Справа № 214/6171/15-ц
2/214/226/18
Іменем України
24 вересня 2018 року м. Кривий Ріг
Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Євтушенка О.І.,
секретарі судового засідання - Латкіна О.В., Петренко К.І., Бєлікова О.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 214/6171/15-ц
за позовною заявою ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «Райффайзен Банк Аваль»
до ОСОБА_2
про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Представники сторін:
від позивача - ОСОБА_3
від відповідача - адвокат Шафранова О.В.
Представник позивача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду з позовною заявою 12.08.2015 року, в якій просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/3665/151533/82 від 29.07.2008 року станом на 03.07.2015 року в розмірі 37 953,22 доларів США, що еквівалентно 797 458,23 грн. та включає: заборгованість за кредитом - 27 275,12 доларів США, що еквівалентно 573 094,16 грн. (у тому числі прострочена заборгованість за кредитом - 3 847,13 доларів США, що еквівалентно 80 834,39 грн.); заборгованість по процентам - 2 650,27 доларів США, що еквівалентно 55 686,44 грн. (у тому числі прострочена заборгованість по процентам - 2 607,38 доларів США, що еквівалентно 54 785,25 грн.); пені за прострочення кредиту та процентів - 8 027,83 доларів США, що еквівалентно 168 677,63 грн.; стягнути з відповідача судовий збір в сумі 3654 грн.
Пред'явлені вимоги мотивовано тим, що 29.07.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №014/3665/151533/82, за умовами якого банк надав позичальникові кредит в сумі 50 000 доларів США на 120 місяців строком з 29.07.2008 року по 29.07.2018 року зі сплатою процентів за користування ним за ставкою 14,35 % річних та погашенням шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку, визначеному Графіком погашення кредиту та інших платежів. Свої зобов'язання банк виконав належним чином, видавши кредитні кошти готівкою ОСОБА_2, що підтверджується її заявою та випискою по рахунку. Натомість позичальник покладені на неї обов'язки належним чином не виконувала, у зв'язку з чим ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» пред'явив вимогу відповідно до п.9.1 договору про дострокове погашення кредиту, у тому числі з урахуванням прострочених тіла кредиту, процентів та нарахованої неустойки.
Відповідно до п.9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року, яка набрала чинності 15.12.2017 року), справи в суді першої інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Не погоджуючись з пред'явленими вимогами, 26.10.2015 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Шафранова О.В. подала заперечення, в яких просила відмовити в задоволенні позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (а.с.51-54). Свою позицію обґрунтовувала тим, що дійсно 29.07.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №014/3665/151533/82. На виконання умов договору банк не надав позичальникові кредит в повному обсязі в сумі 50 000 доларів США. Належних доказів в підтвердження дійсності отримання ОСОБА_2 кредиту саме в розмірі 50 000 доларів США (а саме - меморіального ордеру) банком не надано. Станом на момент звернення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до суду з позовом, ОСОБА_2 повністю погасила кредит, сплативши загалом 62 000 доларів США, а тому посилання банку на наявність заборгованості в сумі 39 953,22 доларів США є безпідставними та надуманими. Також представник зазначила, що наданий розрахунок є невірним, оскільки банком незаконно розраховано процентну ставку та ануїтетний платіж без відрахування всіх витрат позичальника, а на повну суму кредиту. Відсутність доказів курсу долару США на момент звернення позивача до суду виключає можливість перевірки правильності переведення заборгованості з іноземної валюти в еквівалент національної. Крім того, представник позивача просила застосувати строк позовної давності до нарахованої заборгованості за пенею в сумі 8 023,83 доларів США, розрахованої з 06.08.2012 року, тобто за межами позовної давності, оскільки з позовом до суду банк звернувся 12.08.2015 року.
Зауважила, що 21.10.2015 року ОСОБА_2 направила банку заяву про розірвання кредитного договору в порядку ст.652 ЦК України у зв'язку з істотною зміною умов, що діяли на момент укладення договору, а саме настанням форс-мажорних обставин, різким зростанням курсу долару США по відношенню до національної валюти України - гривні, початком антитерористичної операції, що призвело до економічної кризи в країні. Однак в розірванні договору банком було відмовлено. Крім того, у зв'язку з девальвацією гривні та падінням рівня доходів ОСОБА_2, остання 28.04.2015 року звернулася до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» з проханням провести реструктуризацію її заборгованості за кредитним договором, але банк таку процедуру не здійснив, не дивлячись на те, що основні суми по кредиту нею було сплачено. На переконання представника відповідача, умови кредитного договору є несправедливими та створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду ОСОБА_2 як споживача послуг.
