Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" вересня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/1285/18
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Бринцева О.В.
при секретарі судового засідання Гула Д.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом ОСОБА_1 міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (61089, м. Харків, вул. Франтішка Крала, 56) , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (61075, м. Харків, вул. Франтішка Крала, 56)
про та за позовом до про стягнення 29.164,88грн. ОСОБА_1 міської ради Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 стягнення 29.164,88грн.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_4;
відповідача-1 - ОСОБА_5,
відповідача -2 - ОСОБА_5, ОСОБА_3;
третьої особи - ОСОБА_5, ОСОБА_3
16.05.2018 ОСОБА_1 міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ФОП ОСОБА_2 в якій, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 29.164,88грн.
Також, 16.05.2018 ОСОБА_1 міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ФОП ОСОБА_3 в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 29.164,88грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.08.2018 об'єднано в одне провадження справи №922/1285/18 та №922/1286/18.
Фактичними підставами позовів позивач вказує такі обставини:
- відповідачі набули у спільну сумісну власність нежитлову будівлю "Б-1", загальною площею 67,8 кв. м по проспекту Фрунзе, 59-В у м. Харкові, і у зв'язку з цим одночасно вступили у фактичне володіння і користування земельною ділянкою площею 0,0094 га, на якій розташована належна на праві спільної сумісної власності будівля;
- відповідачі не мають права на безоплатне одержання у володіння і користування вказаної земельної ділянки. В цьому випадку згідно ст. 206 ЗК України, ст.14 ПК України передача прав володіння і користування земельною ділянкою повинна здійснюватися виключно за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки;
- відсутність договору оренди земельної ділянки з 01.05.2015 по 30.04.2018 має фактичним наслідком набуття відповідачами володіння і користування земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. Тобто, наразі має місце збереження (заощадження) відповідачами належних до сплати позивачеві коштів в загальному розмірі 58.329,76грн. у вигляді орендної плати, котра згідно встановлених законодавчих приписів нараховується на цю частину земельної ділянки.
Юридичними підставами позову є ст.ст. 1212-1214 ЦК України. Посилаючись на ці норми позивач стверджує, що між ним та відповідачами виникли зобов'язання в силу яких позивач як власник майна вправі вимагати, а відповідачі, котрі власником майна не є, але зберегли його у себе без достатніх правових підстав, зобов'язані відшкодувати позивачеві вартість цього майна.
Позивач та його представник, присутній у судовому засіданні 20.09.2018, позов підтримують в повному обсязі.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧІВ ОСОБА_6 ОСОБИ
Відповідачі проти позову заперечує, посилаючись на такі обставини:
- факт відсутності оформлення права на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт нерухомого майна відповідачів, не може бути підставою для застосування положень статті 1212 ЦК України;
- відповідач ОСОБА_2 у період з 01.05.2015 по 30.04.2018 щомісяця вносила орендну плату за користування земельною ділянкою;
- розрахунок розміру орендної плати є незрозумілим;
- позивачем не надано доказів ухилення відповідачів від укладення договору оренди або перешкоджання позивачеві отримати доходи від оренди земельної ділянки.
Відповідачі та третя особа в судовому засіданні по суті 20.09.2018 просять суд відмовити в задоволенні позову повністю.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21.03.2011 у справі №2029/2-318/11 визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на нежитлову будівлю літ. "Б-1", загальною площею 67,8 кв. м, яка розташована за адресою: м. Харків, проспект Фрунзе, 59-В (т. I, а.с. 44). Право власності на вказану будівлю 12.05.2011 зареєстровано за відповідачем в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується витягом від 12.05.2011 №29934216 (т. I, а.с. 49) та інформаційною довідкою від 10.04.2018 №120062177 (т. I, а.с. 13-15).
Вказана будівля літ. "Б-1" знаходиться на земельній ділянці площею 0,0094 га по проспекту Індустріальному (Фрунзе), 59-В у м. Харкові. Земельна ділянка використовується відповідачами для обслуговування й експлуатації зазначеної будівлі, що підтверджується актом обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, просп. Індустріальний, 59-В від 10.04.2018 (т. I, а.с. 22-26).
