Іменем України
26 вересня 2018 року
Київ
справа №643/4359/17
провадження №К/9901/3304/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Департаменту реєстрації Харківської міської ради, третя особа - ОСОБА_4, про визнання рішення нечинним та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Департаменту реєстрації Харківської міської ради на постанову Московського районного суду м. Харкова прийняту 22 червня 2017 року, у складі головуючого судді Короткого І.П., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду, постановлену 26 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого - Тацій Л.В., суддів: Подобайло З.Г., Григорова А.М.,
Позивачі, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, звернулись до Московського районного суду м. Харкова із адміністративним позовом до Департаменту реєстрації Харківської міської ради, в якому просили:
- визнати нечинним рішення Департаменту реєстрації Харківської міської ради щодо зняття з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3;
- зобов'язати Департамент реєстрації Харківської міської ради поновити реєстрацію: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що зняття з реєстрації може бути здійснене на підставі рішення суду включно щодо позбавлення права власності або користування, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Позивачі посилаються на статтю 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», як на правову підставу зняття з реєстрації місця проживання. Також, позивачі зазначають, що питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить зокрема, від вирішення питання про право користування такою особою жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.
Постановою Московського районного суду м. Харкова від 22 червня 2017 року по справі № 643/4359/17 позов задоволено в повному обсязі.
Харківській апеляційний адміністративний суд постановою від 26 жовтня 2017 року по справі № 643/4359/17 змінив постанову суду першої інстанції. Виклав абзац другий постанови Московського районного суду м. Харкова від 22 червня 2017 року по справі № 643/4359/17 наступним чином: «Скасувати рішення Департаменту реєстрації Харківської міської ради щодо зняття з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3». В іншій частині Постанова Московського районного суду м. Харків від 22 червня 2017 року по справі № 643/4359/17 була залишена без змін.
Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивачі надали відзив на касаційну скаргу у якому послались на те, що перехід права власності на квартиру автоматично не тягне за собою втрату всіма зареєстрованими у приміщені особами право користуватись ним.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів суду касаційної інстанції такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права з огляду на таке.
Судами встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1, в якій були зареєстровані позивачі, належала на праві власності ОСОБА_5 За договором позички від 15 серпня 2013 року, укладеним між ОСОБА_5 (Позичкодавець) та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (Користувачі), Позичкодавець зобов'язується передати житлове приміщення загальною площею 63,1, що складається з трьох кімнат, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.
Договір був укладеним 15 серпня 2013 року на строк 35 місяців, тобто терміном до 15 липня 2016 року (п. 2.1 Договору).
Відповідно до умов договору, якщо Користувачі після 15 липня 2016 року не звільнять Квартиру, то, за відсутності заперечень Позичкодавця протягом одного місяця (тобто, до 15 серпня 2016 року), цей договір вважається поновленим на такий самий 35-місячний термін (п. 2.2 Договору).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 20 червня 2017 року право власності на вказану квартиру було зареєстровано 06 вересня 2013 року за третьою особою - ОСОБА_4, за договором купівлі-продажу від 06 вересня 2013 року.
31 серпня 2016 року ОСОБА_4 звернувся із заявою до Центру надання адміністративних послуг щодо зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 надав копію договору купівлі-продажу квартири від 06 вересня 2013 року та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06 вересня 2013 року. За результатами розгляду вказаної заяви відповідачем 01 вересня 2016 року прийнято рішення про зняття позивачів з реєстрації місця проживання. Вказане рішення вмотивовано тим, що ОСОБА_4 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1, та ним був наданий документ, який свідчить про припинення у позивачів права користування приміщенням за вказаною адресою (договір купівлі-продажу).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з &?е;…&? ; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…&?т;». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства в редакції, яка діяла на розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 частини першої статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами п. 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
За визначенням, закріпленим у пункті 7 частини першої статті 3 згаданого Кодексу, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Предметом розгляду у цій справі є рішення департаменту реєстрації Харківської міської ради про зняття з реєстрації місця проживання позивачів.
Органи місцевого самоврядування можуть бути як суб'єктами приватних правовідносин, так і суб'єктами публічних правовідносин. Причому статус державних чи місцевих органів влади визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права - цивільні чи публічні вони мають намір реалізувати.
У даній справі спір пов'язаний з реалізацією житлових прав фізичних осіб, зокрема реалізацією прав позивачів на користування квартирою, тобто з цивільним правом. Відповідач у таких відносинах владних управлінських функцій щодо позивачів не здійснює, а є органом, якій виконую свої обов'язки щодо зняття з реєстрації у відношеннях з власником майна.
Спір про захист права конкретної фізичної особи на житло є не публічним, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.
Той факт, що відповідачем є Департамент реєстрації Харківської міської ради, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2008 року у справі № 21-1540во06, і у постановах Верховного Суду України від 23 лютого 2016 року (справа № 21-6551а15) та від 02 березня 2016 року (справа № 6-14цс16). Дані правові позиції кореспондуються з правовим висновком у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року по справі №826/13571/17 .
Колегія суддів Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від зазначених позицій.
Враховуючи викладене, за суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду місцевими загальними судами в порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За правилами абзацу першого частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
При цьому за змістом абзацу другого цієї ж процесуальної норми порушення правил юрисдикції адміністративних судів є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Згідно з частиною четвертою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.
За таких обставин оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції та постанова Московського районного суду м. Харкова від 22 червня 2017 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
Враховуючи положення частини шостої статті 143 КАС України та відсутність заяви скаржника про розподіл судових витрат (повернення судового збору), приписи частини другої статті 238 цього Кодексу застосуванню не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Департаменту реєстрації Харківської міської ради задовольнити частково.
Постанову Московського районного суду м. Харкова від 22 червня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року в цій справі скасувати.
Провадження у справі № 643/4359/17, відкрите в порядку адміністративного судочинства, закрити.
Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді О. В. Білоус
Т. Г. Стрелець