Іменем України
26 вересня 2018 року
Київ
справа № 808/2817/16
провадження № К/9901/17434/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: Лазаренка М. С.(головуючий), Нестеренко Л. О., Садового І. В., та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: Бишевської Н. А., Добродняк І. Ю., Семененка Я. В.
І. Суть спору:
1. У вересні 2016 року ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС, відповідач), за участю третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ДМС в Дніпропетровській області), в якому просив:
1.1. визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС від 22 вересня 2016 року № 450-16 «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту»;
1.2. зобов'язати ДМС визнати ОСОБА_1 ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства.
2. Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю оскаржуваного рішення відповідача, адже, за твердженням позивача, він відповідає всім умовам для визнання його біженцем у відповідності до чинного законодавства.
3. Відповідач позов не визнав. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що оскаржуване рішення прийнято у відповідності з вимогами чинного законодавства.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження - Палестина, Джинін, Альямун, національність - араб, віросповідання - іслам, суніт. У 1985 році закінчив школу в Альямуні та працював на автозаправній станції, яка була у власності його родини, до 2003 року.
5. 3 серпня 2003 року ОСОБА_1 ОСОБА_2 прибув до України через КПП «Бориспіль», за твердженням позивача, з метою лікування вогнепального поранення, спричиненого озброєним нападом бойовиків.
6. Факт заподіяння вогнепального поранення та тривалого лікування підтверджується випискою з Клініки травматології і ортопедії Запорізької обласної клінічної лікарні від 29 серпня 2003 року та випискою із медичної картки стаціонарного хворого від 8 грудня 2013 року № 20166.
7. Після лікування, протягом 2004-2007 років працював у фірмі «Солар», а з 2009 по 2010 роки у кафе «Зірка Сходу». У 2009 році отримав дозвіл на працевлаштування від фірми «Трейд Авто-Альянс», що знаходиться в м.Запоріжжі, та оформив посвідку на тимчасове проживання з терміном дії до лютого 2012 року.
8. У 2007 році позивач звертався до міграційної служби у Запорізькій області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Проте, йому відмовлено в надані статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
9. 5 травня 2016 року позивач звернувся до ГУ ДМС в Дніпропетровській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
10. Під час співбесід, проведених із позивачем 20 травня та 15 липня 2016 року, останній указав, що звернувся за отриманням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, через те, що в Палестині, а саме в с. Аль-Ямун, провінція Дженін, він мав конфлікт з людьми, які належать до угрупування «Хамас», після чого йому підпалили бензоколонку, а через декілька днів намагались позбавити його життя вчинивши вогнепальні поранення.
11. За результатом вказаних співбесід, інформації по країні походження (Палестина), а також наданих заявником матеріалів відповідач дійшов висновку, що ОСОБА_1 ОСОБА_2 хоч і вказує на факт переслідування з боку невстановлених осіб , але підтвердити зазначене не може.
12. Відповідно до висновку ГУ ДМС в Дніпропетровській області від 22 липня 2016 року визнано доцільним відмовити позивачу у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
13. Рішенням ДМС від 22 серпня 2016 року № 450-16 відмовлено у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особи без громадянства ОСОБА_1 ОСОБА_2.
14. Уважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду.
15. В аспекті предмету доказування в цій справі суди також установили, що у висновку від 22 липня 2016 року ГУ ДМС в Дніпропетровській області підтверджує доводи заявника щодо ситуації внутрішнього збройного конфлікту як в самій Палестині, так і конфлікту Палестини й Ізраїлю.
16. Наявність збройного конфлікту підтверджується долученими до справи роздруківками з сайту «Диалог.иа», офіційного сайту палестинської газети «Аль-Кудс», інформація з офіційного сайту УВКБ ООН тощо. Тобто, із різних джерел інформації про країну походження позивача (Палестина) вбачається, що ситуація на сьогодні є нестабільною, має місце різке зростання вбивств і кількості травм, пов'язаних з Ізраїльсько-палестинськими військовими діями.
17. До того ж, відповідно до доповіді Спеціального комітету по розслідуванню дій Ізраїлю у відношенні палестинського народу та інших арабів на окупованих територіях Генеральної Ассамблеї ООН 23 серпня 2016 року спеціальний комітет закликає уряд Ізраїлю зупинити окупацію західного берегу, східного Єрусалиму та Газу, відмінити незаконну сухопутну і морську блокаду, яка діє по відношенню до Газу, вжити заходи щодо недопущення насилля, вчинити всі необхідні запобіжні заходи, щоб цивільні особи не страждали під час військових дій, тощо.
18. Суд також дослідив документальні докази наявних погроз з боку невідомих осіб в адресу позивача, зокрема, лист від 25 червня 2015 року та телефонну розмову із дружиною 8 лютого 2017 року.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
19. Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 16 лютого 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2017 року, позов задовольнив частково:
19.1. визнав протиправним та скасував рішення «Про відмову у визнанні біженцем або особи що потребує додаткового захисту» від 22 вересня 2016 року №450-16, прийняте ДМС;
19.2. зобов'язав ДМС повторно розглянути питання про визнання ОСОБА_1 ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду.
20. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідач не надав достатньої уваги питанням, які потребують з'ясування, та, відповідно, дають можливість достеменно дійти висновку про наявність чи обґрунтовану відсутність у особи, яка звертається за захистом, підстав для отримання статусу біженця.
21. За висновками судів відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті оскаржуваного рішення діяв без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
22. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
23. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі відповідач наполягає на законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.
24. У скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову в позові.
25. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 8 вересня 2017 року відкрив касаційне провадження.
26. Позивач подав заперечення на касаційну скаргу, в якому наполягає на безпідставності останньої та просить у її задоволенні відмовити і залишити оскаржувані судові рішення без змін.
27. Верховний Суд ухвалою від 7 лютого 2018 року прийняв касаційну скаргу до провадження на підставі підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
V. Оцінка Верховного Суду
28. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
29. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон).
30. За визначеннями, закріпленими в пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону:
біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
31. Частиною шостою статті 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
32. Отже, у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
33. Частиною одинадцятою статті 9 Закону передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
34. Виходячи зі змісту статті 10 Закону спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
35. Також слід зазначити, що заявник не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою.
36. Разом з тим, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
37. Викладене та встановлені судами обставини свідчить про те, що у випадку, що розглядається, відносно позивача відповідач не встановив об'єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право позивачу на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, що дає підстави для висновку про необґрунтованість і передчасність оскаржуваного рішення та, відповідно, про його протиправність.
38. Відтак, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову й покладення на ДМС обов'язку щодо повторного розгляду поданої позивачем заяви.
39. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
40. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
41. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VI. Судові витрати
42. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.
2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2017 року у справі № 808/2817/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді О. В. Білоус
Т. Г. Стрелець