Право користування (оренди) чи інші речові права відповідачів на земельну ділянку по проспекту Індустріальному (Фрунзе), 59-В у м. Харкові, на якій розташована вказана нежитлова будівля літ. "Б-1" не зареєстровані за відповідачами. Не зареєстровані вони і за іншими особами. Це підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.04.2018 №120062177 та листом Управління Держгеокадастру у м.Харкові Харківської області від 03.11.2016 №19-20.08-3-4714/20-16 (т. I, а.с. 13-16).
Тобто, у відповідності до положень пункту "а" частини другої статті 83 ЗК України земельна ділянка по проспекту Індустріальному (Фрунзе), 59-В у м. Харкові належить територіальній громаді м. Харкова на праві комунальної власності. Перебуває ця земельна ділянка, як свідчать матеріали справи та вбачається з пояснень представників учасників справи, у фактичному володінні і користуванні відповідачів.
Договір оренди земельної ділянки по проспекту Індустріальному (Фрунзе), 59-В у м. Харкові між позивачем ОСОБА_1 міською радою та відповідачами не укладено. Відповідно, орендна плата за володіння і користування вказаною земельною ділянкою відповідачем на користь позивача не сплачується.
Згідно наявних у справі розрахунків (т. I, а.с. 203-206, т. II, а.с. 18-21) розмір орендної плати нарахованої за володіння і користування цією земельною ділянкою в період 01.05.2015 по 30.04.2018 і збереженої (заощадженої) у себе відповідачем становить у загальному розмірі 58.329,76грн. = 29.164,88грн. х 2.
Правові підстави для одержання відповідачами земельної ділянки по проспекту Індустріальному (Фрунзе), 59-В у м. Харкові безоплатно у власність або у користування відсутні. Підстави для звільнення (відстрочення, розстрочення) від сплати орендної плати і збереження (заощадження) її відповідачами також відсутні.
Такі обставини на думку позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом стягнення з відповідачів на користь позивача суми вартості належного позивачеві майна збереженого (заощадженого) відповідачем без достатніх правових підстав.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 ЗК України).
Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України "Про оренду землі").
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1. статті 14 ПК України).
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша статті 190 ЦК України).
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. (частини перша-друга статті 1212 ЦК України).
Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (стаття 1213 ЦК України).
Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами суд виходить з того, що згідно чинному законодавству України зобов'язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні. Позадоговірні зобов'язання можуть бути деліктними або безделіктними.
Наразі відсутність укладеного між ОСОБА_1 міською радою та відповідачами договору оренди земельної ділянки по проспекту Індустріальному (Фрунзе), 59-В у м. Харкові та/або іншого договору виключає договірні зобов'язання.
Відсутність неправомірних дій відповідачів означає відсутність господарського правопорушення (протиправних дій), і, як наслідок, виключає деліктні зобов'язання.
Так, з матеріалів справи вбачається, що фактичний вступ відповідачами у володіння і користування спірною земельною ділянкою стався в результаті дій, котрі є правомірними, адже ніяким чином не суперечать чинному законодавству. А саме, рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21.03.2011 у справі №2029/2-318/11 визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на нежитлову будівлю літ. "Б-1", загальною площею 67,8 кв. м, яка розташована за адресою: м. Харків, проспект Фрунзе, 59-В, котра зареєстрована належним чином в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Фактичне володіння і користування земельною ділянкою відповідачами без укладення договору оренди землі в період з 01..05.2015 по теперішній час в Україні також не вважається правопорушенням.
Не є правопорушенням також і дії/бездіяльність відповідача, що безпосередньо стосуються порядку укладення договору оренди землі. Ні Законами України, ні підзаконними, ні локальними нормативними актами відповідачеві не визначено прямого і безумовного обов'язку підписати договір оренди земельної ділянки одночасно з набуттям права власності на об'єкт нерухомого майна, який на ній розташований.
Моменту укладення договору оренди передують різного роду організаційні, правові, технічні та ін. заходи, здійснення яких знаходиться по за межами волі й контролю потенційного орендаря. Так, встановленим Порядком оформлення договорів оренди землі у місті Харкові, затв. рішенням 21 сесії ОСОБА_1 міської ради 6 скликання від 19.12.2012 №960/12 визначено, що ініціатива у розробці та укладенні договору оренди земельної ділянки виходить від орендодавця. Згідно цьому порядку усі дії особи, котра має інтерес в укладенні договору оренди земельної ділянки перебувають в залежності від дій орендодавця та інших осіб. За таких умов не укладення договору не може бути інкриміновано відповідачам, як їх противоправна бездіяльність.
