ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
20 вересня 2018 року № 826/9585/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., за участі секретаря судового засідання Князєвої А.С., розглянувши в спрощеному позовному провадженні з повідомленням учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії-
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_2
відповідача: Ремез О.Ю.
Позивач - ОСОБА_1 звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 2,0 гектара на території Миронівського району Київської області;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 2,0 гектара на території Миронівського району Київської області.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що він звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею по 2,0 га, у власність для ведення особистого селянського господарства на території Миронівського району Київської області. За результатами розгляду поданої заяви відповідач 03.05.2018р. відмовив у наданні дозволів, пославшись на постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 413, що на думку позивача, не відповідає ч.7 ст.118 ЗК України.
Відповідач у відзиві проти позову заперечив, посилаючись не те, що на території зазначеної сільської ради проживають учасники АТО, які ще не отримали земельних ділянок. Крім того, відповідачем ще не було прийнято наказ про затвердження земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадян України на території Київської області з урахуванням проведення аукціонів.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Представник відповідача проти позову заперечив.
Дослідивши матеріали справи, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що 03.04.2018р. позивач звернувся з Заявою-клопотанням про одержання безоплатно у власність земельної ділянки площею по 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Миронівського району Київської області, відповідно до ст.ст. 81, 116, 118, 121, 122 Земельного кодексу України. До заяви були додані графічні матеріали та копія паспорта.
Листом-відповіддю від 03.05.2018р. № 6707/0-4326/0/17-18 відповідач відмовив у задоволенні поданої позивачем заяви з посиланням на ст.ст. 118, 122 ЗК України та Постанову Кабінету міністрів України № 413 від 07.06.2017р. Також відповідач послався на наявність заперечень у наданні позивачу земельної ділянки.
Позивач, вважаючи таке рішення відповідача протиправним, звернувся до суду з відповідним позовом.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.
Згідно з пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Положеннями пп. 31 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.
Відповідно до Положення №308 Головне управління є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Також, відповідно до Положення №308 завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Київської області, а в частині реалізації державної політики у сфері державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів - також і на території м. Києва.
Отже, за пп.13 пункту 4 Положення, Головне управління, відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Київської області.
Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно з положеннями частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 1 ст. 121 Земельного кодексу визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області листом від 03 травня 2018 року N 6707/0-4326/0/17-18 відмовлено позивачу у задоволенні поданої заяви з посиланням на наявність заперечень у наданні позивачу земельної ділянки (лист Піївської сільської ради Миронівського району Київської області № 02-30/273).
Таким чином, наведена підстава відмови не передбачена статтею 118 Земельного кодексу України.
У відзиві на позовну заяву відповідач послався на те, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі того, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач у власність для ведення особистого селянського господарства, не входить до переліку земель, сформованого відповідачем відповідно до Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.
Проте суд зазначає, що у зв'язку із затвердженням постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року N 413 Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними зміни до Земельного кодексу України не вносились, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі N 545/808/17 та від 24 квітня 2018 року у справі N 814/1961/17.
Як вбачається зі змісту Стратегії Міністерство аграрної політики та продовольства разом з Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру мають розробити та внести на розгляд Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк проекти відповідних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію Стратегії. На момент виникнення спірних правовідносин відповідні нормативно-правові акти не прийняті.
Аналізуючи наведене вище суд дійшов висновку про те, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Київській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі того, що така ділянка не входить до переліку земель, який сформований відповідно до Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, є неправомірною та такою, що не відповідає статті 118 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Отже, відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України Головне управління Держгеокадастру у Київській області має прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або прийняти мотивоване рішення про відмову із чітким визначенням однієї з підстав, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі N 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі N 545/808/17.
Таким чином суд приходить до висновку про протиправність рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 2,0 гектара на території Миронівського району Київської області та задоволення позовних вимог в цій частині.
Водночас, стосовно позовних вимог в частині зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Київській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 2,0 гектара на території Миронівського району Київської області, суд зазначає наступне.
Керуючись частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Також, суд зазначає, що лист відповідача та викладена в ньому позиція (фактично відмова) не містить визначених ч.7 статті 118 Земельного кодексу України підстав для відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та вмотивованої відмови у його наданні, що не може бути визнано судом правомірним.
Разом з тим, з огляду на положення КАС України, суд зазначає, що адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади, перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень та виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч.2 ст.2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 18.03.2014 р. № 21-11а14.
Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи те, що відповідачем не розглянуло заяву позивача по суті та у встановленому законом порядку, однак фактично відмовив у наданні дозволу на розроблення документації, у суду немає підстав для зобов'язання останнього надати позивачу такий дозвіл, а тому в задоволенні позовних вимог в частини зобов'язання відповідача вчинити певні дії слід відмовити.
Водночас, суд дійшов висновку, що належним захистом порушеного права позивача є зобов'язання відповідача належним чином розглянути заяву від 03.04.2018 р., оскільки саме по собі судове рішення про визнання відмови у наданні дозволу протиправною не відновлює порушеного права позивача. При цьому, суд наголошує, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнані протиправними дії відповідача.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Згідно з ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Представництво інтересів в суді ОСОБА_1 здійснював адвокат ОСОБА_2, відповідно до договору про надання правової (правничої) допомоги від 12.03.2018 року, ордеру про надання правової допомоги КВ № 402251 від 27.08.2018р. та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 5207.
Виконання робіт та їх оплата підтверджується рахунком № 1 від 20.05.2018р. та розрахунковою квитанцією № 0.0.1065797581.1 від 20.06.2018р. на суму 2 000,00 грн.
Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути 1 000,00 грн. понесених судових витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги при розгляді справи в суді, пропорційно до розміру задоволених вимог.
Суд також стягує на користь позивача документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн. пропорційно до розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 03.05.2018р. № 6707/0-4326/0/17-18 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 2,0 гектара на території Миронівського району Київської області
3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, буд. 3/14, код ЄДРПОУ 39817550) повторно розглянути клопотання (заяву) ОСОБА_1 (03087, АДРЕСА_1; поштова адреса: АДРЕСА_2) від 03.04.2018 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 2,0 гектара на території Миронівського району Київської області.
4. У задоволені решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (03087, АДРЕСА_1; поштова адреса: АДРЕСА_2) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, буд. 3/14, код ЄДРПОУ 39817550) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 704 (сімсот чотири) гривень 80 коп. та витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 1 000,00 (одна тисяча) гривень 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя О.В. Патратій
Дата складання повного тексту рішення - 25 вересня 2018 року