Іменем України
26 вересня 2018 року
Київ
справа №802/637/17-а
адміністративне провадження №К/9901/3015/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 802/637/17-а
за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за участю третіх осіб - Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду, прийняту 16 листопада 2017 року у складі колегії суддів: головуючого - Полотнянка Ю.П., суддів: Сушка О.О., Смілянця Е.С.,
У квітні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за участю третіх осіб - Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, в якому просив:
визнати протиправними дії Міністерства юстиції України, в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби щодо повернення ОСОБА_1 виконавчого листа Вінницького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2010 року у справі №2-а-14369/08/0270 на підставі повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 04 квітня 2017 року №53679899/20.1/12;
- зобов'язати Міністерство юстиції України, в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби вчинити дії направленні на прийняття до виконання виконавчого листа Вінницького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2010 року у справі №2-а-14369/08/0270 згідно вимог Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою КМУ від 03 вересня 2014 року №440.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що державний виконавець протиправно повернув без виконання виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду у справі №2-а-14369/08/0270, а відтак його дії вважає протиправними.
Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 7 липня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.
Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 16 листопада 2017 року постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 7 липня 2017 року скасував та прийняв нову, якою позов задовольнив.
Визнав протиправними дії Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в особі відділу примусового виконання рішень щодо повернення ОСОБА_1 виконавчого листа Вінницького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2010 року у справі №2-а-14369/08/0270 на підставі повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 04 квітня 2017 року №53679899/20.1/12.
Зобов'язав Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в особі відділу примусового виконання рішень вчинити дії направлені на прийняття до виконання виконавчого листа Вінницького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2010 року у справі №2-а-14369/08/0270.
Стягнув з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 2688 гривень.
Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
26 грудня 2018 року касаційна скарга Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, який ухвалою від 2 січня 2018 року відкрив касаційне провадження за цією касаційною скаргою.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідач зазначає, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу повинен звернутись до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, виконавчий документ пред'явлений позивачем до виконання не підвідомчий відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а тому відповідач діяв в межах чинного законодавства.
У запереченнях на касаційну скаргу представник позивача зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки скаржник не наводить належних підстав для того, щоб вважати, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без зміни.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 червня 1997 року на підставі Указу Президента України № 590/97 «Про призначення суддів до арбітражних судів України» ОСОБА_1 призначено на посаду судді арбітражного суду Вінницької області.
04 липня 2002 року постановою Верховної Ради України № 58-ІV «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді господарського суду Вінницької області.
13 березня 2009 року Вінницьким окружним адміністративним судом була винесена постанова у справі № 2-а-143 69/08/0270, залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2010 року, якою Державну судову адміністрацію України зобов'язано здійснити фінансове забезпечення виплати недоотриманих заробітної плати та щомісячного грошового утримання позивача, як особу, яка займає штатну посаду судді в господарському суді Вінницької області у розмірі 91 343,37 (дев'яносто одна тисяча триста сорок три гривні 37 коп.) грн.
17 серпня 2010 року на виконання вищенаведеного судового рішення був виданий відповідний виконавчий лист, який в подальшому був пред'явлений до виконання.
29 серпня 2013 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 9 частини першої статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження».
Після отримання вищезазначеного процесуального документу позивач направив на адресу Державної казначейської служби України заяву про прийняття до виконання виконавчого листа Вінницького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2010 року у справі №2-а-14369/08/0270.
18 грудня 2013 року позивач отримав лист від 18 грудня 2013 року №5-13/2850-33859, яким повідомили, що 16 жовтня 2013 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо виконання судових рішень» та на підставі зазначеного позивачу повернули оригінал виконавчого листа Вінницького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2010 року у справі №2-а-14369/08/0270 разом із додатками без виконання.
10 січня 2014 року позивач направив на адресу відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України заяву про прийняття до виконання виконавчого листа Вінницького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2010 року у справі №2-а-14369/08/0270, який був прийнятий органом державної виконавчої служби до виконання.
25 березня 2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України була винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі приписів пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Позивач в свою чергу звернувся до відповідача з заявою про прийняття до виконання виконавчого листа Вінницького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2010 року у справі №2-а-14369/08/0270.
18 квітня 2017 року на поштову адресу позивача надійшов лист, яким повідомлено, що виконавчий лист №2-а-14369/08/0270 від 17 серпня 2010 року повернутий стягувачу без прийняття до виконання, як такий що не підвідомчий зазначеному органу виконання судового рішення.
Ці обставини слугували підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, тому відповідач діяв в межах чинного законодавства.
Суд апеляційної інстанції дійшов протилежних висновків, скасував рішення суду першої інстанції та постановив нове рішення, яким позов задовольнив зазначивши, що виконавчий документ підлягає поданню саме до органу державної виконавчої служби.
Верховний Суд висновки суду апеляційної інстанції вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання встановлені Законом України від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон №4901-VI).
Частиною першою статті 5 Закону 1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Водночас частиною другою статті 6 Закону 1404-VI визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом.
З метою реалізації пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» Кабінетом Міністрів України 03 вересня 2014 року прийнято постанову №440, якою був затверджений Порядок погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою.
Так, у відповідності до пункту 3 даного Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою, рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.
Згідно статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
У разі якщо стягувач подав не всі необхідні для перерахування коштів документи та відомості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти днів з дня надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача.
У разі неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня отримання ним повідомлення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повертає заяву стягувачу.
Стягувач має право повторно звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання рішення суду у визначені частиною другою цієї статті строки, перебіг яких починається з дня отримання стягувачем повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Отже зі змісту статті 3 Закону № 4901-VI вбачається, що виконання рішень суду за нормами такого Закону здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень-за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду і можливе тільки у разі стягнення коштів з боржника-державного органу, або вчинення певних дій щодо майна, боржником за яким є державний орган, тобто у рішенні суду повинна бути зазначена конкретна сума коштів, яка підлягає стягненню, або конкретне майно відносно якого повинні бути вчиненні певні зазначенні дії.
Аналіз зазначених норм дає суду підставу зробити висновок, що Головне управління Державної казначейської служби України не є органом примусового виконання, тобто у нього відсутні повноваження виконувати рішення суду в примусовому порядку, а саме: відсутні повноваження щодо того, щоб зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансове забезпечення виплати недоотриманих заробітної плати та щомісячного грошового утримання позивачу згідно рішення суду у розмірі 91343,37 гривень.
Державна казначейська служба України вправі тільки в межах відповідних бюджетних призначень стягнути визначені у судовому рішенні кошти шляхом їх списання з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень-за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду і можливе тільки у разі стягнення коштів з боржника-державного органу.
Отже, з вищезазначеного слідує, що виконавчий документ підлягає поданню саме до органу державної виконавчої служби.
Зазначені правові норми вказують на протиправність дій Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень щодо повернення позивачу виконавчого листа ВОАС від 17 серпня 2010 року у справі №2-а-14369/08/0270., як такий що не підвідомчий зазначеному органу виконання судового рішення.
Аналізуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що оскаржувана постанова про повернення виконавчого документа стягувачу є такою, що винесена з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду та обставин справи не спростовують.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді О. В. Білоус
Т. Г. Стрелець