Звернення відповідача ОСОБА_2 із заявою про виділення земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності від 05.07.2011 (т. I, а.с. 99) також не може бути визнана деліктом, а отже не може бути підставою виникнення деліктних зобов'язань.
Відсутність деліктних зобов'язань у спірних правовідносинах виключає можливість захисту прав позивача як постраждалої сторони шляхом стягнення збитків (в т.ч. упущеної вигоди), адже необхідною умовою стягнення збитків є саме делікт (господарське правопорушення). Зокрема статтями 22, 1166 ЦК України унормовано, що необхідною умовою відповідальності у вигляді стягнення шкоди є саме неправомірні рішення, дії чи бездіяльність. Аналогічно статтями 216, 224, 225 ГК України визначено, що необхідною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення.
Суд окремо зауважує на неможливості застосування норм законодавства, що регулюють відшкодування збитків саме у вигляді упущеної вигоди статті 22, 1166 ЦК України, статті 224, 225 ГК України та ін. Упущена вигода згідно пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України є різновидом збитків. Упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності. Тобто, до упущеної вигоди, як різновиду збитків, в повній мірі застосовуються вимоги названих вище норм права, в т.ч. в частині необхідності наявності умов застосування у вигляді делікту (господарського правопорушення).
Таким чином, спірні правовідносини, які виникли між сторонами кваліфікуються як бездоговірні та безделіктні.
За таких обставин суд приходить до висновку про те, що спірні правовідносини охоплюються регулюванням статей 1212-1214 ЦК України. Як вбачається зі змісту цих норм вони підлягають застосованою в т.ч. у відносинах, які не місять ознак делікту. Так, частиною другою статті 1212 ЦК України визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Тобто, ці норми поширюють свою дію і на випадки набуття (збереження) майна в результаті правомірних дій.
З аналізу змісту норм статей1212-1214 ЦК України, абзацу 4 частини першої статті 144, абзацу 5 частини першої статті 174 ГК України випливає, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.
З матеріалів справи та з пояснень представників учасників справи вбачається, що в даному разі наявні усі три названі ознаки.
По-перше, судом встановлено, що відповідачі дійсно зберегли (заощадили) у себе майно - кошти, котрі у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування земельною ділянкою площею 0,0094 га по проспекту Індустріальному (Фрунзе), 59-В у м. Харкові.
Суд зауважує, що збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідачів з моменту набуття останніми права власності на нежитлову будівлю літ. "Б-1", загальною площею 67,8 кв. м, яка розташована за адресою: м. Харків, проспект Фрунзе, 59-В.
Це є проявом правової природи нерухомого майна. Набута відповідачами будівля будучи згідно статті 181 ЦК України нерухомим майном (об'єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення) є органічно і нерозривно пов'язаною з цією земельною ділянкою. Тому визнання за відповідачами права власності на будівлю автоматично призвела до фактичного набуття відповідачами і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.
Відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачами володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачами належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати. Згідно розрахунку позивача її загальний розмір за спірний період склав 58.329,76грн.
По-друге, правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно статті 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно відсутні. Так само відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю тощо.
По-третє, відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача. Судом встановлено, що власником відповідної земельної ділянки є територіальна громада м. Харкова в особі позивача. Згідно ст. 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п.14.1. ст.14 ПК України власником майна фактично збереженого відповідачами (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада м. Харкова в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачами коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідачів за рахунок їх неодержання позивачем.
Незалежно від наявності вини в поведінці відповідачів, сам факт несплати відповідачами за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаною в т.ч. в практиці Європейського суду з прав людини.
Очевидно, що такий стан речей не відповідає загальним засадам справедливості, добросовісності, розумності, закріпленим пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Кваліфікація спірних правовідносин як зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування у даній справі передбачених статтями 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати. Згідно частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. У відповідності до статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
За допомогою цих норм навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідачів у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.
