміщенням та вселення до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на сумісне майно подружжя.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні. Також, позивач зазначила, що вона була присутньою у нотаріуса при купівлі спірного домоволодіння, однак відразу частину домоволодіння вона не оформлювала на себе, оскільки у них з чоловіком була домовленість, що коли їх син стане повнолітнім це домоволодіння буде переоформлене на нього. Однак у квітні 2018 року відповідач відмовився переоформлювати будинок на сина. Тоді ж, нинішня дружина відповідача їй повідомила, що тепер вона є господаркою спірного домоволодіння. Отже, лише у квітні 2018 року вона дізналась, що її право власності на частину спірного домоволодіння відповідачем оспорюється та не визнається. В подальшому, надала відповідь на відзив у якій зазначила, що строк позовної давності підлягає поновленню, оскільки про порушення її права їй стало відомо тільки у 2018 році, а не тоді, коли у 2013 році між нею та відповідачем був розірваний шлюб.
Відповідач та його представник у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що позивачем пропущений строк позовної давності та позивач здійснила переобладнання спірного домоволодіння, а тому воно не може бути розподілено. Також, відповідачем був наданий відзив на позовну заяву в якому зазначено, що він не перешкоджає позивачці користуватись спірним домоволодінням. Всім домоволодінням на тепер користується їх син з родиною. Крім того, позивачем пропущений трирічний строк на звернення до суду з дійсним позовом, оскільки шлюб між ними розірвано 24 вересня 2013 року, а з цим позовом позивач звернулась у червні 2018 року. Виходячи з викладеного вважав, що вимоги позивача не підлягають задоволенню в зв'язку з недоведеністю порушень її майнових прав та у зв'язку з пропуском нею строку позовної давності.
Заслухав доводи сторін, врахувавши нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів та аргументів, суд прийшов до такого.
Суд встановив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 жовтня 1978 року, який було розірвано 24 вересня 2013 року (а.с.5,6).
В період шлюбу сторони придбали нерухоме майно домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 що підтверджується договором купівлі-продажу від 02 жовтня 2002 року (а.с.8).
Як вбачається з реєстраційного посвідчення право власності на домоволодіння АДРЕСА_1) на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 (а.с.7).
Вказане домоволодіння, відповідно до технічного паспорту виготовленого фізичною особою-підприємцем станом на 01 серпня 2018 року, розташоване на земельній ділянці площею 1164 кв.м. та складається з: житлового будинку літ.А-1 загальною площею 94,9 кв.м, житловою площею 46,6 кв.м, веранди - І, коридору - 1, кухні-2, санвузлу-3, житлової кімнати-4, житлової кімнати-5, житлової кімнати -6, прибудови літ.а-1, прибудови літ. а'-1, прибудови літ.а2-1, веранди літ.а 4-1, літньої кухні літ. Б, літньої кухні літ. б, літньої кухні літ. б1, ганок літ. б2, входу в погріб літ. В, гаражу літ. Д, гаражу літ. Г, вбиральні літ. Ж, навісу літ. Л, навісу літ. М, літнього душу літ. Н, споруди, замощення №1-16,І (а.с.38-41).
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.
До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються лише в частині тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності. Ці права та обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України (абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" від 15 травня 2006 р. N 3).
Відповідно до ст. 17 Закону "Про власність", який був чинний на момент придбання спірного майна, майно, придбане внаслідок спільної праці, є спільною сумісною власністю сторін, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними; майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними, розмір частки кожного визнається ступенем його трудової участі.
Згідно чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України "Про власність", ст. 22 КпШС); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана під час приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").
Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Відповідно до ст. 66 СК України, подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності. Правовідносини щодо поділу спільного майна подружжя регулюються ст. 69 СК України, відповідно до якої дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Судом встановлено, що майно, про поділ якого заявлено вимоги, а саме домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване на відповідачеві ОСОБА_2, однак даний факт не спростовує презумпції належності вказаного домоволодіння до спільної сумісної власності подружжя в контексті положень ст. 16 Закону України "Про власність", ст. 22 КпШС та ст. 60 СК України.
Як вже було встановлено судом, шлюб між сторонами розірвано, однак в результаті розірвання шлюбу співвласники перестають бути подружжям, але правовий режим їхнього майна, набутого за час шлюбу, залишається попереднім - спільною сумісною власністю, але вже колишнього подружжя, тобто спірне домоволодіння належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.
Згідно ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Як встановив суд, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме сторін у справі позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 є домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, отже вони мають право на поділ вищевказаного домоволодіння, але за взаємною згодою сторони вказане домоволодіння не розділили.
При поділі домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 частки сторін є рівними, оскільки іншого не визначено домовленістю між ними.
