Справа №672/1138/18
Провадження №2/672/551/18
26 вересня 2018 р. м. Городок
Городоцький районний суд Хмельницької області в складі: головуючого судді Шинкоренка С.В., за участю секретаря Терещук Н.А., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Городку цивільну справу №672/1138/18 за позовом ОСОБА_1 до Городоцької міської ради Городоцького району Хмельницької області
про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до відповідача, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. В поданій позовній заяві позивач пояснила суду, що ІНФОРМАЦІЯ_1 р. відкрилась спадщина після смерті її брата - ОСОБА_2. Позивач є спадкоємцем за законом після смерті останнього.
Однак позивач пропустила установлені строки для прийняття спадщини, оскільки вчасно не подала заяву про прийняття спадщини і разом із померлим не проживала. Продовжити строк для прийняття спадщини позивачу потрібно для того, щоб прийняти спадщину після смерті спадкодавця.
В судове засідання позивач та її представник не з'явилися, однак останній подав на адресу суду письмову заяву, у якій просить розглянути справу за їх відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з"явився, однак подав на адресу суду заяву в якій просить справу розглянути за його відсутності, позовні вимоги визнав у повному обсязі.
Ч. 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Враховуючи дану норму закону, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін (їх представників).
В ч.3 ст.200 ЦПК України визначено, що: За результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Суд, оголосивши заяви сторін (їх представників), перевіривши матеріали справи в межах наданих суду доказів, вважає, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 р. помер брат позивача - ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.12). Однак позивач спільно із спадкодавцем не проживала, своєчасно спадщину не прийняла.
В судовому засіданні встановлено, що позивач дійсно пропустила строк прийняття спадщини, чим порушила вимоги ч.1. ст.1270 ЦК України, де визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Проте, згідно ч.3 ст.1272 ЦК України, суд, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважних причин, може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Судом було встановлено, що нотаріальна контора оформляти спадщину відмовилась в зв'язку із пропуском спадкоємцем встановлених строків, що унеможливлює оформлення прав власності на спадкове майно позивачем, про що свідчить постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 04.05.2018 р., що міститься в матеріалах справи (а.с.5).
Крім того, з відповіді нотаріальної контори вбачається, що спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилась, а отже спадкоємці за законом чи заповітом не звертались, що свідчить про відсутність інших спадкоємців які б претендували на дане спадкове майно (а.с.29-30).
Позивач пропустила встановлений строк для прийняття спадщини в результаті того, що їй не було відомо про смерть брата, оскільки останній за життя вибув у невідомому напрямку з місця проживання і після смерті був похований як невідома особа у зв'язку із відсутністю у нього будь-яких документів.
Позивач про смерть брата дізналась у 2016 р. та після звернення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану по місту Хмельницькому Хмельницького міськрайонного управління юстиції у Хмельницькій області отримала висновок про внесення змін до актового запису про смерть ОСОБА_2 (а.с.16).
В подальшому, в період часу з 31.02.2016 р. по 29.11.2016 р. ОСОБА_1 перебувала в Республіці Польща, що підтверджується відмітками в її закордонному паспорті (а.с. 7-9).
Ці обставини суд визнає такими, що свідчать про поважність причин пропуску подання заяви для прийняття спадщини.
Крім того, суд бере до уваги і позицію представника відповідача, який згідно поданої заяви позовні вимоги визнав у повному обсязі, що згідно положень ч.4 ст.206 ЦК України є підставою для ухвалення рішення про задоволення позову. Судом встановлено, що таке визнання позову не суперечить закону та не порушує права третіх осіб.
При цьому суд враховує, що таке рішення вступає в певні протиріччя з судовою практикою Верховного Суду, зокрема із позицією, висловленою у справі Другою судовою палатою Касаційного цивільного суду, 6 червня 2018 року № 592/9058/17-ц (касаційне провадження № 61-200 св 18).
Судом враховуються положення ч.4 ст.263 ЦПК України, згідно яких при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Поряд із цим, ч.1,3 ст.263 ЦПК України визначає, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Ст.11 ЦПК України визнається принцип пропорційності у цивільному судочинстві, відповідно до якого суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються, що дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення
Принцип пропорційності, який був закріплений в міжнародних нормативних актах, рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, орієнтує на те, що мета процесуальних дій має бути суспільно вагомою, для досягнення певної мети органи влади не можуть накладати на громадян зобов"язання, які перевищують установлені межі необхідності, а засіб досягнення суспільно вагомої мети має бути найменш обтяжливим для людини в конкретних умовах.