Після переходу в розгляд справи за правилами загального позовного провадження, в ході проведення підготовчого провадження представник відповідача Шафранова О.В. подала відзив на позовну заяву та додаткові пояснення (а.с.108-111, 159-161). Свої заперечення по суті позовних вимог мотивувала також посиланнями на ухвалу ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.09.2015 року у справі №6-22599св15, а саме, що кредитний договір є недійсним з огляду на відсутність в ньому всіх істотних умов, ненадання споживачеві всієї необхідної інформації про умови кредитування перед укладенням договору, а тому сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передання грошових коштів не породжує обов'язку позичальника повернути грошові кошти. Окремо зауважила, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» здійснював неправомірне нарахування комісії в іноземній валюті в розмірі 1000 доларів США, обов'язок по сплаті якої незаконно покладено на ОСОБА_2, адже розрахунок в Україні повинен здійснюватись виключно в національній валюті - гривні.
10.09.2018 року на адресу суду надійшла відповідь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на відзив представника відповідача (а.с.141), в якому представник позивача ОСОБА_3 зазначила, що всі доводи представника відповідача стосовно недійсності кредитного договору, ненадання ОСОБА_2 як споживачеві інформації про умови кредитування є безпідставними, оскільки дійсність кредитного договору є доведеною рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28.02.2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.07.2018 року. Крім того, факт отримання позичальником кредитних коштів підтверджується обсягом наданих банком письмових доказів, у тому числі випискою по рахунку, заявою ОСОБА_2 на видачу готівки, а також розрахунком заборгованості, проведеним належним чином.
Заперечень у відповідь на відзив в межах встановленого судом строку відповідач та її представник не подали, додаткового часу для цього не потребували.
Правом на участь в судовому засіданні сторони не скористались, подавши заяви, кожен окремо, про розгляд справи за їх відсутності. Представник позивача просила задовольнити позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та доведеними. Представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову у зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю.
За даних обставин суд вважає за можливе справу розглянути за відсутності сторін та їх представників на підставі наявних доказів та з урахуванням позиції сторін.
Інших заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Інші процесуальні дії не вчинялись.
Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, враховуючи позицію сторін, наведені ними доводи та заперечення, суд,-
29.07.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (а.с.31-33), як банком та ОСОБА_2 як позичальником було укладено кредитний договір №014/3665/151533/82, за умовами п.1 якого позичальник отримала кредит в розмірі 50 000 доларів США строком на 120 місяців до 29.07.2018 року зі сплатою процентів за користування ним за ставкою 14,35 % річних.
Сторонами погоджено, що кредит надається позичальникові одноразово з відкриттям позичкового рахунку для обліку заборгованості за № 22031111874 та поточного рахунку для погашення заборгованості та нарахованих процентів, комісій за користування кредитом за №262041631431 в «Райффайзен Банк Аваль» (п.п.1.1.8, 1.1.9 договору, а.с.12).
Відповідно до п.1.3 договору, погашення кредиту здійснюється позичальником шляхом внесення ануїтетних щомісячних платежів по 786,89 доларів США в строк до 29 числа кожного календарного місяця протягом строку дії кредиту згідно Графіку погашення.
Визначаючи обсяг відповідальності позичальника, сторонами визначено, що відповідно до п.16.3 кредитного договору (а.с.21) за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 1% від простроченої до оплати суми за кожен календарний день прострочення. Нарахування пені здійснюється, починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконаним, і по день виконання позичальником простроченого зобов'язання включно.
Так, в пункті 15.7 кредитного договору, підписаного позивачем ОСОБА_2, чітко зазначено, що перед укладенням договору вона повідомлена в письмовій формі про всі умови споживчого кредитування в «Райффайзен Банк Аваль», орієнтовну сукупну вартість кредиту (відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» та «Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»), та позичальник не має зауважень, претензій щодо наданої інформації, яка є повною, необхідною, доступною, достовірною та своєчасною. Таким чином, при укладенні договору з боку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» виконано вимоги ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанови Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Твердження представника відповідача про те, що кредитний договір за своїм змістом не відповідає вимогам закону, так як в ньому не зазначено розпису загальної вартості кредиту, не ґрунтуються на встановлених обставинах справи та досліджених судом доказах, оскільки сукупна вартість кредиту, в процентному та грошовому виразі, вказана в додатках № 1, 2 - Графіку повернення кредиту та інших платежів та Розрахунку сукупної вартості кредиту, які є невід'ємними частинами договору, що також визначено в п.3.5 кредитного договору. Вказані додатки також підписані ОСОБА_2 при укладенні договору. Доказів в спростування вказаних обставин та доведення наведених доводів позивачем та її представником не надано.
Згідно зі ст.192, ч.ч.1,3 ст.533 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.
Норма ч.2 ст.32 Закону України «Про Національний Банк України» містить заборону щодо випуску та обігу інших грошових одиниць на території України як нерозривної сукупності дій по їх випуску та подальшому обігу, а не як двох різних операцій - випуску або обігу. Адже стаття 44 цього ж закону закріплює за НБУ повноваження у сфері валютного регулювання, тим самим містить презумпцію правомірності використання валютних цінностей на території України у порядку, встановленому законодавством України.
Таким чином, закон не забороняє використання іноземної валюти на території України, а навпаки, регламентує порядок її використання, у тому числі фінансовими установами. Положення ст.192, ч.ч.1,3 ст.533 ЦК України також не містять посилання на те, що грошова одиниця України є єдиним платіжним засобом на території України.
Так, правомірність надання правонаступником ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредиту ОСОБА_2 в іноземній валюті підтверджується наявною у банківської установи генеральною ліцензією НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями №10 від 03.12.2001 року та дозволом №10-4 від 11.10.2006 року (а.с.34-37), що узгоджується з вимогами п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 року, Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637 та правовою позицією Верховного Суду України у справах № 6-190цс15 та 6-1680цс15.
У зв'язку з зазначеним, доводи представника відповідача щодо неможливості надання ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредиту в іноземній валюті є неспроможними, у тому числі й з урахуванням того, мораторій на видачу кредитів в іноземній валюті, введений Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» №3795-VI від 22.09.2011 року на момент укладення оспорюваного договору не діяв.
Враховуючи правомірність надання ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредиту ОСОБА_2 в іноземній валюті, погодження сторонами виконання зобов'язань в іноземній валюті з відкриттям окремого рахунку (п.п.1.1, 1.3, 7.9 договору), що не суперечить положенням законодавства України, на переконання суду не існує правових підстав ставити під сумнів право ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» здійснювати діяльність в рамках кредитно-договірних зобов'язань з ОСОБА_2 в іноземній валюті, у тому числі ставити за умову виконання зобов'язань в валюті надання кредиту.
У відповідності до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст.ст.525, 526, 625 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від його виконання не допускається. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч.1 ст. 611 ЦК України).
В силу ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від їх виконання не допускається.
Так, кредитні кошти в погодженому сторонами розмірі 50 000 доларів США ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надав ОСОБА_2 на підставі поданої та підписаної нею заяви про видачу готівки за № 04FY37879 від 29.07.2008 року (а.с.11), подання якої відповідає п.6.4 кредитного договору. Вказані обставини також знайшли своє підтвердження в ході розгляду судом справи за позовом ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору, про що зазначено в рішенні Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28.02.2018 року, залишеному без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.07.2018 року.
Посилання представника відповідача на відсутність меморіального ордеру як належного доказу надання ОСОБА_2 кредиту саме в розмірі 50 000 доларів США суд вважає неприйнятними, оскільки дійсність наявності меморіального ордеру № bn від 29.07.2008 року встановлена вищевказаними судовими рішеннями, що в силу ст.82 ЦПК України не потребує окремого доказування.
Доводи представника відповідача щодо отримання ОСОБА_2 кредиту в меншому розмірі, аніж передбачено умовами кредитного договору, та в національній валюті, суд оцінює критично з огляду на відсутність доказів в їх підтвердження. Крім того, в своєму відзиві представник відповідача Шафранова О.В. зазначила, що позичальник сплатила 62 000 доларів США в рахунок погашення кредиту, тобто повністю погасила тіло кредиту та частково проценти за користування ним, що логічно не узгоджується та є свідченням наміру сторони ввести суд в оману щодо дійсних обставин справи.
В той же час, на виконання п.1.3.1, 3.1 договору того ж дня ОСОБА_2 сплатила комісійну винагороду за надання їй кредиту в погодженому сторонами розмірі - 1 000 доларів США, свідченням чому є квитанція № 04FY37782 від 29.07.2008 року із зазначенням в ній призначення платежу «внесення готівки для сплати комісії за користування кредитом», платник - ОСОБА_2 (а.с.11).
Враховуючи, що вчинення особами дій щодо виконання досягнутих домовленостей, тобто виконання прийнятих на себе прав і покладених обов'язків за угодою, є виконанням угоди, суд приходить до висновку про дійсність укладення між сторонами кредитного договору із погодженням всіх його істотних умов, з дотриманням вимог законодавства України, у тому числі Закону України «Про захист прав споживачів», а тому доводи представника позивача про не укладення договору є неспроможними, як і доводи щодо наявності підстав для його розірвання.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому на боржника покладено цивільно-правовий обов'язок з повернення отриманих коштів, якому відповідає передбачене ч.1 ст.509 ЦК України право кредитора вимагати їх повернення.