Виходячи з викладеного та враховуючи те, що домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, належить сторонам на праві спільної сумісної власності, суд вважає за доцільне визнати ідеальні частки сторін у цьому майні без його реального виділу в натурі та залишити майно у їх спільній частковій власності, що відповідатиме вимогам ст. 70 СК України та обраному позивачем способу захисту її прав на це майно, про виділ часток в натурі якого, вона питання не ставить.
Щодо аргументів відповідача про застосування строку позовної давності та відмови з цих підстав у позові суд зазначає про таке.
Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України).
Таким чином, вирішуючи питання початку перебігу строку позовної давності, слід виходити не з часу, коли відбулося розірвання шлюбу, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки саме по собі припинення шлюбу не є свідченням порушення права власності когось із подружжя.
Неподання позову про поділ майна, в тому числі після спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б свідчили про заперечення права одного з подружжя на набуте в період шлюбу майно, яке зареєстроване за іншим з подружжя, не може свідчити про порушення права одного з подружжя і вказувати на початок перебігу строку позовної давності.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15.
Позивач пов'язує момент обізнаності про порушення її майнового права з відмовою відповідача у квітні 2018 року переоформити її частину домоволодіння на сина, оскільки до цього моменту, відповідач не заперечував проти її права на набуте в період шлюбу майно.
Відповідач та його представник вищезазначених доводів позивача не спростували та не навели доводів того, що до квітня 2018 року між відповідачем та позивачем був спір стосовно спірного домоволодіння.
Отже, враховуючи викладене, суд вважає, що строк на звернення до суду з дійсним позовом не сплив, а тому відповідно відсутні підстави для його застосування.
Також, у зв'язку з цим не потребує вирішенню питання щодо визнання поважними причин пропуску позивачем строку позовної давності щодо заявлених нею позовних вимог.
Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що обраний позивачем спосіб захисту свого цивільного права, а саме: про визнання права власності на 1\2 частину спільно нажитого майна подружжя не пов'язаний безпосередньо із самим фактом порушення цього права, а тому до цих правовідносин позовна давність не застосовується, а відтак, і не переривається, оскільки позов про визнання права власності є превентивною формою захисту права. Такий позов може пред'являтися, коли право ще не було порушене, але ця загроза існує.
Що стосується аргументів відповідача, що спірне домоволодіння не може бути розподілено, оскільки позивачка здійснила його переобладнання, суд їх до уваги не приймає, оскільки наявність переобладнань не змінює статус спірного домоволодіння, яке продовжує бути спільною сумісною власністю подружжя та у зв'язку з цим не позбавляє права передбаченого законом щодо його поділу.
До того ж, наявний в матеріалах справи акт інженера з інвентаризації нерухомого майна (а.с.42) свідчить про те, що здійснені позивачем переобладнання не потребують отримання документів, що дають право на їх виконання та після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене вимоги позивача підлягають задоволенню, а аргументи відповідача відхиленню.
Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати в розмірі 704,80 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на сумісне майно подружжя - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої за адресою АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 - право власності на 1/2 частину домоволодіння № АДРЕСА_1, яке розташоване на земельній ділянці площею 1164 кв.м. та складається з: житлового будинку літ.А-1 загальною площею 94,9 кв.м, житловою площею 46,6 кв.м, веранди - І, коридору- 1, кухні-2, санвузлу-3, житлової кімнати-4, житлової кімнати-5, житлової кімнати -6, прибудови літ.а-1, прибудови літ. а'-1, прибудови літ.а2-1, веранди літ.а4-1, літньої кухні літ. Б, літньої кухні літ. б, літньої кухні літ. б1, ганок літ. б2, входу в погріб літ. В, гаражу літ. Д, гаражу літ. Г, вбиральні літ. Ж, навісу літ. Л, навісу літ. М, літнього душу літ. Н, споруди, замощення №1-16,І.
Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрованим за адресою АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 - право власності на 1/2 частину домоволодіння № АДРЕСА_1, яке розташоване на земельній ділянці площею 1164 кв.м. та складається з: житлового будинку літ.А-1 загальною площею 94,9 кв.м, житловою площею 46,6 кв.м, веранди - І, коридору- 1, кухні-2, санвузлу-3, житлової кімнати-4, житлової кімнати-5, житлової кімнати -6, прибудови літ.а-1, прибудови літ. а'-1, прибудови літ.а2-1, веранди літ.а4-1, літньої кухні літ. Б, літньої кухні літ. б, літньої кухні літ. б1, ганок літ. б2, входу в погріб літ. В, гаражу літ. Д, гаражу літ. Г, вбиральні літ. Ж, навісу літ. Л, навісу літ. М, літнього душу літ. Н, споруди, замощення №1-16,І.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704,80 гривень.
Повний текст рішення складено 26 вересня 2018 року.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя: Р.О. Кушнірчук