Справа № 461/576/18 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/783/430/18 Доповідач: ОСОБА_2
10 вересня 2018 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові кримінальне провадження № 461/576/18 про обвинувачення
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Жукотин Турківського району Львівської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
за ч. 2 ст. 286 КК України,
з участю секретаря ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_5
захисника-адвоката ОСОБА_8 ,
потерпілих - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
представника потерпілої
ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 ,
за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 12 березня 2018 року,
Вироком Галицького районного суду м. Львова від 12 березня 2018 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 1 (один) рік. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_5 від відбування основного покарання з випробуванням, призначивши йому іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки. Відповідно до ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_5 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. Цивільний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_10 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) гривень - відшкодування заподіяної моральної шкоди. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат по справі.
ОСОБА_5 визнаний винним у тому, що він 18 червня 2017 року приблизно о 11 годині 00 хвилини, керуючи автомобілем марки «TOYOTA Land Cruiser 120», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та виїжджаючи ним з місця паркування - площі Соборної, 3 у м. Львові, поблизу площі перед церквою Святого Андрія, порушив вимоги п.п.1.5, 1.10 (в частині зазначення терміну «небезпека для руху»); 2.3 (пп. «б» та «д»), 10.1 Правил дорожнього руху, які виразились в тому, що він, керуючи технічно справним транспортним засобом, починаючи рух свого автомобіля, не вибрав такого режиму управління двигуном керованого ним автомобіля та таку траєкторію руху, щоб і початок руху, і сам подальший рух вказаного транспортного засобу не створювали загрози безпеці руху, як наслідок під час початку руху ОСОБА_5 , без причин технічного характеру, втратив контроль над керованістю свого автомобіля, і останній виїхав за межі проїзної частини на пішохідну зону, де здійснив наїзд на двох пішоходів, а саме: ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , які в цей час перебували на площі перед церквою Святого Андрія. Внаслідок порушення ОСОБА_5 правил безпеки дорожнього руху, ОСОБА_12 отримала тяжкі тілесні ушкодження, які привели до смерті останньої на місці автопригоди, а ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.
На вирок суду обвинувачений ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок змінити; виключити з мотивувальної та резолютивної частини вироку висновки та рішення суду стосовно необхідності стягнення з засудженого ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_10 моральної шкоди в сумі 250000 грн.; виключити з мотивувальної та резолютивної частини вироку висновки та рішення суду щодо необхідності призначення ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік. У решті вирок суду просить залишити без змін.
В обґрунтування апеляційної скарги обвинувачений покликається на те, що судом першої інстанції при вирішені цивільного позову ОСОБА_10 не було враховано, що цивільним позивачем не було доведено, що її життєві зв'язки були змінені, чим саме були виражені глибина та тривалість її моральних страждань, як завдана їй травма вплинула на її спосіб життя. При цьому, поза увагою суду залишився той факт, що за наслідками спричинених тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_10 уповноваженим органом не було встановлено ступеня втрати працездатності, що свідчить про те, що шкідливі наслідки таких тілесних ушкоджень є мінімальними. Звертає увагу, що ним було у повному обсязі відшкодовано матеріальну шкоду потерпілим, а сам від бере участь у благодійній та волонтерській діяльності. Вважає, що судом у цьому випадку слід було відмовити у задоволенні цивільного позову ОСОБА_10 у повному обсязі.
Щодо призначення йому судом додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік, то вирок у цій частині слід скасувати з таких підстав: на момент ДТП він не перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння; судом не враховано, що автомобіль для нього є джерелом доходу, крім того автомобіль використовується для здійснення волонтерської та благодійної діяльності.
На апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 потерпіла ОСОБА_10 подала заперечення, у якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю. Потерпіла ОСОБА_10 вважає, що, заподіявши їй тілесні ушкодження середньої тяжкості обвинувачений ОСОБА_5 завдав їй сильних фізичних та душевних страждань. Їй довелось пройти досить тривале і складне лікування, хірургічне втручання, що приносило великі труднощі та проблеми не лише їй, а й усій родині. Фактично ОСОБА_13 втратила чотири пальці на нозі, що, безумовно, спричинило як фізичні страждання, так і душевні, які тривають і на даний час.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу ОСОБА_5 , потерпілу ОСОБА_9 , яка не заперечувала проти задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_5 , потерпілу ОСОБА_10 , яка заперечила проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_5 та просила вирок суду першої інстанції залишити без змін, думку прокурора, який просив залишити вирок без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи й дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України апеляційний суд переглядає вирок в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю наведених у вироку суду доказів, є обґрунтованим і вмотивованим.
Доведеність вини та кваліфікація дій обвинуваченого за ч.2 ст. 286 КК України в апеляційній скарзі не оспорюються.
Щодо заявлених в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_5 вимог, то такі не підлягають до задоволення з таких підстав
Згідно з роз'ясненнями п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 з наступними змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Винними діями ОСОБА_5 потерпілій ОСОБА_10 заподіяна моральна шкода, яка полягає в моральних переживаннях і стражданнях, що їх зазнала та продовжує зазнавати потерпіла в зв'язку з спричиненням їй середньої тяжкості тілесного ушкодження - травми лівої стопи у вигляді травматичного відчленування 1-го пальця на рівні нігтьової фаланги, 2, 3, 4 пальців на рівні основних фаланг, у зв'язку з чим потерпіла ОСОБА_10 тривалий час перебувала на стаціонарному лікуванні, під час якого перенесла хірургічне втручання, та фактично втратила чотири пальці ноги, що унеможливлює відновлення звичного способу та організації свого життя, зокрема того, що потерпіла ОСОБА_10 є молодою жінкою, яка в зв'язку із втратою пальців лівої стопи, позбавлена можливості носити відкрите взуття, відчуває постійний дискомфорт, втратила попередню роботу. З урахуванням характеру та обсягу моральних страждань, порушення звичного способу та ритму життя ОСОБА_10 колегія суддів апеляційного суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_5 в користь потерпілої ОСОБА_10 250000 грн. завданої моральної шкоди, що відповідатиме вимогам розумності та справедливості, а тому доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_5 щодо необґрунтованості рішення суду в частині вирішення цивільного позову є безпідставними.
Щодо рішення суду першої інстанції в частині застосування щодо ОСОБА_5 додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом строком на 1 (один) рік, то таке було прийнято із належним обґрунтуванням.
Санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
При цьому, у п. 15 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 зазначено, що виходячи з того, що додаткові покарання мають важливе значення для запобігання вчиненню нових злочинів як самими засудженими, так і іншими особами, рекомендувати судам при постановленні вироку обговорювати питання про застосування поряд з основним покаранням відповідного додаткового.
Суд, виходячи зі свого внутрішнього переконання та у відповідності до вимог кримінального та кримінального процесуального Закону визначає покарання обвинуваченому, врахувавши всі обставини справи та особу обвинуваченого.
Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції, щодо необхідності призначення обвинуваченому ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами відповідає вимогам закону та загальним засадам призначення покарання.
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_14 про те, що автомобіль є єдиним джерелом доходу для нього, оскільки обвинувачений ОСОБА_5 є пенсіонером, що враховано судом першої інстанції при ухваленні вироку. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що водієм у ТзОВ «ЕЛБУД-МОНТАЖ» ОСОБА_5 був прийнятий 01.06.2018 (Наказ №3К від 30.05.2018), тобто уже після ухвалення вироку Галицьким районним судом м. Львова від 12.03.2018, яким ОСОБА_5 було позбавлено права керування транспортним засобом.
При перевірці справи в апеляційному порядку не виявлено допущених істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які б тягнули за собою скасування чи зміну вироку.
Враховуючи наведене підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_5 колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Вирок Галицького районного суду м. Львова від 12 березня 2018 року щодо ОСОБА_5 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4