Згідно розрахунків наданих позивачем (т. I, а.с. 203-206, т. II, а.с. 18-21) і перевірених судом розмір вартості майна безпідставно збереженого відповідачами за період 01.05.2015 по 30.04.2018 становить 58.329,76грн.
При цьому суд зазначає, що Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затверджений Постановою КМУ від 19.04.1993 №284 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин оскільки він розрахований на застосування лише у деліктних правовідносинах, та інших вичерпно визначених в його пункті 1 випадках (вилучення (викупу) та тимчасове зайняття земельних ділянок, встановлення обмежень щодо їх використання, погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведення їх у непридатний для використання стан та неодержання доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок).
Всупереч вимог ст.ст. 13, 74 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) відповідачами належними та допустимими доказами не спростовано наведені позивачем обставини. Заперечення відповідачів, викладені у відзивах на позов, зводяться до власного довільного тлумачення останніми положень законодавства, що не відповідає їх дійсному змісту.
Суд відхиляє заперечення відповідачів, виходячи з наступного.
Щодо сплати орендної плати. Спірна земельна ділянка, яка фактично використовуються відповідачами, та земельна ділянка за яку сплачує ОСОБА_3 орендну плату є двома різними ділянками, які мають різну площу та знаходяться за різними адресами. Така обставина унеможливлює врахування сплачених відповідачем коштів у рахунок оренди за земельну ділянку по проспекту Індустріальному (Фрунзе), 59-В у м. Харкові площею 0,0094 га.
Щодо незрозумілості розрахунків. Заявлені позивачем безпідставно збережені кошти розраховані за період з 01.05.2015 по 30.04.2018 у відповідності до Порядку нормативної грошової оцінки земель сільського господарського призначення та населених пунктів, затвердженого наказом Держкомзему України, Мінагрополітики України, Мінбудархітектури України, Української академії аграрних наук від 27.01.2006 №18/15/21/11, який є загальнодоступним для ознайомлення.
Відповідачами в порушення вимог статей 76, 77 ГПК України (належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування) не надано власного контр-розрахунку позивача, а також не доведено, які саме коефіцієнти невірно застосовані позивачем при розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати. За таких обставин, заперечення відповідачів, викладені у відзивах на позов, суд вважає припущеннями, оскільки такі факти під час розгляду справи не встановлені та не підтверджені належними та допустимими доказами
Іншим запереченням відповідачів щодо застосування положень статей 1212-1214 ЦК та ухилення останніх від укладення договору оренди надано оцінку в мотивувальній частині рішення.
У зв'язку з цим суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог в об'єднаному провадженні в повному обсязі.
Такий висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією ОСОБА_7 Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18) та позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 25.05.2018 у справі №922/2976/17. Аналогічну позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі №3-210гс14, від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 12.04.2017 у справі №922/207/15.
Одночасно суд зауважує, що до спірних правовідносин не може бути застосована позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 28.02.2018 у справі №922/1340/17. Названа справа не є аналогічною по відношенню до справи, що розглядається в даному процесі, адже у ній відповідна земельна ділянка була одержана землекористувачем раніше на законних підставах (на праві постійного користування). Відповідач як постійний землекористувач мав сплачувати за неї земельний податок, а не орендну плату. Тому вимоги позивача про стягнення збереженої (заощадженої) орендної плати в цьому разі не підпадали під регулювання ст.ст. 1212-1214 ЦК України, а отже дійсно не мали під собою належних правових підстав.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідачів.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 міської ради до ФОП ОСОБА_2 задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (61089, м. Харків, вул. Франтішка Крала, буд. 56, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 7, код ЄДРПОУ 04059243) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 29.164,88грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1.762,00грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Позов ОСОБА_1 міської ради до ФОП ОСОБА_3 задовольнити повністю.
5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (61089, м. Харків, вул. Франтішка Крала, буд. 56, індивідуальний податковий номер НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 7, код ЄДРПОУ 04059243) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 29.164,88грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1.762,00грн.
6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до ОСОБА_1 апеляційного господарського суду через Господарський суду Харківської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 25.09.2018 р.
Суддя ОСОБА_8
/справа №922/1285/18/