Як слідує з розрахунку заборгованості (а.с.7-10), спочатку ОСОБА_2 покладені на неї кредитні зобов'язання виконувала належним чином, однак починаючи з 30.12.2008 року почала допускати прострочення внесення платежів, внісши востаннє 07.11.2014 року 459,77 доларів США в рахунок погашення кредиту та 317,23 доларів США - процентів за користування кредитом, 25.11.2014 року - 10,59 доларів США в рахунок погашення процентів за користування кредитом. Всього ОСОБА_2 сплатила 22 724,88 доларів США тіла кредиту (з нарахованих 26 572,01 доларів США), 36 313,20 доларів США процентів за користування кредитом (з фактично нарахованих 38 963,47 доларів США), тобто всього сплатила 59 038,08 доларів США із фактично нарахованих 65 535,48 доларів США, що є свідченням наявності прострочки в погашенні кредиту. В результаті цього станом на 03.07.2015 року утворилась заборгованість:
- за кредитом - 27 275,12 доларів США (у тому числі прострочена заборгованість за кредитом - 3 847,13 доларів США, виходячи з розрахунку: 26 572,01 - 22 724,88);
- заборгованість по процентам - 2 650,27 доларів США (у тому числі прострочена заборгованість по процентам - 2 607,38 доларів США, виходячи з розрахунку: 38 963,47 - 36 313,20).
Жодних доказів в спростування вказаних позивачем обставин судом не встановлено, у зв'язку з чим наданий позивачем розрахунок заборгованості станом на 03.07.2015 року, з урахуванням внесених відповідачем ОСОБА_2 коштів в рахунок виконання зобов'язань, суд вважає правильним та обґрунтованим, а тому приходить до переконання щодо доведеності розміру заявлених позивачем вимог в частині стягнення заборгованості за кредитом (тілом) та по процентам за користування кредитом.
Посилання представника відповідача на неналежність наданого позивачем розрахунку за відсутності доказів, який курс долару США діяв на той момент суд не приймає до уваги, оскільки у відповідній графі розрахунку вказано курс долару США станом на 03.07.2015 року - дату розрахунку. При цьому, такі відомості є загальновідомими, у тому числі на офіційному сайті Національного Банку України, та додаткового доказування не потребують.
Керуючись визначеним п.8.1, п.16.2 договору правом на пред'явлення вимоги дострокового погашення кредиту позичальником у зв'язку з неналежним виконанням обов'язків за кредитним договором, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» направив ОСОБА_2 відповідну вимогу за №114-0-0-0-0/15-31013, яку нею отримано 22.05.2015 року, однак в межах 1-місячного строку з моменту отримання (п.16.4 договору) не виконано (а.с.27, 28).
Не визнаючи позовні вимоги, представник відповідача подала заяву про застосування позовної давності до заявлених банком вимог, у тому числі пені.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як акцентує увагу Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах «Стаббігс на інші проти Великобританії» від 22.10.1996 рокута «Девеер проти Бельгії» від 27.02.1980 року, «…право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі й встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав…».
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі сплином строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст.252-255 ЦК України. При цьому, початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України).
У правовому висновку Верховного Суду України по справі 6-100цс14 від 03.09.2014 року, який кореспондується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду України по справі 6-20цс14 від 19.03.2014 року, вказано, що період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати один рік (п.1 ч.2 ст.258 ЦК України). При цьому, виходячи із правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до ст.253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Оскільки умовами кредитного договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового (щомісячного) платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Умовами п.16.7 кредитного договору сторони передбачили загальну позовну давність в 3 роки. Інформації про збільшення спеціальної позовної давності по пені умови договору не містять.
Перевіряючи обґрунтованість доводів відповідача щодо застосування строку позовної давності, суд виходить з доведеності здійснення ОСОБА_2 останньої оплати кредиту 07.11.2014 року, процентів - 25.11.2014 року, у зв'язку з чим право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення чергового траншу, тобто з грудня 2014 року. З розрахунку заборгованості слідує, що жодних проплат в рахунок погашення пені протягом всього періоду часу, починаючи з часу її нарахування - з 06.08.2012 року (а.с.9) відповідач не здійснювала. При цьому, з позовом до суду ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся 08.08.2015 року шляхом направлення поштовою кореспонденцією, що підтверджується відтиском поштового штемпеля на конверті (а.с.41).
За даних обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентам, однак дійсність пропуску позивачем строку позовної давності до вимог про стягнення пені, яка підлягає стягненню в межах 1 року, що передував зверненню до суду, тобто за період з 08.08.2014 року по 08.08.2015 року, що становить 7295,14 доларів США, виходячи з наданого розрахунку в межах заявлених позивачем вимог станом на 03.07.2015 року за 298 днів прострочки:
-з 08.08.2014 року по 29.09.2014 року - 123,72 доларів США,
-з 30.09.2014 року по 20.10.2014 року - 54,11 доларів США,
-з 21.10.2014 року по 29.11.2014 року - 72,79 доларів США;
-з 30.11.2014 року по 29.12.2014 року - 236,56 доларів США;
-з 30.12.2014 року по 29.01.2015 року - 490,04 доларів США;
-з 30.01.2015 року по 28.02.2015 року - 713,68 доларів США;
-з 01.03.2015 року по 29.03.2015 року - 922,84 доларів США;
-з 30.03.2015 року по 29.04.2015 року - 1237,04 доларів США;
-з 30.04.2015 року по 29.05.2015 року - 1441,87 доларів США;
-з 30.05.2015 року по 03.07.2015 року (в межах заявлених вимог) - 2002,49 доларів США.
З огляду на те, що пеня по своїй суті не є складовою частиною основного зобов'язання, а мірою цивільно-правової відповідальності позичальника, що виключає можливість стягнення її в іноземній валюті надання кредиту, тому суд приходить до висновку, що стягнення пені має здійснюватися виключно в номінальному вираженні до національної валюти України - гривні за офіційним курсом НБУ до долару США, діючого на момент її нарахування банком, що також узгоджується з вимогами ч.2 ст.533 ЦК України, правовими висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 16.09.2015 року у справі № 6-190цс15, від 10.02.2016 року у справі № 6-1680цс15, та п.12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин». Таким чином, розмір пені, яка підлягає стягненню в межах 1-річного строку позовної давності, становить 153 282,63 грн.
Оскільки умовами кредитного договору та Графіком погашення кредиту визначено, що погашення кредиту здійснюється позичальником шляхом внесення щомісячних ануїтетних платежів в іноземній валюті - доларах США, в яких їй надано кредит, що відповідає ст.533 ЦК України, та з огляду за наявність у Банка генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України відповідно до ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 року, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість пред'явлення позивачем вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором саме в іноземній валюті, в якій його надано, в частині стягнення боргу по тілу кредиту та процентам за користування ним, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволеннюіз стягненням з відповідача ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором №014/3665/151533/82 від 29.07.2008 року станом на 03.07.2015 року в загальному розмірі 29 925,39 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом - 27 275,12 доларів США (у тому числі прострочена заборгованість за кредитом - 3 847,13 доларів США), заборгованості по процентам - 2 650,27 доларів США (у тому числі прострочена заборгованість по процентам - 2 607,38 доларів США), а також окремим стягненням пені в сумі 153 282,63 грн.
Відповідно до п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст.192, ч.3 ст.533 ЦК України, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 року).
Необхідності у визначенні еквіваленту стягнутої заборгованості в валюті в доларах США у співвідношенні до національної валюти України - гривні суд не вбачає, оскільки виконання зобов'язань умовами договору обумовлене в іноземній валюті, а тому й стягнення боргу в цій же валюті з урахуванням наявності у банку генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями не суперечитиме чинному законодавству України.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, згідно ст.141 ЦПК України, з огляду на ухвалення рішення на користь відповідача, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 3325,14 грн. судового збору (а.с.1) пропорційно частині задоволених вимог 91%.
Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 247 ч.2, 258-259, 263-265, 354, 355, п.п.9, 15 Перехідних положень ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/3665/151533/82 від 29.07.2008 року станом на 03.07.2015 року в загальному розмірі 29 925(двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять п'ять) доларів США 39 центів, яка складається із заборгованості: за кредитом - 27 275 (двадцять сім тисяч двісті сімдесят п'ять) доларів США 12 центів, по процентам за користування кредитом - 2 650 (дві тисячі шістсот п'ятдесят) доларів США 27 центів, а також стягнути пеню в сумі 153 282 (сто п'ятдесят три тисячі двісті вісімдесят дві) грн. 63 коп.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «Райффайзен Банк Аваль» 3325 (три тисячі триста двадцять п'ять) грн. 14 коп. в рахунок часткового відшкодування витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня підписання. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторін:
Позивач: ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «Райффайзен Банк Аваль», код ЄДРПОУ 14305909, юридична адреса: вул. Лєскова 9, м. Київ.
Відповідач: ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1
Рішення суду складено та підписано 24.09.2018 року.
Суддя Євтушенко О.І.