У Рішенні від 25 січня 2012 р. № 3-рп/2012 (справа № 1-11/2012) Конституційний Суд України зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що цей принцип пов'язаний насамперед із проблемою правомірностей обмежень прав людини. Завдяки діяльності суду в праві Конвенції щодо кожного з прав людини склалися критерії припустимого втручання держави, засновані на принципі пропорційності, унаслідок чого він набуває універсального значення. При цьому такі критерії стосуються як нормативно-правових, так і індивідуально-правових заходів. Так, незалежно від конкретних формулювань обмежень прав людини, при оцінці їх правомірності та виправданості Суд послідовно вирішує чотири групи питань:
1.Чи було передбачене законом те обмеження (втручання), що заперечується;
2.чи переслідувало воно одну з легітимних цілей, зазначених у Конвенції;
3.чи було воно необхідним у демократичному суспільстві (чи було воно пропорційним до тієї правової мети, яка досягалась).
При встановлені обмежень має зберігатися сутність суб'єктивного громадянського права, що здійснюється на розсуд особи, якщо це не йде у розріз з важливими суспільними інтересами та правами інших уповноважених осіб.
Вимога мінімальності державно-правового впливу на суспільні відносини означає, що засоби повинні бути якнайменш обтяжливими для суб'єктів права. В умовах правової держави заборона надмірного державного втручання у свободу особи розглядається як аксіоматична вимога: держава має право обмежувати право людини тільки тоді, коли це дійсно необхідно, і тільки в такому обсязі, в якому її заходи будуть співмірними з поставленою метою. Іншими словами, у цій сфері проголошується і діє принцип пропорційності (розмірності, адекватності).
Виходячи із вищенаведеного, суд бере до уваги, що у справі, яка розглядалася Верховним Судом, спір існував між двома фізичними особами - спадкоємцями майна померлого, і позивач претендувала на частину спадкового майна, в результаті чого б інший спадкоємець був позбавлений частини спадкового майна.
В даній справі, позивач бажає успадкувати майно після померлого брата, в той час як відповідач - орган місцевого самоврядування будь-яких заперечень з цього приводу не висловлює, на спадкове майно не претендує, що чітко висловлено у поданій на адресу суду заяві про визнання позову.
Підтвердженням незаінтересованості органу місцевого самоврядування у набутті права власності на спадкове майно є і те, що останнім проігноровано положення ч.1,3 ст.1277 ЦК України щодо подання заяви про відумерлість спадщини після спливу річного строку з часу відкриття спадщини.
Як вбачається, така заява на час розгляду справи не подавалась, а отже територіальна громада на спадкове майно не претендує.
За таких обставин, виходячи із співмірності інтересів територіальної громади, яка може претендувати на спадкове майно у разі відсутності спадкоємців за законом і заповітом, а також з інтересів конкретної фізичної особи, рідної сестри померлого - ОСОБА_1, яка обґрунтовано сподівалась набути у власність відповідне спадкове майно, суд приходить до висновку, що очевидно інтереси останньої є переважними і задоволення даного позову не спричинить будь-яких негативних наслідків для територіальної громади.
В зв'язку із вищевикладеним, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, заявлені позивачем є цілком обґрунтованими, відповідають чинному законодавству, тому вважає за можливе визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.
Крім того, оскільки визнання позову відповідачем мало місце до початку розгляду справи судом по суті, то у порядку, визначеному ч.1 ст.142 ЦПК України, суд приходить до висновку про можливість повернення позивачу з державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.
Керуючись ст.ст. 200, 263-265 ЦПК України, ст.ст.1270, 1272 ЦК України, суд
Позов задовольнити.
Визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 р. брата ОСОБА_2 тривалістю у три місяці з дня набрання рішенням суду законної сили.
Повернути з державного бюджету ОСОБА_1 50 % сплаченого судового збору, що становить - 352 грн. 40 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через Городоцький районний суд Хмельницької області.
Позивач: ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, інд.32000, АДРЕСА_2
Представник позивача: ОСОБА_4, ІПН НОМЕР_2, АДРЕСА_1.
Відповідач: Городоцька міська рада Городоцького району Хмельнцької області, код ЄДРПОУ 04060708, інд.32000, вул. Грушевського 53 м. Городок, Хмельницької області.
Суддя: